До питання про «Поцілунок Іуди»

В перший день нового року на шпальтах газети "День" з’явилася публікація про одну з найбільш резонансних кримінальних та судових справ, пов’язаних з викраденням з музею шедевру світового мистецтва та п’ятирічним «неповерненням» його до Одеси. «Музейний простір» у свою чергу вирішив дати слово представникам зацікавлених сторін  та незалежним експертам, щоб спільно знайти вихід з важливої, але затягнутої історії.

Мова про перлину одеської музейної колекції «Взяття Христа під варту, або Поцілунок Іуди» (1598), полотно Мікеланджело Мерізі да Караваджо, італійського живописця  ХVІ - XVII ст., засновника реалізму і реформатора, що прославився картинами релігійного змісту. Менше сотні творів цього майстра дійшли до нашого часу - очевидно,  через особливу вдачу митця, про якого відомо дуже мало біографічних фактів, серед яких рання смерть у 39-річному віці.

«Взяття Христа під варту, або Поцілунок Іуди» - страхова оціночна вартість якої становить 100 млн. доларів – була викрадена з експозиції Одеського музею західного і східного мистецтва в ніч на 31 липня 2008 року. Злодії тихо витиснули скло у вікні на другому поверсі  приміщення (при цьому сигналізація, встановлена у 1996 році, не спрацювала), вирізали з рами полотно і втекли дахом. Охоронець, який чергував тієї ночі, нічого не почув.  Через два роки, у липні 2010 року, картину знайшли в Німеччині у затриманих трьох громадян України. Згодом було заарештовано ще близько 20 співучасників цілої серії крадіжок (дякуючи Богу, не музейних) і відкрита кримінальна справа.

30 серпня 2010 року віднайдений шедевр Караваджо повернувся «додому» і був переданий на тимчасове збереження в Національний науково-дослідний реставраційний центр України для проведення реставрації, де перебуває й досі. В очікуванні дозволу на початок реставрації минуло 5 років. Музейники вболівають за повернення експонату до музею. Але поки йде суд і немає рішення – полотно є речовим доказом. Відтак чіпати його – заборонено.

За цей час у справі чотири рази змінювалися судді. Більше ускладнило процес рішення діючого судді Сингаївського О.П.  щодо об’єднання справи про викрадення картини з іншими пограбуваннями, які здійснювала організована злочинна група. Тобто, вже довший час слідство завершене, але засідання час від часу відкладають на великі терміни, бо обвинувачені, що знаходяться під домашнім арештом, не з’являються до суду. Відтак коли буде поставлено крапку у паперовій роботі і до справи зможуть взятися реставратори – невідомо.

Голова Опікунської ради музею Юрій Маслов каже, що в музеї є лист з суду кількарічної давнини, в якому йдеться про те, що він не забороняє проводити реставрацію. Проте реставрацію вчасно не почали, втративши час, а минулого року з’явилася відписка, яка говорить про картину як речовий доказ і реставрації не допускає: «Було 4 роки часу і ніхто нічого не робив. Національний науково-дослідний реставраційний центр України на чолі зі Світланою Стрєльніковою спеціально не запускав процес реставрації! Люди були зайняті іншим. Вони не зацікавлені у реставрації».

Світлана Стрєльнікова, генеральний директор Національного науково-дослідного реставраційного центру, спростовує закиди і наполягає, що діє весь цей час виключно в рамках закону, бо розпочинати реставрацію без рішення суду і дозволу на неї не має права. Свого часу, у 2008 році, фахівці центру доклали максимальних зусиль для збереження кромок, які залишили злодії, а також сьогодні Центр забезпечує безпечне зберігання полотна відповідно до допустимого температурно-вологісного режиму.

Як довго може тривати очікування – напевне не знає ніхто, бо судова система України – досить складне явище. Історія знає випадки, коли незакриті справи «висять» десятки років. А працівники музею вболівають за шедевр, бо заходи, вжиті у 2010 році, зі збереження частково пошкодженого полотна мали тимчасовий термін дії, оскільки ніхто й уявити не міг, що з реставрацією доведеться чекати роки. 

Тому ні на йоту не сумніваючись у тому, що Караваджо в Національному науково-дослідному реставраційному центрі зберігається у належних умовах, як і у професійному рівні реставраторів (кожен музей України мав сотні спільних проектів і переконався у цьому), треба визнати, що час і мистецтво – це ситуативні друзі. З одного боку, перший додає мистецтву вартості, а з іншого – нищить його. Попри всі умови. Це незворотньо. І навіть найкращий клей, яким закріплені місця згину полотна,  з часом має побічну дію. А попередити її може виключно професійна реставрація і повернення шедевру до експозиції.

Що робити в цій ситуації? Здається, що вихід з глухого кута є.

-          Цілком природно, що керівництво  Національного науково-дослідного реставраційного центру не може порушити заборону суду і почати процес реставрації «Поцілунку Іуди», -  прокоментувала ситуацію Світлана Остапова, директор Одеського муніципального музею особистих колекцій імені О.В. Блещунова, віце-президент  національного комітету ICOM України, член Музейної ради при Міністерстві культури України. – Саме тому всі, хто в темі - професійна спільнота, громадськість - мають докласти максимальних зусиль, щоб ця справа вирішувалася з огляду не тільки на Кримінальний процесуальний кодекс, а і на вагомі фахові аспекти існуючої проблеми.Крім того, що картина є речовим доказом у кримінальній справі, вона ще є унікальним експонатом, що належить до державної частини музейного фонду України і саме держава повинна опікуватися станом її збереження, а  в даному випадку, навіть, упередити втрату культурної цінності славетного полотна. Якщо органи судової системи не беруть до уваги звернення реставраційного центру, треба об’єднати зусилля. Музей, зі свого боку, має спробувати  залучити усі можливі ресурси - від Національного комітету ІСОМ України та Музейної  ради до відповідних профільних комітетів Верховної Ради України, представники яких могли б фахово розібратися в ситуації. До речі, що стосується норм Законодавства - в публікації наводяться посилання на статті КПК, які не заперечують можливість реставрації після проведення слідчих дій, а це, теоретично, означає існування процесуальної  можливості надання згоди на проведення невідкладних реставраційних робіт.  

Щоб не доводити вирішення питання до абсурду (а одеські музейники мають на меті піднімати це питання на зустрічах з головою ОДА М. Саакашвілі і віце-прем`єром з гуманітарних питань В. Кириленком), подальший механізм вирішення ситуації може виглядати наступним чином. Виключно теоретично. У відповідь на звернення музею до вищеназваних організацій може бути створена спеціальна комісія, яка  могла б  отримати доступ до полотна, що зберігається в Національному науково-дослідному реставраційному центрі, впевнитись в належних умовах його зберігання, ознайомитись з результатами обстежень та досліджень,  характером заходів щодо його консервації і, тим самим, загасити критику і безпідставні звинувачення у ЗМІ, які породжує певний брак фахової комунікації між реставраційним центром та музеєм. А також, можливо, та комісія могла б звернутись до суду з проханням про отримання дозволу на реставрацію, про прискорення процедури. Бо ж у кожному правилі завжди є винятки, і тим більше, коли вони прописані у Кримінально-процесуальному кодексі. І тим більше, коли мова про Караваджо!

Адже, цитуючи Юрія Маслова, «Це унікальне полотно! На пострадянському просторі є всього дві роботи Караваджо: «Хлопчик з лютнею» в Ермітажі і «Взяття Христа під варту» у нас, в Одесі. Представлення викраденого і поверненого Караваджо  в експозиції, пліч-о-пліч з євангелістами  Франца Хальса приверне ще більшу увагу туристів, одеситів до музею, збагатить культурну атмосферу міста»!!

А поки… Христос і досі перебуває під вартою, бо він – заручник.  А у ХХІ столітті, погодьтеся, це виглядає безглуздо!