Величне покоління з бажанням свободи або Творча зустріч на тематичній виставці в музеї Олександра Осмьоркіна до 125-річчя з дня народження Євгена Маланюка

В художньо меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в місті Кропивницькому стало доброю традицією презентувати широкому загалу постать унікального поета, філософа, культуролога, мистецького і літературного критика, сотника армії УНР – Євгена Маланюка тематичною виставкою «“Єдиним сном, єдиним болем…” Поезії Євгена Маланюка  в ілюстраціях заслуженого художника України Андрія Надєждіна», в експозиції якої представлено 40  графічних композицій та книжкових заставок, виконаних для друкованих видань: Леонід Куценко «Dominus Маланюк – тло і постать». - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2001 (доповнене видання Київ: Гроно, 2002) та збірки поезій Євгена Маланюка «Єдиним сном, єдиним болем…» з перекладами російською мовою Олександра Архангельського. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013.

І це не випадково. Адже доба становлення Української Народної Республіки на початку ХХ століття явила світу потужну плеяду творчих людей, пассіонаріїв, які формували унікальне культурне середовище вбачаючи майбутню державу як місце народження модерної, культурної нації, центром творення якої є людина самодостатня та відповідальна  за свій талант і гідне його втілення. Юрій Липа, Юрій Дараган, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Софія Левицька, Володимир Винниченко, Наталя Левицька-Холодна, Михайло Черешньовський та багато інших,  діяльність і творчість яких і досі залишається приховуваною лаштунками ідеологічних та історичних міфотворчих нашарувань ще радянського часу від широкого українського загалу, хоча могла би стати основою для розвитку сучасної української культури. Одне з очильних місць серед них займає і Євген Маланюк – людина енциклопедичних знань великого кругозору та іронічного характеру, що ніколи не цурався навчання, не страшився знову і знову коригувати своє відношення до світу, його погляди та думки, що вирізняються оригінальністю, індивідуальністю суджень і до нині є актуальними. 

В нашому місті з історичною назвою Єлисаветград, що нині носить назву Кропивницький, Євген Маланюк пройшов дивовижну школу Єлисаветградського земського реального училища - навчального закладу, призначеного для підготовки майбутніх інженерів і техніків, який випустив наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. величну плеяду гуманітаріїв, серед яких були художник архітектури Яків Паученко, видатні актори Микола Садовський, Панас Саксаганський та Гнат Юра, композитор і диригент Кароль Шимановський,  оспівувач українського  степу Юрій Яновський, меценат української культури Євген Чикаленко, журналіст і громадський діяч Олександр Тарковський, один із провідних європейських фахівців з теорії нації та національних відносин першої половини ХХ століття Ольгерд-Іполит Бочковський, академік Георгій Проскура, професор живопису Олександр Осмьоркін.   

Відверто борячись за Українську державу, як середовище, в якому народна культура має знайти спосіб примирення з технократичною цивілізацією на основі національного інтересу, він рухає ідею прагматичного україноцентризму, який у Маланюка є стержневим магнітом, налаштованим на збирання будь-яких українських часточок в єдиний культурний моноліт нації.

Саме він вводить в обіг оцінки історичних процесів поняття «малоросійства», яке, на його думку, охоплює не лише Україну, а й європейську цивілізацію в цілому, визначаючи найбільшими вадами цього явища внутрішню духовну роздвоєність, невизначеність, що призводить до культурної кволості суспільства споживання, а звідси неможливості опору агресивності зла – «здача без бою». Ідеї та передбачення Маланюка яскраво підтверджує наша сучасність.

Саме ці теми і стали головними в моїй - провідного наукового співробітника музею заслуженого художника України Андрія Надєждіна творчій зустрічі з учнями Кропивницької альтернативної школи «КрОК», які завітали до музею зі своїми наставниками – вчителем мистецтва Ольгою Краснопольською та класним керівником, або як в них прийнято тьютором, Наталею Ковальчук на відкриття виставки. 

Презентуючи експозицію своїх ілюстрацій до творів Євгена Маланюка, я прагнув не лише розповідати про роботу над художнім оформленням книг, присвячених життю та творчості видатного поета, а й зацікавити юних відвідувачів історичною фабулою часу народження Української Народної Республіки, підготувавши відеопрезентації, підтримані музичними композиціями оригінального українського рок-музиканта Тараса Чубая з повстанською піснею «Буде нам з тобою що згадати» та відомого гурту сестер Тельнюк з романсом «Молитва» на вірші Євгена Маланюка. 

На мою думку, образний ряд облич та сюжетів життя того часу, що зберегли архівні світлини є найбільш переконливими, реальними свідченнями грандіозних, планетарних подій, що відбувалися в Україні на початку ХХ століття, учасником яких були наші земляки Євген Маланюк та художник Олександр Осмьоркін, атмосфера меморіального залу музею якого також активно впливала на сприйняття історії, яка нині у нашій свідомості реально переплітається з сучасністю. Адже переді мною було покоління дітей, батьки яких уже в ХХІ столітті стали, або можуть стати, учасниками нової війни за незалежність нашої землі. 

А далі наша розмова була про мистецтво, про найцінніший дар людини – свободу творчого вибору. Про мистецькі особистості і, зокрема, прекрасну людину, фахівця своєї справи, літературознавця Леоніда Куценка, завдячуючи роботі над книгами якого, я і відкрив для себе безмежно цікавий, оригінальний світ думок та творчих пошуків філософа степу Євгена Маланюка. Їхнім непересічним особистостям я присвятив свої живописні композиції «Вже сонце заходить. Пам’яті Леоніда Куценка» та «Співець степової Еллади. Портрет Євгена Маланюка», над якою періодично працював майже шість років. В творі пам’яті Леоніда Куценка його образ постає у вигляді «Козака Мамая», що перейшов ріку життя, оселившись на теренах вічності, а в портреті Євгена Маланюка я намагався втілити мрію Євгена Маланюка про повернення до вільної України, милого серцю Архангорода, щоб вийти в степ і знову відчути хвилюючий душу подих польових трав, шум Понтійського вітру, розтанути в гарячих променях сонячного світла на березі рідної річки Синюхи. Нині ці твори зберігаються в колекціях Музею історії міста Кам’янського та Музеї мистецтв в Кропивницькому.

Відвертість Маланюка та ясність викладу його думки справили одне з найбільших вражень на мою роботу, як художника, з його творчістю, так і на мій світогляд. Він завжди нагадував мені образ маминого тата – діда Івана. Високої статури з відкритим обличчям і ясним поглядом очей, з глибоким почуттям споконвічної народної української культури, закоханий у коней, як зриме втілення живого степу і дивовижного феномену козацької культури представником якої він фактично і був. Саме реальна пам’ять про нього супроводжувала мене на шляху пізнання поезій і життя великого поета та громадянина Євгена Маланюка. Це було величне покоління з бажанням свободи.

І ось з учнями альтернативної школи «КрОК» ми рухаємося по виставці, експонованій в художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна, на якій ілюстрації творів Євгена Маланюка представлені у вигляді друкованих графічних композицій, об’єднаних з його поетичним словом, та в авторських оригінальних малюнках з музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва.  Між читанням римованих строф Євгена Маланюка і моїми графічними алюзіями його титанічного слова хлопчики і дівчатка та їхні викладачі цікавляться книгами з дарчими написами, зокрема, Леоніда Куценка: «Осередкові духовного життя рідного міста героя цієї книги – музею О.Осмьоркіна. Цілком щиро Леонід Куценко. Єлисавет. 17.01.02», задають різні питання а потім натхненні словами, що можна вільно оглянути музей, фотографуються на тлі виставки і живописних творів музейної експозиції. І це добре, що все почуте для них, народжених у незалежній Україні лише минула історія, трагічні сторінки якої, сподіваємося, залишаться неповторними. 

А з експозицією виставки можна ознайомитися не лише в музеї, а й на вебсайті у розділі «Вибрані виставки».

Довідково: 

Маланюк Євген Филимонович (1897-1968) - український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, літературний критик, сотник Армії УНР. Народився 20 січня    (1 лютого) 1897 року в Архангороді Херсонської губернії (тепер селище Новоархангельськ Кіровоградської області) в родині вчителя. Навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі. Під час Першої світової війни по закінченні Київської військової школи служить на Південно-західному фронті. Після демобілізації восени 1917 року в Києві став сотником армії Української Народної Республіки. Брав активну участь у визвольних змаганнях УНР. 3 1920 року перебував у еміграції спочатку у Польщі, згодом у Чехії, а з 1949 року у США. Перша збірка віршів Євгена Маланюка «Стилет і стилос» вийшла в 1925 році в м. Подєбради (Чехія) і стала неабиякою подією в житті автора та в тогочасному літературно-мистецькому середовищі, викликавши неоднозначну реакцію - від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення. У наступні роки світ побачили чимало збірок поезій, переклади, рецензії, статті, в яких  Євген Маланюк постає самобутнім мислителем, дослідником-аналітиком, основною темою його творчості є Україна, її мистецтво, культура, історія. У 1958 році він став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». Помер Євген Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку (США). Вже після смерті митця вийшла впорядкована ним самим збірка поезій «Перстень і посох» (Мюнхен, 1972). 

Довгі роки ім’я Євгена Маланюка замовчувалося і тільки після 1991 року, коли Україна стала незалежною, літературна спадщина митця повернулася на батьківщину, завдячуючи дослідницькій праці відомого кіровоградського літературознавця, доктора філологічних наук, професора, члена Національної Спілки письменників України Леоніда Куценка. Нині на Кіровоградщині пам’ятають і шанують видатного земляка -  його іменем у місті Кропивницькому названо вулицю, у 1997 році з нагоди відзначення 100-річчя з дня народження на приміщенні колишнього Єлисаветградського земського реального училища (нині Кропивницький інженерний коледж Центральноукраїнського національного технічного університету), де він навчався, відкрито меморіальну дошку, а на батьківщині митця в селищі Новоархангельську Кіровоградської області встановлено пам’ятник. А в 2002 році Кіровоградською обласною радою засновано обласну літературну премію імені Євгена Маланюка, якою в день народження митця нагороджуються автори-літератори області за високохудожні твори у жанрах поезії, прози, драматургії, літературознавства та перекладу, спрямовані на утвердження ідеалів гуманізму та української національної ідеї, патріотизму, високих духовних цінностей, збагачення історичної спадщини народу та становлення української державності.

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький