Будинок-музей Василя Єрошенка: історія створення та специфіка роботи

12 січня 2015 року виповнюється 125 років від дня народження Василя Єрошенка - засновника Японської асоціації есперантистів, та 25 років, як існує його музей, який було відкрито у 1990 році в селі Обухівка Бєлгородської області. Це перший і єдиний державний музей письменника-символіста в Росії та країнах колишнього СРСР. У Японії та Китаї музеїв Єрошенка немає.

Також не до кінця вивченим є й творчий доробок письменника, адже після повернення в СРСР з Китаю наприкінці 1924 року і до смерті в грудні 1952 Єрошенко не публікував власних творів. Низка ж текстів письменника на чукотську тематику були у 1931-1947 роках опубліковані за брайлем на есперанто у шведському малотиражному журналі для незрячих. Пізні ж архіви письменника були спалені в Туркменії і в Москві за життя Єрошенка та у Старому Осколі — по його смерті. Так склалося й закріпилася думка, ніби В.Я. Єрошенко — це людина без документів і «класик» без архівів. Його книги та публікації 1920-1930-х років у Японії та Китаї були в СРСР недоступні для вивчення через відстані, кордони та мовні бар'єри. Та й невідомо, чи збереглися вони «десь там» після революцій та воєн.

У середині 1980-х — на початку 1990-х років  у Радянському Союзі наукової літератури про письменника також практично не існувало. Було видано низку художньо-документальних повістей про письменника: Н.М.Гордієнко-Андріанової та О.С. Харьковського, Е.І. Пашнєва. Усі радянські біографії спиралися на схожі художньо-документальні книги про “сліпого поета Єрошенка”, видані 1956 та 1982 року в Токіо Ітіро Такасугі. Книги були прочитані та відомі в СРСР вже в 1960-х – 1970-х роках В.М. Рогову,  Р.С. Бєлоусову, С.Г. Гутерману. Однак навіть вказувати японське джерело та його автора, колишнього в'язня Тайшетлагу, справжнє ім'я якого — Огава Горо, стало можливим не відразу.

Ідеологічні заборони і відокремленість субкультури незрячих, особливо субкультури незрячих есперантистів (подвійно дистанційованої від суспільства), втрата уявлень про дореволюційний побут сліпих, їх навички та можливості, — все це призвело до виникнення міфологічних уявлень про Єрошенка як про унікальну мультикультурну особистість, "людину-легенду" ясновидця-слепця, який навіть «бачив світ краще за зрячого". За цими уявленнями, він вивчив десятки мов Сходу і Заходу і об'їхав, ба більше, — обійшов пішки без поводиря, понад десяток країн. За тією ж міфологічною моделлю В.Я. Єрошенко залишається не лише «письменником, що справляє небезпечний вплив», а й ніби "невидимкою".

Сама ситуація оповідання Василем Єрошенко його казок парадоксально перевернута: прийнято вважати, що «сліпого російського поета» зрозуміли і прийняли, попри культурні відмінності, японці й китайці. І одночасно без додаткових пізнавальних зусиль і посередника — перекладача-орієнталіста — не можуть зрозуміти його земляки. Комунікативний акт так і залишається незавершеним, письменник — незрозумілим. Мова есперанто полегшила мандри для самого Єрошенка, як полегшує і нам спілкування з колегами з різних країн – Японії, Китаю, Кореї, але, з іншого боку, перетворила субкультуру та літературу власних носіїв на досить замкнуті спільноти. А використання Єрошенком та його оточенням рельєфного брайлівського шрифту для письма і читання сліпих — ще одна перешкода для зрячих дослідників.

Як наслідок, в СРСР в 1960-х — 1990-х рр. літературне обдарування й талант Василя Єрошенка, його творчість не аналізувалися. І досі побутує уявлення про нього як про вигаданого журналістами героя або ж маргінального автора поза літературним процесом. Можливо, саме в цьому джерело небажання професійних літературознавців, лінгвістів, сходознавців звертатися до спадщини Єрошенка. Склалася парадоксальна ситуація: школярі та студенти початкових курсів захоплено пишуть про Єрошенка компілятивні тексти, реферати та курсовві. Він затребуваний педагогами-вихователями дитсадків і шкіл Бєлгородської області на уроках краєзнавства, позакласного читання та виховної роботи. До життєвого прикладу Єрошенка звертаються медики й реабілітологи, фахівці з освіти й виховання інвалідів. При цьому Єрошенко постає зразком необмежених можливостей людини, яка себе інвалідом ніколи не вважала, що й засвідчує все його життя. Позбавляючи письменника його творчості, його механічно заганяють у сферу лише “інвалідної” тематики, прив'язуючи більшість музейних заходів переважно до Міжнародного дня інвалідів 3 грудня та іноді до Міжнародного дня Білої трості - 15 жовтня. На жаль, переважно цим все й завершується.

Але на час фахової спеціалізації студентів-філологів або сходознавців інтерес до його постаті вичерпується, витісняється новим уявленням про нібито «несерйозність» творчості Єрошенка для фахового вивчення. Лише декілька сходознавців найвищого академічного рівня постійно, але побіжно згадували його у своїх монографіях часів СРСР.

Однак навіть побіжні згадки про В.Я. Єрошенка у монографіях та дисертаціях заклали до початку 1990-х років необхідне краєзнавцям та єрошенкознавцям-аматорам наукове підґрунтя для створення в селі Обухівка, де народився й похований Єрошенко, музею письменника. Розробили та втілили концепції музейної експозиції ленінградські музейники, які перед цим створили музей М.С. Щепкіна в с.Красному. Музей було відкрито 12 січня 1990 року, у день століття В.Я.Єрошенка.

Але тим, що ідея створення музею В.Я. Єрошенка набула реального втілення, ми завдячуємо переважно зусиллям збирача-ентузіаста В.Д. Шеховцова, на той час слюсаря Оскольського електрометалургійного комбінату, який ще до перебудови, у 1981 — 1982 роках, звертався з листами про створення цього музею до ЦК КПРС та Президії Верховної Ради СРСР. Шеховцова підтримали багато людей в СРСР та за кордоном. Йому з допомогою москвичів, таких як письменник Р.С. Бєлоусов, упорядник двох збірок Єрошенка російською мовою; китаїст, перекладач Лу Сіня, завідувач відділенням ТАРС у Шанхаї, ветеран спецслужб, уродженець с. Обухівка Ф.П.Солдатов (він перерізав стрічку під час відкриття музею) вдалося переконати владу Бєлгородської області і нижче — Старооскольського району — у потребі створення музею “видатного земляка”.

На основі матеріалів з приватних збірок попервах був створений відділ краєзнавчого музею в районному центрі — Старому Осколі. Рішення про виділення коштів на реконструкцію будинку В.Я. Єрошенка та створення музею було прийнято у Москві Міністерством культури Російської Федерації 1986 року. Але тодішні власники  відмовилися продати його державі. Тому у 1988-1989 роках за кресленнями був відбудований новий Будинок-музей В.Я. Єрошенка в Обухівці — нині філія муніципального закладу культури "Старооскольський краєзнавчий музей".


Будинок-музей до прибудови веранди. Фото з сайту Управління культури  Старооскольського міського округу. 2006-2009 роки.  На сайті підкреслено, що це “достоверно восстановленный дом, где родился знатный земляк», що цілком невірно.


Справжній же будинок сім'ї Єрошенка зберігся в Старому Осколі, куди був перевезений племінницею Василя Яковича Вірою Сердюковою у 1960-х рр., і нині є у приватній власності, зазнав ремонту та добудови.


Будинок родини Єрошенків, збудований після пожежі 1920-х рр. У  1960 р. перевезений  на вул. Восьмого Марта, м. Старий Оскол, проданий у приватну власність. Фото Юлії Патлань, серпень 2007 року.


Поступово змінюється й зовнішній вигляд музею в Обухівці — так, у 2010 році побудовано криту веранду.


Сучасний вигляд Будинку-музею. 2014 рік. Фото з сайту izi.travel.

Відтворений зі змінами, Будинок-музей письменника в Обухівці зберігає низку меморіальних речей родини Єрошенка, фотографій, спогадів, матеріалів зі становлення радянського єрошенкознавства, громадського руху сліпих, есперанто-руху в цілому та руху незрячих есперантистів. Штат музею — 6 осіб, з них 1 науковець. Співробітники ведуть науково-фондову, екскурсійно-просвітницьку та виставкову роботу зі школярами, студентами, організаціями незрячих, літераторами. Важливим завданням Будинку-музею Єрошенка є збереження власне будинку, садиби та догляд за некрополем сім'ї Єрошенків.

На подвір’ї перед музеєм до 120-річчя письменника 2010 року було відкрито погруддя В.Я.Єрошенка роботи місцевого скульптора В. Колеснікова, яке, однак, сильно нагадує іншого знаменитого земляка  — скрипаля Михайла Ерденка. Оновлено некрополь: встановлені надгробки батькові, матері й сестрі письменника Неонілі, самому Василю Яковичу. Про повне зруйнування при цьому пам'ятки місцевого значення “Могила письменника В.Я.Єрошенка” детально сказано у минулій статті.


Пам'ятник В. Єрошенку біля музею, виготовлений 1986 р., встановлений 12 січня 2010 р. Фото з сайту “Тупик.ру”.

Заявлене ще у 2009 році видання повного перекладу книги казок Єрошенка з китайської мови досі не вийшло. Весною 2014 року в Бєлгороді нарешті накладом 800 примірників видано збірку “В.Я. Ерошенко. Книга сказок” на основі цих перекладів. Величезною вадою видання є те, що в ньому не зазначено взагалі, що це переклад і з якої мови, як і не вказане імя перекладача Є.Й. Мітькіної. Книгу позначено грифом “12+”, тобто вона дитяча й розрахована на школярів середніх класів школи. Виникає враження, що Єрошенко всі ці тексти  так і створив російською. Тут бачимо й підміну реальності, й неповагу до праці перекладача, й незнання базових норм сучасної видавничої практики.

На жаль, досі не виконано Постанову уряду Бєлгородської області № 33-пп від 31.01.2011 р., якою передбачено встановлення бронзового бюста В.Я. Єрошенка в Старому Осколі. Скульптор Д.Ф. Горін створив погруддя вчасно, до минулого ювілею митця,  роботу здано за актами приймання-передачі 31 травня 2011 р., але її довго не забирали у скульптора. У травні 2012 року замовником було подано й тут же скасовано заявку на  електронні торги щодо облаштування постаменту під пам'ятник, доріжок у сквері.


Пам'ятник В. Єрошенку для м. Старий Оскол, скульптор Д.Ф. Горін (Бєлгород), виготовлений у 2011 році. Не встановлений.

На жаль, науково-дослідна і пошукова робота сільського музею обмежена через віддаленість від наукових центрів країни, відсутність у штаті фахівців з історії літератури та есперанто-руху, літературознавців зі знанням східних мов, тифлологіі та тифлопедагогіки. Спроба Старооскольського краєзнавчого музею створити в 2011 р. сайт Будинку-музею В.Я.Єрошенка не вдалася: цікавий за задумом та виконанням ресурс через кілька місяців був закритий. Зараз сайт музею створено іще раз, але ресурс практично не поновлюється і є малоінформативним, текстів письменника не містить.

Мусимо констатувати, що по суті музей не є ані суто меморіальним, ані літературним, оскільки реальними формами роботи з громадськістю для сільського музею реально є проведення заходів до обрядових та державних свят річного циклу, вивчення локальної історії, «історії Великої вітчизняної війни», участь у «Дні села», робота з місцевими майстрами народної творчості, облаштування відповідних тематичних виставок. Заходи, присвячені В.Я.Єрошенкові, розраховані на місцевих школярів, літераторів, членів осередку Всеросійського товариства сліпих, пенсіонерів тощо.

Зо два роки тому було змінено керівництво Старооскольского краєзнавчого музею та Будинку-музею В.Я. Єрошенка. За цей час новій завідувачці музеєм в Обухівці вдалося домогтися встановлення сучасної сантехніки в будинку (раніше туалет був надворі), дороговказу до Музею на трасі, отримати в дар від спонсорів ноутбук, фотоаппарат, провести до музею вай-фай, створити мобільний аудіогід та путівник по музею на основі технології  izi.travel. 

У 2013 році було вперше проведено фестиваль “Єрошенківська весна”, а другий планується на березень цього, ювілейного року. До ювілею експоновано велику виставку у Старому Осколі, вперше з одночасною роботою постійної експозиції в Обухівці. Готується стендова пересувна виставка до лялькового спектаклю за казками письменника, на постановку якого народним ляльковим театром-студією отримано грант 500 тис. руб. Здається, після тривалого занепаду й напівзабуття, праці “за попередньою домовленістю”, про що роками зазначалося на сайті, музей ожив.

У вівторок, 13 січня 2015 р., до ювілею митця в Обухівській школі відбудеться літературна вітальня “Ерошенко Василий из глубинки Российской”, з циклу «Ерошенковская суббота»  (наслідування знаменитих “Нікітінських суботників” Є.Ф. Нікітіної у Москві), організована будинком-музеєм спільно з Старооскольським відділенням Всеросійського товариства сліпих. Ювілейні заходи також запланували Бєлгородський державний історико-краєзнавчий музей та Бєлгородська державна спеціальна бібліотека для сліпих ім. В.Я. Єрошенка.

І хоч через об’єктивні причини Будинок-музей Єрошенка ще не став науково-методичним центром, який об'єднав би дослідників творчості письменника-символіста з різних країн світу, але це – завдання майбутнього.

Деякі розпорядження та інструктивні документи, якими створювали Будинок-музей В.Я.Єрошенка:

1. Письмо начальника Управления музеев Министерства культуры РСФСР Бартковской А.В. тов. Шеховцову В.Д. «Об увековечении памяти В.Я. Ерошенко» № 10-35-436 от 06.05.1981 г.

2. Постановление Бюро обкома КПСС, Исполкома областного Совета народных депутатов, Президиума областного Совета профсоюзов от № 54 от 29.01.1986 г. и коллегии Министерства культуры РСФСР № 14 от 10.02.1986 г. «О состоянии и мерах по дальнейшему развитию культуры и искусства Белгородской области в XII пятилетке» // ГАБО. – Ф. Р-141. – Оп.7. – Д. 2540. – Лл. 140, 146, 148, 163, 165, 167.

3. Решение Исполкома Старооскольского городского Совета народных депутатов № 397 от 28 октября 1986 года «О подготовке и проведении празднования 100-летия со дня рождения В.Я. Ерошенко».

Патлань Юлія Валеріївна,
провідний науковий співробітник
Національного центру народної культури "Музей Івана Гончара" (Київ);
керівник Міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко та його доба»