До історії родини письменника Василя Єрошенка

Автор: Юлія Патлань | 23 грудня 2014 07:59 |

 

23 грудня — усталений день пам`яті письменника-символіста Василя Єрошенка. Він помер 1952 року, не доживши кількох тижнів до  63-ї річниці. На його батьківщині, в селі Обухівка Старооскольського міського округу Бєлгородської області (колишня Курщина, Росія), де діє Будинок-музей В.Я.Єрошенка, 19 грудня пройшов захід пам'яті митця. Підготовка до святкування 125-річчя митця (12 січня 2015 року) ведеться вже давно.


У день пам’яті письменника є нездоланна потреба згадати весь його рід, пом’янути усіх Єрошенків, про кого відомо бодай щось. Усі вони щільно пов’язані один з одним та з творчістю Василя Яковича.

Вже кілька років поспіль одним з напрямків наших досліджень є пошуки документів з історії родини Єрошенків у різних архівних збірках. Останнім часом вдалося знайти нащадків кількох гілок роду Єрошенків й уточнити відомості про долі його рідних. Більшість з них так чи інакше пов'язана з Україною. Вперше статтю про родину Єрошенків за матеріалами метричних книг Петропавлівської церкви села Обухівка Старооскольського повіту було опубліковано у квітні 2011 року у Старому Осколі. Пропонована стаття узагальнює архівні та генеалогічні дослідження, значно уточнює попередньо опубліковані дані.

При підготовці статті використані матеріали Російського державного архіву соціально-політичної історії (Москва), Державного архіву Бєлгородської області та архіву ЗАГС Бєлгородської області, книги О.Панкова (Кисловодськ) «По следам Василия Ерошенко». Дякую за допомогу та консультації Олександру Лімарову, Олені Кривцовій (Бєлгород), Сергію Прохорову (Коломна), Олександру Джаяні (Воскресенськ), Олені Андроновій (Луганськ), Тетяні Нешумовій та Любові Брєдіхіній (Старий Оскол), Вадиму Маношину (Київ).

Перша половина ХХ століття — надзвичайно складний час з точки зору збереження документів організацій, установ та особистих архівів. Документальних джерел збереглося небагато, особливо в «молодій» Бєлгородській області, утвореній 6 січня 1954 року. Документи дореволюційної Курської губернії були розділені між архівами величезного регіону, що включає Курську, Бєлгородську, Воронезьку області Росії й суміжні області України (Харківську, Луганську, Сумську). Архівні пошуки ускладнюються низкою нових законів та приписів щодо охорони особових даних громадян: особові документи тепер можуть надаватися тільки родичам, які мають документальні підтвердження спорідненості. У той же час, ровесників В.Я. Єрошенка і навіть людей набагато молодших, включаючи його племінниць та племінників, вже немає серед живих. Крім того, особові документи (книги реєстрації актів цивільного стану про народження, шлюб, смерть з 1930-х років) досі не передані органами РАГСу до публічних архівів, відкритих для дослідників. Більш того, в останні роки терміни зберігання книг реєстрації в архівах РАГСу в Бєлгородській області продовжені з 75 до 100 років. Все це залишає дослідникам вкрай малі шанси на уточнення за документами біографічних даних кількох поколінь за радянський період, тобто практично за все ХХ століття. Розповіді ж нащадків – племінників, онуків і правнуків, фіксовані в рамках вивчення «усної історії» (oral history), часто не відповідають документальним джерелам.

У 2009 році нами перекладено з японської текст В.Я.Єрошенка «Fukkatsusai-no hi», «День Воскресіння Христового». Він був опублікований 1916 року у брайлівському журналі Токійської школи сліпих «Світло шести крапок» (Mutshuboshi-no hikari). Це розповідь про святкування Великодня в Обухівці, на батьківщині Єрошенка. І тут, як майже завжди у письменника, присутні два світи — реальна Пасха і дощовий день в Токіо, й ідеальна, повна аромату квітучих садів і пахучих сосен, церковного дзвону Пасха в Обухівці — мрія далекого дитинства. Причому в образному світі «Пасхального дня» або «дня Воскресіння Христового» вони існують, співзвучні водночас — голос батька в Обухівці долинає крізь шум токійського дощу. Така побудова тексту не зовсім зрозуміла сучасним японцям, які не звикли до такого хронотопу.

У тексті твору згадані батько, мати, старша сестра Неоніла й молодші сестри Поля, Марія та Катя. Згадані, однак не названі брати.

Під час роботи над перекладом та коментарями до тексту Єрошенка японські колеги, а після опублікування перекладу — російські та українські — постійно питали, чи справді у нього була сестричка Катя з такою долею, або ж це вигаданий художній образ. Тут слід врахувати також величезну популярність російського імені «Катя» в Японії початку ХХ століття, яка виникла під впливом інсценування роману «Воскресіння» Л.М. Толстого режисером Симамура Хогецу в 1914 році в Токіо. Інсценування "Воскресіння" стало видатною подією в історії нового японського театру. Видавці швидко реагували на збільшений читацький попит: тільки за 1914 рік "Воскресіння" було видане в Японії шість разів у шести різних перекладах. У 1914 році в Японії вийшли два переклади "Воскресіння" під назвою "Катюша". Симамура Хогецу і письменник Сома Гьофу склали вірші до пісні Катюші, а композитор Накаяма Сімпей написав до неї музику. Ця пісня у виконанні актриси Мацуї Сумако, що грала роль Катюші Маслової, викликала бурю захоплення у публіки і увійшла в історію японського театру і музики.

Необхідність підтвердити або спростувати існування Катерини Яківни Єрошенко стала одним із приводів до ретельного вивчення історії цієї родини.

У радянський час склалися міфи, що існують і сьогодні. До виявлення тексту «Великодній день» вважалося, що в сім'ї було семеро дітей, стислі дані про яких відомі. Серед відомого — те, що батьки Єрошенка були обоє 1866 року народження, батько — українець із слободи Чорнянка, а мати — росіянка, міщанка з повітового Старого Оскола. У Обухівку вони переїхали після шлюбу. Але головним є міф про те, як саме осліп у чотири роки їхній син Василь. За Н.М. Гордієнко-Андріановою, побожна бабуся Килина, за відсутності сина Якова, не сказала невістці й віднесла хворого онука до церкви до «панотця Алексія». П'яний священик у лютий мороз в холодній церкви велів розгорнути малого і окропив його свяченою водою. Василь же зайшовся в плачі і судомах, що і призвело до ускладнень і сліпоти. Бабуся невдовзі померла від горя і мук сумління.

 Дещо іншу версію дав у своїй книзі О.С. Харьковський: «богомільні тітки вирішили допомогти хлопчикові швидше стати на ноги», «батько поїхав до міста, мати спала, а бабка за допомогою двох богомольних тіток попросту викрала онука», щоб віднести до церкви. Потім «дитина застудилася, почалося запалення легенів». Автор вказує, що про це писала сестра Єрошенко М.Я. Безугла. В результаті, як зазначають всі автори, й сам Василь Єрошенко, і його родина нібито зненавиділи церкву і священиків. Японський біограф Єрошенка Такасугі Ітіро, як видно, використовує книгу О.С. Харьковського, яку тоді перекладали японською мовою і видали за рік після книги самого Такасугі. Ми читаємо про те, як маленький Вася вередував і його побив батько. Тітка, зауваживши, що у дитини жар, зробила малому купіль, й хвороба посилилася. Після цього побожна тітка, вважаючи, що він скоро все одно помре і потрапить в рай, в холоднечу пішла з ним до церкви, де священик окропив його свяченою водою.

Робота ж з архівними джерелами дає зовсім іншу картину. У Старооскольскому краєзнавчому музеї зберігаються спогади подружжя Щербакових, де вказано, що батько Єрошенка був ктитором в Обухівській церкві.

Те ж захоплення Єрошенка церковною службою і передзвоном дзвонів ми бачимо і в «Великодньому дні», записаному в Японії з його слів, і в спогадах про поїздку в Обухівку з Кіїтіро Вада.

Таким чином, джерело, опубліковане 1930 року в Японії, цілком підтверджує позицію письменника, висловлену ще до революції. І думка Єрошенка з часом не змінилося.

З 1878 по 1915 рік у Петропавлівській церкві слободи Обухівка служили 4 священики. До літа 1893 — Дмитро Ковалевський; Григорій Вишневський — з серпня 1893 до середини 1906 року; з жовтня 1906 — Костянтин Мячин, і в передреволюційні роки — Володимир Попов. Отже, священик, якому приписано «засліплення» Єрошенка — це, імовірно, Григорій Вишневський, що служив у 1894 - 1895 роках. А два його сини попереднього священика Дмитра Ковалевського були репресовані: старший Олексій (нар. 1884, метричний запис не збереглася), псаломщик, отримав три роки таборів в 1931 році, молодший, Іван (нар. 16 жовтня 1892), священик с. Зорине та с. Маріца, був вперше заарештований 1931 року, відбув 5 років таборів, потім знову заарештований 10 серпня, а розстріляний 7 грудня 1937-го. Обидва Ковалевські реабілітовані лише 1989 року. Це й може бути однією з справжніх причин появи стійкого антиклерикального міфу у біографії В.Я. Єрошенка.

Насправді ж все було інакше. Псаломщиками в Обухівці були в 1885 – 1886 роках Олександр Федюшин, а потім почесний громадянин Михайло Микитович Дагаєв та його син Іоанн Михайлович Дагаєв. Нами виявлено два метричних записи 1906 і 1913 років про народження в родині псаломщика Іоанна Дагаєва дочки Єлизавети й сина Леоніда, коли хрещеними батьками були обухівські священики Григорій Вишневський та Костянтин Мячин, як це і було прийнято, а хрещеною матір'ю — Євдокія Василівна Єрошенка, мати письменника. Тобто, багаторазово відтворений і закріплений у свідомості читачів антицерковний і антирелігійний міф не підтверджується документально. Правильніше буде говорити про звичайне у той час ускладнення хвороби на кір.

Виявлено також метричний запис про смерть «від кашлю» Бориса Єрошенкова у віці понад 1 рік, від кору у віці двох років Анни Єрошенкової, а Василь Єрошенко пише про смерть сестри Каті у шість років від дифтериту. Тобто в цій родині смертельних хвороб дітей було декілька.

У Державному архіві Бєлгородської області зберігаються три справи метричних книг Петропавлівської церкви слободи Обухівка Старооскольського повіту Курської губернії. На підставі вивчення великого масиву метричних записів за 1878–1915 роки можна більш впевнено окреслити склад сім'ї Єрошенків (Єрошенкових). На жаль, не збереглися метричні книги за 1880–1884, 1889–1890, 1894–1897, 1899, 1904–1905, 1907, 1910–1912, 1916–1917 роки, а у книзі за 1898 рік немає розділу «Про померлих». Виявлені метричні записи поділяються на дві великі групи — про народження, шлюб та смерті членів сім'ї Єрошенків та про їхню участь у хрещенні дітей та шлюбах інших селян слободи Обухівка.


Р.Рудольф. Портрет Василя Єрошенка. Графіка. 1924 р. Муніципальний музей м. Лейпцига, Німеччина

Метричний запис про народження самого Василя Яковича Єрошенка не зберегся, як і запис про народження Марії Яківни Єрошенко. Однак підтверджені або уточнені дати народження Неоніли, Олександра, Пелагії, Івана, Антоніни Єрошенкових, вперше виявлені померлі малолітніми діти: Стефан (1893–?), Анна (1898–1900), Борис (1899?–1901) та Єлизавета (1906–1906). Слід відзначити цікавий факт — наскільки можна судити, ніде їхнє прізвище не було записане як «Ярошенковы», в той же час зараз написання «Ерошенко» / «Ярошенко» постійно плутають. Наприклад, в архіві Комуністичного університету трудящих Сходу особова справа Василя Єрошенка була оформлена на «Василя Ярошенка».

Єрошенкові — це сім'я вихідців зі слободи Чорнянка (зараз райцентр) сусіднього зі Старооскольським Новооскольського повіту, про що обухівці добре пам'ятають й досі. У 1878–1879 роках Єрошенкові в Обухівці ще не зафіксовані, перший виявлений нами запис датовано 24 квітня 1885 року, коли «Ново-Оскольского уезда слободы Чернянки крестьянин-собственник Яков Васильев Ерошенков» був хрещеним батьком Марії Ляхової. Таким чином, документально підтверджена інформація про те, що сім'я Єрошенків оселилася в Обухівці після весілля Якова та Євдокії, коли їм було близько 20 років. З ними жила «Новооскольского уезда слободы Чернянки вдова Анисия Иванова Ерошенкова», вона хрестила сина Григорія у Федора Васильовича Сировацького (Сироватського) і його дружини Ганни Василівни, запис від 19 січня 1887 року. Відомостей про смерть Анісії Іванівни не виявлено.

Що ж стосується тіток Василя Єрошенка, які б постійно жили з родиною в Обухівці, то відомостей про них за метричними книгами Обухівки немає. Двічі згадано братів Якова Васильовича — селян-власників слободи Чорнянка Новооскольського повіту Олімпія Васильєва Єрошенкова і Андрія Васильєва Єрошенкова. Олімпій Єрошенков 3 серпня 1893 хрестив свого племінника Стефана Яковлева Єрошенкова, а Андрій Єрошенков був поручителем при шлюбі своєї племінниці Пелагеї Яковлевої Єрошенкової з Іваном Романовим Шаповаловим 27 січня 1913 року. Крім того, неясна згадка про дядька Василя Єрошенка, який жив у сусідньому с. Городищі, зустрічається в тексті Кіїтіро Вада.

А ось по матері тітку виявлено. 24 квітня року «мещанка города Старого Оскола Мария Васильева» була хресною матір’ю своєї племінниці Єлизавети Єрошенкової. У листопаді 1887 року поручителем по нареченій у шлюбі Івана Андрєєва Лазебного з Євдокією Стефанівною Ляховою був «Иван Иванов Семикин», безсумнівно, якийсь родич Єрошенка по матері.

Відзначимо, що Євдокія Василівна Єрошенко зафіксована при хрещенні дітей лише тричі, і двічі, як уже згадувалося, — у псаломщика Івана Дагаєва.

Також виявлено метричний запис про народження 11 вересня 1915 ст.ст. Віри Іванівни Шаповалової. Це племінниця Василя Яковича Єрошенка, у шлюбі Сердюкова, яка в 1950-ті роки була вчителькою молодших класів в Обухівській школі та доглядала Василя Єрошенка в останній рік його життя. Хрещеною матір’ю дівчинки стала її тітка, найстарша дочка в сім'ї Єрошенків — «крестьянка слободы Троицкой Неонила Яковлева Сосунова», хрещеним батьком — дядько, «крестьянин слободы Чернянки Ново-Оскольского уезда, проживающий в слободе Обуховка, Иван Яковлев Ерошенков».

Пелагія Яківна Шаповалова, дівоче - Єрошенко, 1891 - 1947, та її чоловік Іван Шаповалов (у шлюбі з 1913 року). З архіву родини Лактіонових


Підсумком дослідницької роботи з метричними книгами та усними свідченнями родичів Василя Яковича Єрошенка в 2009 – 2014 роках є уточнені дані про сім'ю Єрошенків: батько — селянин-власник слободи Чорнянка Новооскольського повіту Курської губернії Єрошенко Яків Васильович (1866? – 3 травня 1948), похований в Обухівці, зараз Старооскольський міський округ Бєлгородської області, Росія. Мати — міщанка міста Старий Оскол Семикіна Євдокія Василівна (1866? – 1941?). За родинною легендою, Є.В. Єрошенко померла з ляку в день, коли до Обухівки увійшли німці, похована там же. Анатолій Масенко та Олександр Панков називали роком смерті 1941 рік. Завідуюча Будинком-музеєм В.Я. Єрошенка Тетяна Новікова вважає, що це могло статися третього липня 1942 року. Окреслимо тут ще одну гілку родичів письменника Василя Єрошенка, яка потребує подальшого вивчення. У його матері Євдокії Василівни був брат Яків Васильович Семикін, коваль в Старому Осколі. Його дружину звали Олександра. У них було восьмеро дітей, з них п'ятеро синів (відомі Павло, Федір, Андрій і молодший Кузьма) і три дочки (Марія, Олександра, Зінаїда).

У родині Якова та Євдокії Єрошенків народилося одинадцять дітей, народження чи смерть яких документально підтверджені:

1. Єрошенко Неоніла Яківна (2 жовтня 1887 ст. ст – 1972, до 19 травня). 3 жовтня ст.ст. охрещена Неонілою псаломщиком Михайлом Нікітіним Дагаєвим. Ніла закінчила фельдшерську школу в Москві, де їй допомагав Василь Єрошенко, далі працювала в Грозному, де жив її брат Олександр, у 1924–1928 роках вчилася у Харківському медінституті, і тоді Василь Якович надсилав їй щомісяця гроші. Далі працювала лікарем в Макіївці та Холодній Балці на Донбасі. Її прізвище у шлюбі — Сосунова, дітей у неї не було. Після виходу на пенсію жила у Старому Осколі, померла 1972 року й похована в Обухівці поруч з могилою брата Василя. На її могилі до 2010 року було вказано «Єрошенко Ніла Яківна», зараз – «Єрошенко Неоніла Яківна».


Могили Василя Єрошенка та Неоніли Єрошенко (праворуч). Обухівка, серпень 2007 року. Фото Ю.Патлань

2. Єрошенко Олександр Якович (11 листопала 1888 ст. ст. – 2 листопада 1942?). 12 листопада був охрещений на ім’я Олександр священиком Дмитром Ковалевським та псаломщиком Михайлом Дагаєвим. Близько 1919 року узяв шлюб, можливо, в м. Урюпинськ, з Фаїною Миколаївною Поляковою (15 травня 1899, Урюпинськ — 11 грудня 1981 р., Воскресенськ). Олександр Якович став ветеринарним лікарем, закінчивши Харківський сільськогосподарський інститут. Якщо це було в період з 1914 року, коли виш було евакуйовано до Харкова, по 1921 рік, то це — Новоалександрійський інститут сільського господарства та лісівництва. 1925 року, як зазначено в анкеті Василя Єрошенка для Комуністичного університету трудящих Сходу, Олександр Єрошенко був ветеринарним лікарем в м. Грозному. Існувала версія, що він загинув в Туркменії 1941 року від рук басмачів під час реквізиції коней для потреб фронту. Про це писав Олександр Поляковський.

Нам вдалося знайти онука Олександра Яковлевича Єрошенка — Олександра Джаяні, який живе в підмосковному Воскресенську. За його інформацією, Олександр Єрошенко воював у Білій армії ветеринаром у кінному полку. Перейшов на бік червоноармійців і воював теж у кінному полку ветеринаром. Василь Єрошенко приїжджав до них у Воскресенськ. В останні роки життя Олександр Якович нібито був начальником станції Воскресенськ, заарештований 1941 року за відмову пропустити поза графіком літерний поїзд. За виданою його дружині довідкою, помер від серцевої недостатності в тюрмі 2 листопада 1942 року. Такий запис тоді часто означав розстріл. Місце та обставини смерті зараз невідомі. Цю дату і вказано на символічному надгробку у Воскресенську поруч з ім'ям дружини Фаїни Миколаївни. На жаль, архівних документів про долю Олександра Єрошенка поки не виявлено. У Олександра було дві дочки — Галина Олександрівна Єрошенко, у шлюбі Джаяни (1920 — 2004) та Тетяна Олександрівна, у шлюбі Сацевич (1923 – 2007). Віктор Сацевич після 1947 року служив у штабі Одеського військового округу.

3. Єрошенко Василь Якович (31 грудня 1889 ст.ст. – 24 грудня 1952). Метричні книги за цей рік не збереглися. Дату народження подаємо за Анкетами для співробітників Комуністичного університету трудящих Сходу від 18 грудня 1924 року та 28 лютого 1925 року, дату смерті – за актовим записом. Хлопчика охрещено Василем не лише за церковним календарем, а й на честь обох його дідів. Василь осліп у віці чотирьох років, коли його батькам було лише по 28 років. Василь Якович одруженим не був, дітей не мав.

Поховано Василя Єрошенка в Обухівці, де 1970 року коштом Всеросійського товариства сліпих йому був поставлений скромний гранітний надгробок. Рішенням Бєлгородського облвиконкому № 368 від 28 серпня 1986 року «могила Єрошенка В.Я. — поета, прозаїка, драматурга, перекладача» набула статусу пам'ятки історії місцевого значення (код пам'ятки 3100567000), її було взято під державну охорону як об'єкт культурної спадщини. Однак, незважаючи на це, в 2009–2010 роках до 120-річчя В.Я. Єрошенка на цвинтарі було створено новий «некрополь родини Єрошенків».


Некрополь родини Єрошенків. Обухівка, липень 2011 року. Фото Ю. Патлань


До новоствореного некрополю включено могили батьків письменника, його самого і сестри Неоніли Яківни. При цьому попередній вигляд пам'ятки було цілковито змінено, тому паспорт об'єкту, що перебуває під охороною держави, відтоді не відповідає дійсності. Слід відзначити, що дати смерті батька і самого письменника, наведені на пам'ятниках, відрізняються від актових записів.

4. Єрошенко Пелагія Яковлівна (20 вересня 1891 ст. ст. – 12 лютого 1947). Народилася 20-го, охрещена 21 вересня ст. ст. 1891 року, а не 1892, як вважалося раніше. Поля жила в Обухівці де й похована, померла досить молодою від пневмонії, а могилу її втрачено. За словами правнучки Олени Андронової, могила Пелагеї Єрошенко була біля краю цвинтаря, де багато невідомих могил. Зберігся запис 27 січня 1913 року ст.ст. про шлюб Пелагії Єрошенкової з Іваном Романовичем Шаповаловим. У них була дочка Віра Іванівна Шаповалова, у шлюбі — Сердюкова, народжена, за метричним записом, 11 вересня 1915 року ст.ст., яка померла 27 травня 1969 року за актовим записом (за версією родини – 19 травня), похована на міському цвинтарі Старого Оскола. Віра Іванівна мала двох дітей — сина Володимира Сердюкова (нар. 1931 р.) та дочку Аллу Даньшину (нар. 1941 р.).



Пелагея Шаповалова з дочкою Вірою. Фото з родинного архіву Олени Андронової

5. Єрошенко Стефан Якович (2 серпня 1893 ст. ст. – ?), помер дитиною.

6. Єрошенко Марія Яківна (23 лютого 1897 – 13 вересня 1979). Метричні записи за 1897 рік відсутні, дату наводимо за свідченнями родичів. Вона закінчила сільську школу, далі жіночу гімназію. 1912 року поступила на Вищі жіночі курси у Харкові, вчилася з перервами і не закінчила їх. У 1919 — 1925 роках працювала в дитячому будинку вихователем. У 1931 — 1933 роках була лаборанткою в Інституті прикладної хімії. Під час війни працювала у політехнічній лабораторії м. Черчика, куди була евакуйована разом з інститутом. З 1944 року до кінця життя — домогосподарка. Мешкала в Харкові. Її чоловіком став кандидат хімічних наук, доцент Дмитро Васильович Безуглий (1897–1977), який з 1944 до 1969 року очолював кафедру аналітичної хімії Харківського політехнічного інституту й опублікував ряд фундаментальних праць з теорії та практиці старіння осадів. Вони жили у Харкові, поховані на Центральному цвинтарі. У них були дві дочки — Наталія Дмитрівна Безугла (Сидоренко), яка жила потім у Мінську, і Галина Дмитрівна Безугла (Маношина), нар. 01.07. 1934 р., пом. 4 травня 2009 року. Галина Дмитрівна Маношина була інженером-металознавцем, приблизно з 1956–57 років жила у Києві з чоловіком — Вадимом Маношиним, кадровим військовим.

7. Єрошенко Анна Яківна (23 червня 1898 ст.ст. – 16 жовтня 1900 ст. ст.). Охрещена 25 червня ст. ст. 1898 року священиком Григорієм Вишневським та псаломщиком Михайлом Дагаєвим. Померла від хвороби на кір.

8. Єрошенко Борис Якович (1899? – 12 жовтня 1901 ст.ст.) – виявлено метричний запис про смерть «от кашля» у віці 1 рік та 11 місяців. Імовірно, народився у 1899 році (метрична книга не збереглася). Запис про народження у метричних книгах 1898 та 1901 років не знайдено.

9. Єрошенко Іван Якович (23 лютого 1901 ст.ст. – ?). В анкеті для Комуністичного університету трудящих Сходу в лютому 1925 року В.Я. Єрошенко вказує: «Брат Иван — хлебороб, живет с отцом, 25 лет», тому роком народження Івана Яковича досі вважався 1900 рік. Насправді він народився 23 лютого 1901 року, охрещений наступного дня священиком Григорієм Вишневським у присутності псаломщика Іоанна Дагаєва. До 1925 (?) року залишався в Обухівці, оженився з Марією Олексіївною Щербаковою. Мав у цьому шлюбі двох дочок — Лідію та Ніну. Як писав про нього Олександр Панков у 1970-х роках зі слів сестер, Іван хлопцем навчався в ремісничому училищі і не закінчив його, сказавши «не пропаду, буду торгувати». Потім покинув сім'ю, дружину з двома дітьми, і переховувався, ухиляючись від аліментів. По війні був засуджений і засланий до Якутії. Незабаром його відпустили, але він залишився десь на Півночі, завів нову сім'ю. Лідія Іванівна Єрошенко (у шлюбі Бауліна) жила в Євпаторії, а її сестра Ніна – в Анапі. Вони активно допомагали у створенні Будинку-музею В.Я. Єрошенка в Обухівці. За записом Лідії Бауліної 1996 року у книзі відгуків музею, останніми, хто мав прізвище Єрошенко, були її мати Марія Олексіївна та сестра Ніна, які «уже пішли». Подальша доля цієї гілки роду нам невідома.

10. Єрошенко Антоніна Яківна (4 серпня 1902 ст.ст. – після 1980?), остання дитина, що вижила. Охрещена 5 серпня 1902 року священиком Григорієм Вишневським та псаломщиком Іоанном Дагаєвим. Ніна стала бухгалтером. Змінила прізвище у шлюбі з Петром Андрієвським. У неї було два сини — Юрій та Володимир. Вона допомагала з бухгалтерією Василю Єрошенку в Кушці у дитбудинку сліпих, пізніше жила у Макіївці, а також у Старому Осколі разом з сестрою Неонілою. Рік та місце її смерті досі точно не встановлено, у 1979–1980 роках вона, очевидно, була ще жива.

11. Єрошенко Єлизавета Яківна (23 квітня ст.ст. – 22 травня 1906 ст.ст.). Остання відома нам дитина Якова та Євдокії Єрошенків, існування якої документально підтверджене. Померла за місяць після народин «по слабости рождения» і похована 23 травня, що засвідчив священик Григорій Вишневський. При похованні був присутній псаломщик Іоанн Дагаєв. Батькам дівчинки було тоді по 40 років.

Відзначимо, що через часткове збереження метричних книг первинної мети розвідки — підтвердити або спростувати існування сестри В.Я. Єрошенко Каті, розповідь про яку стала одним з сюжетоутворюючих елементів тексту «День Воскресіння Христового», на сьогодні не досягнуто. Однак ясно, що Єрошенко називає в одному реченні найближчих один одному дітей — себе (нар. 31 грудня 1889), свою молодшу сестру Катю і сестру Полю (нар. 20 вересня 1891). Схоже, що всі діти народжувалися один за одним через рік. І якщо Катя молодша за Василя, то вона могла народитися в кінці 1890 року, а померти 1896 року. На жаль, саме за ці роки метричні книги й не збереглися.

З інших дітей в тексті «День Воскресіння Христового» названо лише Марію як наймолодшу: вона "чекає бабусиних казок". Таким чином, можна з деякою часткою умовності віднести художній час цього тексту до 1898–1899 року. Тобто до останніх років дитинства перед від’їздом В.Я. Єрошенка на навчання в школу Московського товариства піклування, виховання і навчання сліпих дітей.

Родина Єрошенків, 1925 рік. Перший ряд, зліва направо: Іван Якович Єрошенко, Віра Іванівна Шаповалова (Сердюкова), Ніна Яківна Єрошенко (Андрієвська) з сином Юрієм, Олександр Якович Єрошенко з дочкою Галею. Другий ряд, сидять зліва направо: Марія Яківна Єрошенко (Безугла) з дочкою Наталкою, Яків Васильович Єрошенко з онукою Танею (дочкою Олександра), Євдокія Василівна Єрошенко та Фаїна Миколаївна Єрошенко (у дівоцтві Полякова, дружина Олександра Єрошенка). Третій ряд, стоять: Дмитро Васильович Безуглий, Неоніла Яківна Єрошенко, Пелагія Яківна Єрошенко (Шаповалова). На фото відсутній Василь Єрошенко. Фотокопія О.О. Панкова.

На відміну від «Однією сторінки в моєму шкільному житті», текст раннього твору письменника-символіста витримує перевірку документами і цілком може розглядатися як меморат і документальне свідчення сімейної історії. Власне ж родинна історія Єрошенків потребує подальшого вивчення.


Юлія Патлань,
керівник Міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко і його доба»,
провідний науковий співробітник відділу архівів
Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» (Київ)


На фото 1: Олександр Єрошенко з Фаїною Поляковою. Кірсанов, Тамбовської губернії. 6 січня 1916 р. Фото з родинного архіву Олександра Джаяні.

Теги

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Грудень 2022

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 
Листопад | Січень