ГОРДОН ФІЛЕВИЧ: КІЛЬКА ДУМОК ПРО ЕКСПОЗИЦІЇ МУЗЕЇВ УКРАЇНИ

04 квітня 2018 00:32 |

У лютому 2018 року Україну відвідав архітектор, експерт музейної справи, головний дизайнер експозиції Канадійської національної галереї Гордон Філевич. Він взяв участь у ІІІ воркшопі «Сучасні методи роботи музею», що для працівників музеїв Донецької та Луганської областей, в рамках проекту "Заново відкриваємо історичну спадщину Східної України – «Музей відкрито на ремонт II», за фінансової підтримки проекту «Зміцнення громадської довіри» (UCBI II), що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), організувала команда, яка представляє Мистецький напрямок Українського кризового медіа-центру.

Серед всього іншого, учасники отримали триденний інтенсив з досвіду реорганізації музеїв Канади від Гордона Філевича. Він представив 4 презентації для музейників про проекти його компанії OneBadAnt у Канаді та приклади планування і розбудови експозицій у музеях Північної Америки та Європи. Також Гордон Філевич ознайомився з музеями Донецької і Луганської областей і проаналізував їхні експозиції.

"Мені вдалося з’ясувати, які ресурси у них є, та які існують практики презентації, збереження, роботи з колекціями; які умови у різних закладах, які ми відвідали. Інколи це відображало обмеженість ресурсів і виклики, з якими зіткнулися музейники, - поділився думками архітектор і дизайнер. - Вони відчувають себе важливою частиною громади та серйозно усвідомлюють власну роль. Вони пишаються своєю культурою та історією. Це дуже надихає».

За підсумками туру Гордон Філевич залишив коментарі, які включають його спостереження та рекомендації, і грунтуються на питаннях, які найбільше цікавлять директорів і працівників музеїв. Власне, з ними й запрошуємо ознайомитись читачів "Музейного простору".

Генеральний план, «план інтерпретації» та оформлення

Чимало моїх презентацій звертали увагу на важливість планування ще до того, як експозицію починають оформлювати. Цьому етапу часто не приділяють належної уваги у процесі підготовки виставки, зазвичай, внаслідок браку часу або ресурсів, проте це невід’ємна частина створення ефективної і доцільної інсталяції. Якщо частиною цього процесу є ремонт будівлі, планування - особливо важливий етап, тому що це дозволяє музейникам визначити ключові цілі і пріоритети та вирішити, як розподілити наявні ресурси так, щоб використати їх максимально ефективно.

Генеральний план може встановити довгострокові цілі та стати інструкцією-орієнтиром для музею на усіх стадіях оновлення. Мова йде про багаторічний процес, тож коли з’являються нові ресурси і втілюються зміни, усе має відбуватися у рамках загальної концепції, яка визначає цей процес. Генеральний план, крім того – ефективний спосіб донести цю концепцію майбутнього музею до громадськості або організації, яка надає фінансування, заохотити підтримку, у тому числі фінансову, тому що ті, хто надає кошти, буде чітко бачити, для чого саме вони їх надають.

Робота над «планом інтерпретації» розпочинається задовго до оформлення експозиції: він допомагає визначити цілі і ключові меседжі конкретних експонатів. Незалежно від того, чи йдеться про фокус на певній аудиторії, певному історичному періоді чи індустрії регіону, чи про привертання уваги до певної групи елементів у колекції, необхідно чітко визначити цілі планування та історію, яку експозиція має транслювати.

Процес оформлення враховує усі аспекти розвитку експозиції, включно із необхідними покращеннями будівлі, які для цього необхідні, метою експозиції, яка висвітлена у плані інтерпретації , та аналізом зразків із колекції, які будуть експонуватися. Пропонуються різні стратегії, які можна використати для ефективної презентації та інтерпретації матеріалу, із якнайкращим застосуванням наявного простору і ресурсів. Першочергова мета музейника, який оформлює експозицію – знайти творчі рішення, які допоможуть зробити її змістовною і візуально привабливою.

Над усіма стадіями планування можуть працювати і самі працівники музею, але для підготовки експозиції варто консультуватися також із вузькоспеціалізованими фахівцями – спеціалістами зі збереження експонатів, архітекторами, художниками, фахівцями з підготовки експозиції. Чим раніше усе сплановано, тим більш музей буде готовий братися до справи, коли з’являться ресурси, кошти і увесь процес зрушить з місця.

Як бути із текстом

Більшість музейних табличок використовують текст для того, щоб розкрити значення і донести меседжі, розповісти історії, які «оживлюють» артефакти. Написаний текст – це найбільш доступний інструмент, який дозволяє музейникам «вдихнути життя» у колекцію. Музеї витрачають чимало свого дорогоцінного часу на написання і представлення тексту, і вже були тривалі дискусії про те, яким цей текст має бути, у тому числі – якою є оптимальна кількість слів та розмір шрифту.

У багатьох музеях, де мені трапилося побувати (хоча я і не міг розуміти текст українською мовою), зустрічалися приклади, коли було очевидно, що структура тексту ефективна, але також і випадки, коли я відчував, що тексту забагато і він не структурований за важливістю інформації. Важко уявити, що у відвідувачів вистачить терпіння прочитати усе, тому що це справді великий масив інформації і на це потрібно чимало часу. Я бачив також вдалі приклади, коли текст був винахідливо включений в артефакти у досить несподіваний спосіб. Були і випадки, коли експонат взагалі не супроводжувався текстом, залишаючи відвідувачам простір для власних здогадок та інтерпретації.

Зазвичай, найбільш ефективний спосіб презентації тексту з інтерпретацією – це ієрархічний підхід із виділенням ієрархічних рівнів: щоб спершу донести найбільш загальну інформацію та питання (вступний текст), потім більш вузькі підтеми та ідеї (секції), і, врешті, найбільш деталізований текст із фактами про окремі об’єкти і фотографії (індивідуальні таблички).

Ці основні три групи можна ділити і на додаткові рівні, наприклад, заголовки для назви експозиції та окремих секцій-галерей, бокові таблички-посилання на суміжні питання, або таблички для спеціальної аудиторії (наприклад, дітей); таблички-доповнення до історії, яка представлена на основній табличці, або довідники чи каталоги із розширеною інформацією – для тих, хто захоче сісти і почитати детальніше протягом більш тривалого часу.

Усі ці рівні дозволяють спершу привернути увагу відвідувачів до експозиції, потім пояснити їм найважливіше і зацікавити наративом, і, врешті, запропонувати детальний опис окремих об’єктів чи малюнків. Це дозволяє подавати інформацію крок за кроком, у міру того як поглиблюється інтерес відвідувача до експозиції. Текст різних ієрархічних рівнів – різного розміру: вступний – досить великий, його можливо прочитати і з протилежного боку зали, текст секцій можна читати з відстані кількох метрів, а для прочитання індивідуальних табличок експонатів необхідно стояти безпосередньо поруч із об’єктами.

Якщо увесь текст представлений шрифтом однакового розміру, тоді не відчувається розподілу інформації за важливістю і текст сприймається як рівнозначний. У такому випадку відвідувачеві важче зрозуміти основні ідеї та зацікавитися. Наприклад, текст на світлині нижче – увесь однакового розміру. Над фото – запропоновані розміри шрифту для тексту різних ієрархічних рівнів, щоб показати, як це робить експозицію більш ефективною і допомагає зацікавити відвідувача.

Рекомендований обсяг тексту може відрізнятися залежно від типу експоната, проте я користуюся наступними орієнтирами, щоб бути певним, що люди не втратять інтерес до теми надто швидко. Я намагаюся дотримуватися оптимального обсягу пояснювального тексту, щоб його легко було сприймати навіть дітям:

Вступний текст 50 слів
Текст секції 100 слів
Текст індивідуальної таблички 25 слів
Доповнення до індивідуальної таблички 75 слів

Презентація артефактів і зображень

Заходи для захисту і збереження артефактів і фотографій у музеях, які я відвідав, дуже різняться. Скоріш за все, це обумовлено наявними ресурсами. Цінні і крихкі об’єкти зазвичай зберігаються у скляних вітринах або захищені бар’єрами. Інколи це зроблено дуже ефективно і додає експозиції естетичної привабливості.

Основний акцент має бути на збереженні та убезпеченні об’єктів, але щоб вони при цьому залишалися якомога краще видимими для відвідувачів.

Перевантаженість інформацією

Найбільш типова проблема, яку я бачу у музеях по всьому світу (і якої дуже легко уникнути) – те, що відвідувачам пропонують дуже багато інформації або дуже багато об’єктів у недостатньому для цього просторі, або без належної інтерпретації для того, щоб пояснити, що це за експонати і сформувати враження про них. Це може спантеличувати відвідувачів, люди можуть розгублено дивитися на експозицію, не знаючи, з чого почати. Представлений матеріал може бути і цікавим, і важливим, але «губитися» через загальну перевантаженість експозиції.

Найкращий спосіб представити колекції – обрати найбільш якісні і найбільш важливі експонати, і цим забезпечити адекватну інтерпретацію. Навіщо демонструвати десять схожих об’єктів, якщо достатньо одного, щоб ефективно привернути увагу? Якщо інформації забагато – детально аналізувати її візьмуться лише експерти і найбільш допитливі відвідувачі, а більшість пройдуть повз, вирішивши не заглиблюватися.

Єдиний випадок, коли це може бути вдалою стратегією побудови експозиції – коли матеріал презентується як колекція для вивчення або «відкритий склад», коли задум експозиції – не інтерпретувати чи розповісти історію артефакту, а радше надати максимальну кількість варіантів і прикладів для можливості порівняння, аналізу, чи просто з естетичних міркувань.

Це може бути корисним для швидкого порівняльного дослідження – щоб відвідувачі могли одразу розуміти різноманітність представленого матеріалу, просто окинувши поглядом експозицію, або ж для уваги фахівців-експертів, яким не потрібен додатковий контекст, щоб розуміти значущість експонатів.

Для того, щоб зосередити особливу увагу на певному об’єкті чи групі артефактів, є багато різних методів, і такі вдалі приклади є у всіх відвіданих музеях.

У більшості відвіданих музеїв були і приклади перевантаженості інформацією – коли надмірна кількість матеріалу в експозиції призводить до того, що більш значущі експонати губляться серед усіх інших. Ці експонати варті того, щоб виділити для історій про них більше місця – матеріал чудовий, але у такому вигляді відвідувач не може інтерпретувати його належним чином.

Освітлення

Ретельна композиція та візуально приваблива експозиція – найперше, що потрібно для того, щоб зробити артефакти «доступними» для сприйняття відвідувачів. Один із найбільш дієвих методів, які дозволяють виділити об’єкт і привернути до нього увагу – це освітлення. Вдало оформлене освітлення створює у кімнаті певну атмосферу, певний настрій, і зосереджує увагу відвідувачів відповідно до задуму експозиції. Спеціальне направлення освітлення також допомагає виділити окремі деталі артефактів, які в іншому випадку могли б залишитися поза увагою. За допомогою ретельно продуманого освітлення можна суттєво підкреслити особливості текстури, кольору і форми експонату. Незалежно від того, чи це елемент вбрання із яскравими кольорами й візерунками, чи викопні скам’янілості із делікатними деталями, за допомогою освітлення їх можна зробити особливо видовищними.

Для освітлення музейних експозицій можна ефективно використовувати і природне світло, проте ультрафіолет у сонячних променях може пошкодити фотографії та експонати з органічних матеріалів, таких як текстиль і папір. Такі фото, вицвілі внаслідок впливу природного освітлення, можна побачити у багатьох музеях, і саме з цієї причини природного освітлення зазвичай уникають – окрім освітлення об’єктів, яким воно не завдасть шкоди.

Для встановлення якісного штучного освітлення необхідні певні кошти, але переваги зазвичай виправдовують ці інвестиції. Якщо робити це у рамках ремонту або розширення експозиції, то витрати зазвичай не більші, ніж на стандартне загальне освітлення. Новітні технології і використання світлодіодних ламп LED дозволяють зробити його більш дієвим і часто дешевшим, ніж стандартне освітлення.

Простий трековий світильник із можливістю налаштування можна легко направити на окремі об’єкти, а згодом змінити його фокус, якщо експозиція змінюватиметься. Цей тип освітлення міг би якісно трансформувати більшість справді чудових колекцій, які зараз представлені у музеях, і чисте біле світло із якісних світильників підкреслило б красу кольору і текстури.

Підкреслюйте сильні сторони ваших колекцій та історії вашого регіону

Кожен з музеїв, які я відвідав, має ключові експонати, які є перлинами їхніх колекцій, якими музеї явно пишаються і зацікавлені якісно експонувати їх. Якщо у вашого музею є особливі, унікальні експонати – це може бути вирішальним фактором, який заохочує людей прийти і побачити їх.

У деяких випадках ці характерні артефакти представлені яскраво, завдяки експозиції та інтерпретації, у деяких інших їхня важливість менш очевидна для відвідувачів до пояснень екскурсовода, тому що вони губляться серед більших груп експонатів.

Я б порадив зробити ці об’єкти основним фокусом уваги, навіть якщо для цього доведеться залишити в експозиції менше об’єктів. Серед історій, які мені розповідали музейники, є такі, що цілком заслуговують на окрему кімнату, щоб бути представлені належним чином. У такому випадку, історію спершу потрібно чітко прописати, а потім переглянути колекцію і подивитися, які об’єкти обрати, щоб підсилити її. Тож замість того, щоб просто показати все, що є, і потім додати трохи інформації, створюється спершу наратив, а потім обираються об’єкти та фотографії, які допомагають розкрити його.

Один із чудових прикладів потенційних можливостей – історія місцевого хімзаводу, який виграв контракт на постачання синьої фарби, яку використовували для синіх джинсів Леві Строса. Цим фактом варто було б пишатися і казати про нього ще у вступі до всієї експозиції про хімічний завод і різноманітних об’єктів, що складають колекцію музею. Люди дивитимуться на усе зовсім інакше, розуміючи, до якої історії долучилися ці артефакти. Ця історія робить більш цікавими і різні хімічні компоненти, і обладнання, і особистості робітників, які працювали на цьому заводі міжнародного значення.

Зміни – також непоганий спосіб зацікавити відвідувачів, які вже раніше були у музеї, та вдихнути нове життя у статичні експозиції. Суттєво «освіжити» експозицію допоможе зміна розташування колекцій, привнесення нових експонатів у галереї, зміна композиції елементів галереї. Ми побачили один приклад, як нове групування об’єктів змінило залу, у якій до того тривалий час не було ніяких змін. Хоча створений стенд не мав особливої значущості, саме через те, що він був чимось новим, відвідувачі дуже цікавилися ним і хотіли дізнатися більше про представлені експонати.

Пам’ять vs. Cвяткування

Майже у кожному із музеїв, де я побував, чимало місця відведено для історії визволення міста наприкінці Другої світової війни. Ця частина експозиції включає у себе деякі артефакти та документи, але здебільшого фотографії видатних постатей того часу. Ця історія не є чимось особливим для кожного міста, хоча всюди участь у подіях брали інші люди. Експозиція не стільки розкриває історію Другої світової війни і її вплив на життя міста чи регіону, а радше вшановує участь радянських військових у цій єдиній події. Працівники музею розповіли мені, що ці експозиції мають особливе значення для місцевих мешканців і усі фотографії важливі, тому що багато хто бачить на них своїх родичів.

Це цікаве питання – чи роль музею полягає у тому, щоб вшановувати кожного учасника подій і бути меморіалом для них, чи у тому, щоб зосередитися на історичному контексті і декількох діячах, особисті історії яких достатньо промовлятимуть і за долі усіх інших. У другому випадку, можна було б створити більш інформативну експозицію, у якій більш вдало використовується колекція експонатів і яка була б цікавою для усіх відвідувачів, а не лише тих, родичі яких були безпосередніми учасниками подій.

На мою думку, простір, виділений для цієї частини експозиції, значно більший, ніж необхідно для належного представлення основних ідей та артефактів із колекції. Частина цього простору могла б більш ефективно презентувати артефакти та історії, які стосуються теперішньої війни у регіоні. Про це також потрібно говорити, і для цього є необхідний матеріал, проте схоже, що для експозиції виділено менше місця, ніж вона заслуговує.

Аналогічна ситуація із експозицією про Чорнобильську катастрофу. Цю сторінку історії однозначно варто згадувати у контексті того, як вона вплинула на мешканців цього міста, проте здається недоречним, що декілька музеїв мають схожу експозицію про ці події, адже вона сталася не у цьому регіоні.

Щоб віддати шану людям, які брали участь у ліквідації наслідків аварії і, на жаль, із трагічними наслідками, можна було б встановити пам’ятну дошку або пам’ятник, але не обов’язково робити повноцінну музейну експозицію – крім випадків, коли певна історія є особливою рисою міста.

Музеї мають бути розвагою

Похід до музею вириває нас зі звичного плину життя і переносить в інше місце та інші епохи. Музеї – це місце для чудес і допитливої цікавості, для історій, якими ми можемо пишатися. Щоб бути справді цікавими для відвідувачів і запам'ятовуватися, музеї мають бути веселими та інтерактивними. Візит до музею стане приємною пригодою для відвідувачів будь-якого віку, якщо там є можливість брати участь у заходах і взаємодіяти із матеріалом так, щоб це надовго запам’яталося.

Це може бути і можливість торкатися до деяких експонатів, гра-пошук певних об’єктів, можливість вилізти на трактор і вдавати з себе водія, або можливість поміряти/потримати в руках копію-реконструкцію артефактів, представлених в експозиції. Будь-яка діяльність, яка передбачає за діяння наших органів чуття, посилить залученість і заохотить людей глибше зацікавитися колекцією та історією артефактів. У багатьох із вас вже є такі можливості для відвідувачів, і ви вже оцінили, наскільки це може бути важливо. Але завжди можна зробити трохи більше.