Письменник Василь Єрошенко - засновник Японської асоціації есперантистів

Автор: Юлія Патлань | 19 листопада 2014 11:31 |



З кожним роком зацікавлення його життєвим шляхом і творчістю зростає і міцніє у багатьох країнах світу – Україні, Росії, Туркменістані, Узбекистані, у Японії та Китаї, в Англії та Німеччині. Всі ці країни були у його житті.


У Росії, на його батьківщині у селі Обухівка Старооскольського району Бєлгородської області (колишня Курська губернія, Слобожанщина, де межують російські та українські етнічні землі), біля літературно-меморіального музею В.Я. Єрошенка до 120-річчя митця було встановлено погруддя.  Але, на жаль, планованого ще напередодні 2010 року бронзового пам’ятника письменнику у Старому Осколі (скульптор Д.Ф. Горін) і досі немає. Та й цей унікальний письменник відомий ще замало, хоча вже 10 років активно діє наша науково-дослідна група «Василь Єрошенко та його доба». Подекуди ми тільки намацуємо можливі шляхи розв’язання його загадок.

Василь народився 31 січня ст. ст. 1889 року у родині заможного селянина, дрібного крамаря на Слобожанщині. Батько його – селянин-власник Яків Єрошенко – був вихідцем з України, мати – росіянкою, міщанкою зі Старого Оскола. Вася був третьою дитиною, другим сином. Зараз відомо про 10 дітей у цій родині, семеро з яких досягли дорослого віку. На жаль, метричні книги Петропавлівської церкви в Обухівці збереглися за невеликий період та зі значними проміжками у часі. Трапилося так, що через чотири роки хлопчик назавжди цілковито осліп, перехворівши на кір. І тут починаються речі незвичайні. На той момент молоді батьки – а було їм по 28 років, і в родині уже зростало п’ятеро дітей 1887, 1888, 1889, 1891 та 1893 років народження  – не розгубилися і не кинули дитину в біді, більше того – знайшли можливість і мужність надати синові освіту, відпустити його в широкий світ. За кілька років, коли Василю виповнилося 9 літ, його віддали до Московської школи-притулку для сліпих дітей при Товаристві піклування, навчання та виховання сліпих ім. Імператриці Марії Олександрівни. Тут діти опановували чотирикласну навчальну програму московських міських училищ, доступні для них ремесла та гру на музичних інструментах. Принагідно зазначимо, що в Україні є знаний митець зі схожою долею, який навчався у Санкт-Петербурзькій школі глухих – це український художник Олександр Саєнко.

Після закінчення школи Василь Єрошенко залишається у Москві і працює другим скрипалем в оркестрі сліпих, який грав у московських ресторанах. Десь у 1909-1910 році юнак захопився недавно – 1887 року – винайденою міжнародною мовою есперанто, яка зіграла величезну роль у його житті. У московському товаристві есперантистів він познайомився із вчителькою англійської мови Анною Шараповою. Вона була родичкою Павла Биірюкова –  секретаря Льва Толстого, перекладала твори Льва Миколайовича мовою есперанто, переклала навіть «Слово про Ігорів похід», поділяла ідеї толстовства, вегетаріанства, есперантизму… Саме Анна Шарапова 1912 року організувала подорож Василя Єрошенка до Лондона на навчання. Він вирушив з Москви самостійно, без поводиря, через п’ять країн. Зустрічали, проводжали і допомагали йому в дорозі есперантисти Німеччини, Бельгії, Франції, Англії. Свого часу ця подорож стала знаменитою – здавалося, юнак здійснив неможливе. Його метою було навчатися далі, вивчити англійську мову, але йому не вдалося вступити до вищих навчальних закладів Британії – він лише два місяці навчався у Королівському звичайному коледжі і академії музики для незрячих у Верхньому Норвуді, який давав право викладання іншим сліпим.

Але, як можна судити з документів, Василь Єрошенко прагнув пропагувати есперанто серед сліпих різних країн, подібно до того, як це робили тоді всесвітньо відомі іноземні пропагандисти Е. Пріва, М. Перріш та багато інших. У вересні 1912 року він повертається до Москви, листується з есперантистами, в тому числі з місіонерами, що працюють серед сліпих у Японії та Бірмі (нині М’янма), починає вивчати японську мову. Справа в тому, що в Японії впродовж багатьох століть незрячі мали монополію на заняття музикою та масажем, там утворилася система взаємопідтримки, подібна до наших кобзарських цехів, і ця традиція була дуже потужною, бо її плекали, а не намагалися зруйнувати.

 Невідомо, як 24-річний юнак пояснив батькам бажання й необхідність поїхати до Японії, але вони його зрозуміли й не боронили цього: аж до жовтня 1917 року батько регулярно надсилав Василю кошти на прожиття. Отже, у квітні 1914 року Василь Єрошенко приїздить до Токіо, маючи рекомендації російських есперантистів до Японської есперанто-ліги. Його зараховують вільно слухачем до Токійської школи сліпих, де він вивчає масаж, точковий масаж, музику, японську мову. Школа надає йому житло, утримання, можливість заробітку. З свого боку, Єрошенко викладає есперанто учням цієї школи. Його перші твори японською з’явилися друком на сторінках видання школи «Світло шести зірок». Й зараз Японська асоціація сліпих есперантистів вважає його своїм засновником і 2012 року у Токійській школі підтримки людей з вадами зору при Міжнародному університеті Цукуба відбулася виставка у пам'ять про Василя Яковича.


Фото

Навесні 1916 року Єрошенко вирушає до Сіаму (Тайланд), де він сподівався створити школу сліпих. Але не було отримано дозволу на це, та й коштів бракувало. Тому далі Василь переїздить до Бірми, де очолює місіонерську школу сліпих у місті Моулмейн, далі – до Індії, невдовзі після революційних подій 1917 року знову повертається до Бірми, а потім намагається виїхати з Індії до Росії. За ним встановлюють нагляд поліції, він потрапляє під домашній арешт і врешті його висилають назад до Японії. Тут він стає відомим у лівих колах лектором-пропагандистом есперанто і революційних ідей, його твори друкують в тогочасних газетах і журналах. Єрошенко приваблює високим зростом, хвилястим білявим волоссям, якоюсь незрозумілою чарівністю незрячого оратора «з Росії», грою на скрипці, балалайці, гітарі. Він намагається влаштовувати благодійні концерти на підтримку незрячих японських есперантистів, бере участь у першотравневій демонстрації.

Фото

Все це закінчується наказом міністра внутрішніх справ Японії про висилку В.Я.Єрошенка з країни. Ця подія сколихнула країни Південно-Східної Азії. Єрошенка було вислано до Владивостока у червні 1921 року, а вже за місяць у Токіо виходить його перша збірка японською мовою «Досвітня пісня», у жовтні того ж року – друга, «Останній стогін», 1924 року – третя, «Заради людства». Цікава історія появи цієї книги: вона мала вийти у вересні 1923 року, але весь її наклад, крім однієї верстки, згорів у типографії під час руйнівної пожежі після Кансайського землетрусу, коли в Токіо загинули й згоріли сотні тисяч людей, а місто було напівстерте з поверхні землі. І от за рік за єдиним вцілілим примірником японські друзі Єрошенка відновили це видання.

Тим часом Василь Якович недовго мешкає у Харбіні, потім у Шанхаї, де 1923 року буде видано його збірку оригінальних творів мовою есперанто «Стогін однієї самотньої душі», а наприкінці 1921 року його запрошують до Пекіна – викладати есперанто та російську мову й літературу (на есперанто) у Пекінському університеті. До весни 1923 року Єрошенко мешкає у родині видатного китайського письменника Лу Сіня. Той, вражений депортацією сліпого письменника японським урядом, перекладає твори Єрошенка з японської китайською мовою і видає 1922 року збірку «Казки Єрошенка». Ця книга, а також п’єса Єрошенка «Хмарина Персикового Кольору», також перекладена Лу Сінем, витримали у Китаї до десятка перевидань. Останні з них з’явилися 2010-2011 року, до 120-ліття Єрошенка. Дивовижно, але влітку 1922-1924 років Єрошенко відвідує всесвітні конгреси есперантистів у Хельсінкі, Нюрнберзі та Відні відповідно, на двох перших з них він представляє Китайську есперанто-лігу.

З Пекіна Єрошенко поїхав весною 1923 року, мандрував Європою, жив у німецьких есперантистів і повернувся до СРСР наприкінці 1924 року. З початку 1925 року до лютого 1928 він працює перекладачем та лектором японської групи Комуністичного університету трудящих Сходу, далі до 1929 – керував гуртками незрячих есперантистів, а пізніше викладав у Понєтаєвській профтехшколі сліпих біля Нижнього Новгорода. У 1931 – 1934 рр. він знову повертається до Москви, працює коректором у типографії рельєфного шрифта. 1934 року на запрошення Наркомосвіти Туркменської РСР їде до м. Кушка (крайня південна точка Радянського Союзу), де створює й очолює перший Республіканський дитбудинок для сліпих дітей. У ньому Єрошенко був директором до 1942 року, коли його замінили зрячим адміністратором, і викладачем до 1945-го. У 1946-1948 роках він викладає англійську мову у Московському інституті сліпих, далі працює у школах сліпих Загорська та Ташкента.

Фото

Помер Єрошенко у рідній слободі Обухівка під Старим Осколом 23 грудня 1952 року на 63-му році життя. За життя й після смерті загинуло кілька його особистих архівів. Таким чином, в Японії й Китаї досі знають про Єрошенка більше за нас, хоч він мандрував за кордоном лише  понад 10 років.

Фото

Перша в СРСР стаття про В.Я. Єрошенка належить китаїсту Володимиру Рогову. Її було опубліковано в журналі «Знамя» (Москва) у липні 1958 року. Коли японські друзі Єрошенка дізналися про його відхід з життя, вони вирішили вшанувати його пам'ять – зібрати й перевидати твори письменника, що побачили світ на шпальтах газет і сторінках журналів 1920-х-1930-х років. Так з’явився знаменитий японський тритомник «Повна збірка творів Єрошенка», видана у Токіо 1959 року. З неї почалися радянські дослідження життєвого шляху і творчості письменника. Тут було багато складнощів: не можна було згадувати у друці есперантистів і есперанто-рух, та й власне Японія щойно воювала проти СРСР на боці фашистської Німеччини. Але найбільші китаїсти та японісти СРСР, такі як академіки В.Алексєєв та М.Конрад, перекладачі Л.Позднєєва, Н.Фельдман, Л. Ейдлін намагалися бодай згадувати В. Єрошенка, розповідати про його дружбу з Лу Сінем – багатьох вражало і вражає це дивовижне життя. Перша збірка перекладів російською мовою творів Єрошенка з японської, китайської та есперанто – «Сердце орла» побачила світ півстоліття тому, у грудні 1962 року, в нещодавно створеному Бєлгородському книжковому видавництві зусиллями його директора М.А. Кузнєцова та московського китаїста, працівника «Літературної газети» Романа Бєлоусова. Р.С. Бєлоусов відомий письменник-книгознавець, автор таких книг, як «По следам литературных героев», «О чем рассказали книги», «Тайна Иппокрены», «Из родословной героев книг» та кількох десятків інших. Але мало хто знає, що саме йому вдалося повернути до СРСР творчу спадщину Василя Єрошенка: він так само упорядкував і його «Избранное», що побачило світ 1977 року у Москві.

За першою збіркою «Сердце орла», яка вже пройшла цензуру, з невеликими доповненнями власних перекладів з есперанто українська письменниця, перекладач, есперантистка Надія Гордієнко-Андріанова уклала збірку творів В. Єрошенка «Квітка справедливості», що побачила світ у Києві у видавництві «Молодь». Нещодавно, 2004 та 2006 року цю збірку було перевидано із незначними доповненнями під назвою «Василь Єрошенко. Казки та легенди».

Нами у 2004 – 2010 роках виконано нові повні переклади творів письменника з есперанто та японської мов без цензурних вилучень та скорочень, зроблені з урахуванням особливої ритмомелодійної структури текстів незрячого автора Срібної доби. Із цими перекладами можна ознайомитися в Інтернеті на сайті «Василь Єрошенко та його доба».

Твори Василя Єрошенка призначені для вдумливого читача й повільного читання, бо стихія багатовимірного символічного змісту нерозривно переплетена тут зі стихією звуку. Світ – це мелодія, і твори Єрошенка з їх багатими повторами, алітераціями, асонансами, тонкою, незвичною образністю яскраво свідчать про це. Вони несуть тонкий аромат минулого століття з його містичними пошуками, східною екзотикою, зверненням до легенд минулих епох та країн. Введення до наукового обігу цих текстів й глибоке дослідження поетики Василя Єрошенка щойно розпочалося. Художній світ письменника чекає своїх відкривачів.

 

Юлія Патлань,
керівник Міжнародної науково-дослідної групи «Василь Єрошенко та його доба»,
науковий співробітник НЦНК "Музей Івана Гончара"


___________________________

Твори письменника:
Ерошенко В.Я. Сердце орла, Белгородское книжное издательство, 1962
Ерошенко В.Я. Избранное. М.: Наука, 1977
Єрошенко В.Я. Квітка справедливості. К.: Молодь, 1969.
Єрошенко В. Казки та легенди. К.: Видавець Вадим Карпенко, 2004, 2006.

Стаття наводиться зі змінами за виданням: Патлань, Юлія. Про людину й книги : до 60-ї річниці смерті письменника-символіста Василя Єрошенка (1890-1952) / Ю. Патлань // Шкіл. б-ка плюс : наук.-метод. часоп. - 2012. - Грудень (№ 23/24). - С. 43-47 : іл. 

Теги

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Березень 2024

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
       
Лютий | Квітень