Родом з дитинства або Єлисаветградські мотиви у творчості Олександра Осмьоркіна. До 129-ї річниці від дня народження видатного художника і педагога

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 06 грудня 2021 07:54 |

Людина влаштована таким чином, що вперше з’являючись в тому чи іншому місті планети Земля, неначе губка вбирає в себе емоції та почуття навколишнього світу, які залишаються з нею на все життя, формуючи в подальшому її сутність. 

Досліджуючи мистецьку спадщину видатного художника і педагога Олександра Осмьоркіна (1892-1953), не можна залишити поза увагою присутні у його творчості художні мотиви, що походять з міста його дитинства – Єлисаветграда.  Свідомо чи підсвідомо вони виявляються як в пейзажах 1910-х – 1920-х років, так і в натюрмортних композиціях художника, часто сповнених віддзеркалень особистого минулого. 

Народившись в степовому Єлисаветграді (нині Кропивницький), Олександр Осмьоркін увібрав в себе весь спектр ментальних та культурних протиріч цього міста, які в подальшому і сформували означений свободолюбством характер художника, його неповторну творчу особистість послідовного провідника надбань європейського мистецтва постімпресіонізму в умовах диктату ідеології соціалістичного реалізму 1930-х – 1950-х років в СРСР, яким він залишиться вірним, не зважаючи на звинувачений у формалізмі та розповсюджені впливів західно-буржуазного мистецтва в радянському живопису. 

Не випадково один з його сучасників Олександр Дейнека напише про Олександра Осмьоркіна: «Розсіяний м’який лірик, шанувальник поезії, людина абсолютного живописного слуху, артист без будь-якого "ділячества", самовіддано закоханий у мистецтво, для якого воно було чимось набагато більшим, ніж будь-які практичні думки чи питання марнославства. Він пройшов через нас Дон-Кіхотом в мистецтві». 

Це «дон-кіхотство» походило з міста його дитинства та юності Єлисаветграда, яке на переломі ХIХ та ХХ століть з його еклектично-модерновими «палаццо» нових багатіїв з так званих «реальних людей», електричними ліхтарями на вулицях, ранковим гудінням трамваїв, афішами, що сповіщали про музичні зустрічі, театральні вистави та художні виставки, не міг не заворожувати юного Шуру Осмьоркіна. Але існував й інший Єлисаветград - чиновницький, наскрізь просякнутий духом параграфа, регламентації та бюрократії, заражений страшною імперською бацилою провінційності, його личина не терпіла талантів. Відбиток цієї личини збережеться і через роки. «Тут сумно й похмуро, погода-мряка, з’явилися ті ж відчуття, як в юності, скоріше б вирватися», - напише О.Осмьоркін iз міста у 1930 році.  

У дитинстві від тяжкої атмосфери міста О.Осмьоркіна рятувало життя в будинку брата його матері, відомого в місті архітектора, випускника Московського училища живопису, ваянія і зодчества Якова Васильовича Паученка. Як згадував сам О.Осмьоркін: «Мій дядько привіз iз собою у провінційне місто стійку прихильність до живопису його сучасників (до К.О.Коровіна), а разом з нею немало малюнків, етюдів, пейзажів. В його квартирі була атмосфера мистецтва. Зачарування мистецтвом ламало в мені заповідь синівського послуху. Я став мріяти про заняття живописом». 

Саме в будинку Я.Паученка майбутній професор живопису О.Осмьоркін знайде свої мистецькі уподобання. Спочатку він захопиться театром, беручи активну участь у домашніх виставах, які так полюбляв його дядько. То були сцени з українського побуту і класичний театр Шекспіра та Шиллера, фрагменти російської та української драми і лялькові вистави. Емоційні переживання того часу фіксують малюнки О.Осмьоркіна 1900-х років: «Романтична сцена», «Балаган», «Театр. П’єро, Арлекін і Коломбіна». А потім зустріч з творчістю дивовижного художника епохи модерну Михайла Врубеля, з якою Олександр Осмьоркін познайомиться гортаючи сторінки популярного на той час журналу «Нива» з численними репродукціями, одна з яких «Муза» справила на нього глибоке враження, відкриваючи в подальшому шлях до сприйняття французького імпресіонізму та сезанізму.

Пам’ять про цей своєрідний період життя на такому собі особливому «мистецькому хуторі» серед конгломерату провінційного міста, що індустріалізується, неочікувано знаходимо в одному з творів 1950-х років. Вже прозвучали звинувачення у формалізмі, художника відсторонено від роботи та піддано обструкції, товариські суди та художні ради засудили його творчу і педагогічну діяльність, важка хвороба атакує мозок і стискає м’язи. І тут – «Натюрморт з ходиками» (1952). Парадна, радісна, зі всіма ознаками щасливого достатку картина. Самовар сяє металевим блиском, порцелянові чашки – яскравим розписом, скатертина - дорогою тканиною. Булки, бублики, шматки нарізаного пирога – все радує око. Квіти у вишуканій вазі неначе ставлять знак оклику, наголошуючи на святковості моменту. Але все це лише театр, сцена, на якій розігрується драматична п’єса історії його життя. Невипадково ж художник виносить завісу драпіровки фактично на перший план, а на стіні не лише живописно означає сюжетне зображення репродукції, але й фіксує підпис на ній: «Из хуторской жизни». Так він ставить своєрідний дороговказ – там моє минуле, моя юність, моє істинне щастя, а все навколишнє – ілюзія. Годинник-ходики неначе машина часу  безупинно відраховує хвилини. Гострий маятник летить швидко, мов гільйотина, невпинно відсікаючи минуле від сучасного. І виникає думка, що можливо ця картина безхмарного побуту є особливим спогадом затишку єлисаветградської оселі будинку Паученка. Адже реалії існування художника того часу кардинально відрізнялись від картинних. 

Не менш яскравим відгомоном культурного досвіду зі старого Єлисавету  звучить образна канва картини «Натюрморт з бандурою (Гітара і ліра)» (1921). Уже в самій назві закладено момент противаг, характерний для культури малих міст. Гітара – музичний інструмент міської культури, що набув широкої популярності в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Ліра – інструмент культури мандрівних музикантів, що з’явився як переємність бандури. Їх протиставлення підкреслюється і положенням предметів – гітара виступає стрункою вертикаллю, ліра – монолітною горизонталлю. Білий квадрат конверту платівки та темно-синя металева таріль підкреслюють особливий характер кожного з «головних персонажів» твору. В той же час обидва музичних інструменти, маючи єдину тектонічну основу, пластично взаємодіють, доповнюючи форму одне одного, стаючи в кінцевому результаті неначе єдиним цілим, як наочне втілення закону єдності і боротьби протилежностей. Тепер звернемо увагу на ті предмети, що так-би мовити, «не впадають в око», хоча й знаходяться на першому плані композиції – смичок, стільці, ціпок для ходьби. Смичок безперечно є нагадуванням про ще один схожий за формою інструмент – скрипку, яка на той час уже стала символом класичного мистецтва. Зображення спинки стільця, ціпка для ходьби вказують на незриму присутність автора в картині. А можливо це і є той ціпок, який свого часу належав Якову Васильовичу Паученку, адже фігурна таця на другому плані з його будинку. Та й взагалі предмети натюрморту – гітара, ліра походять, швидше за все, з дитячих алюзій.

Час від часу художник згадує Україну, приїздить до рідного Єлисаветграда, який регулярно змінює свої назви в залежності від ідеологічних примх епохи: Зинов’євськ, Кірово, Кіровоград. Кожного разу О.Осмьоркін їде сюди з надією попрацювати, знайти спокій і опору, але зіштовхується зі страшною чиновною бюрократією. «Хотів написати тут ливарний цех, але знову «пішла писати губернія»... Сьогодні ще раз спробую, якщо не вигорить і будуть гальмувати, плюну», – пише О.Осмьоркін в одному з листів до дружини Олени Гальперіної в січні 1930 року з Кіровограда.  Іноді питання викликає навіть зовнішній вигляд художника. «Вигляд у мене настільки підозрілий, що й в дорозі у мене запитували документи», – зізнається він дружині в листі трохи раніше, проїжджаючи Знам’янку. 

Та незважаючи на це, О.Осмьоркін вдома пише портрет батька, портрет няні Євдокiї Улянівни, портрет сусідського хлопчика, декілька натюрмортів та один зi своїх програмних творів – пейзаж-картину «Україна», в основу якої художник поклав етюд 1926 року, який за своєю емоційністю, монументальністю композиції, лаконічністю живописної мови не поступається станковому твору. 

Треба зазначити, що українська культура не була лише гостею в родині Осмьоркіних-Паученків. За спогадом сучасників, батько Олександра Осмьоркіна  –  Олександр Павлович вільно розмовляв українською мовою, часто використовував українські примовки та приказки. До того ж він збирав рідкісні зразки народної творчості. Твори з його колекції значаться в каталозі Першої Єлисаветградської художньої виставки 1913 року. До речі, на тій виставці експонувалися і твори молодого О.Осмьоркіна, як учня Київського художнього училища, поряд з картинами митців Східного товариства передвижників Васильківським, Костанді, Судковським та ін.

Ще з київських часів О.Осмьоркін був у добрих приятельських стосунках з Анатолем Петрицьким, бував у нього в гостях, вони навіть обмінювались творами. Дуже цінував відносини зі Степаном Яремичем, відомим художником і мистецтвознавцем, знавцем російського та українського мистецтва. Тож, найвірогідніше, що О.Осмьоркін достатньо добре орієнтувався у процесах, що відбувалися в українській культурі. 

Як і в картині «Україна» (1930), в однойменному  етюді 1926 року він виклав власне узагальнене бачення землі, на якій народився, і, як не дивно, але образ України О.Осмьоркіна майже вторить словам Т.Шевченка з поеми «Сон». З високої точки споглядання перед художником розкривається широкий краєвид – неначе пружною дугою лука вигинається лінія битого шляху, стрімко, як стріли, зриваються в небо стовбури тополь, в низині дерев’яний міст, блискуча синь звивистої річки, кучеряві верби, серед яких ховаються солом’яні стріхи та дерев’яні дахи білих хат, завершує композицію вузька стрічка неба. О.Осмьоркін розглядає пейзажну композицію не як скупчення окремих деталей, а як конструктивну цілісність великих форм, які він представляє як геометричні фігури – напівколо, в якому зібрані лінія дороги і моста, берег, плесо ріки, маси зелені; чотири прямокутні вертикалі, з вписаними зображеннями тополь; лінія горизонту, яка умовно утворює квадрат землі і оптичний прямокутник неба. Всі ці умовні фігури пересікаються одна з одною, створюючи цілісний, просторово ешелонований об’єкт, який ми зчитуємо як пейзажний мотив, який художник конструює, цілеспрямовано задаючи композиції таких рис, як: монументальність, декоративність, поетичність. Він майстерно використовує акценти такі, як: хатина внизу композиції підтримана кольоровою групою будиночків майже в центрі. Розміщуючи композиційну групу – хата і дерево – в лівому нижньому куті твору, О.Осмьоркін змушує нас автоматично декілька разів переглянути все полотно, щоб осягнути глибину композиції, її цілісну знаковість. 

Можливо, сюжет картини і поезія Шевченка  –  лише збіг обставин, але у художньо-меморіальному музеї О.Осмьоркіна зберігається «Кобзар» видання 1932 року з дарчим підписом батька О.Осмьоркіна: «Моя дитино! Згадуй про наше життя з тобою в Москві з 5.12.31 по 28.3.32 р. Міцно стискаю тебе в обіймах своїх. Твій батько». Напис зроблено українською мовою, книга має помітки на полях.

Багато в чому етюд «Україна» (1926) перегукується з іншим твором О.Осмьоркіна «Околиця Єлисаветграда» (1910-1911), особливо, якщо говорити про композиційну ритмику та живописну колористику. Простий, невибагливий мотив  – дерев’яний місток, перекинутий через невеличку річку, край берега, дальня лінія дерев, тополі, що вертикалями піднімаються в небо, вторячи ритму стовпчиків мостової кладки і їх відображенню у воді,  під пензлем молодого художника перетворюється на яскравий, насичений внутрішньою поетикою романтизму та потужними живописними темпоритмами, художній твір. Горизонталі і вертикалі молодий художник переплітає так тісно, неначе тче килим, саме їхній ритм створює глибину твору, породжує зацікавленість глядача. Особливу увагу звертає на себе колорит, побудований на противагах майже відкритих, чистих кольорів і дивовижної гри вальорів. В подальшому пошук виразності форми за допомогою контрастів теплих-холодних тонів і робота чистим кольором відкриють йому шлях до декоративності.

І тут ми підходимо до одного з основних моментів формування О.Осмьоркіна як художника, його першої точки відліку професійного сприйняття живопису  –  навчання у Вечірніх рисувальних класах Єлисаветградського земського реального училища, де він отримав першу системну мистецьку освіту. Навчання в училищі проходило в досить жорстких дисциплінарних рамках під суворим контролем викладачів-наглядачів, які фіксували в спеціальних зошитах кожне порушення як учня так і викладача, стоячи за дверима класів на стільчику, оглядаючи клас через спеціальне вікно. Тому О.Осмьоркін в перших рядках своєї автобіографії, написаної в 1937 році для видання «Радянські художники. Т. 1. Живописці та графіки», зазначе: «Я ніскільки не засмутився, коли мене виключили з училища, і ніскільки не зрадів, коли знову прийняли».

Але було одне «але» – особа керівника Вечірніх рисувальних класів художника-педагога Феодосія Козачинського, викладання якого не обмежувалося обов’язковою академічною програмою, а часто набувало вільних форм, сповнених розмаїтістю творчих програм. Як згадував про нього сучасник О.Осмьоркіна, також єлисаветградець, поет, драматург, перекладач Арго (Абрам Гольденберг): «З кращими учнями він ходив на етюди… Це були уроки живопису з натури, що супроводжувалися вудінням риби та варінням юшки. Все це було дуже тепло та сердечно». Саме звідси походить захоплення Осмьоркіна пейзажними мотивами та натюрмортами з польовими квітами. Навіть в картині «Асторія, номер 103. Перший варіант картини 1946р. «Із вікна готелю „Асторія”. Ленінград». 1945 року, яка експонується в меморіальному залі художньо-меморіального музею О.О.Осмьоркіна, головним персонажем  композиції з архітектурним краєвидом є букет саме польових квітів, який і задає живописний колорит твору. 

Художник і педагог Ф.Козачинський не лише прищепив О.Осмьоркіну любов до пейзажу, а й заклав основи живописної культури, яка буде вести художника шляхом мистецького пізнання. Можна констатувати, що саме на пейзажних мотивах рідного міста первинно формувалася живописна палітра О.Осмьоркіна. Підтвердження цьому в творах О.Осмьоркіна періоду 1910-1912 років, серед яких, окрім «Околиці Єлисаветграда», пейзажні мотиви «Спиртзавод в Єлисаветграді» та «Будинок з колонами», що представлені в експозиції художньо-меморіального музею  О.О.Осмьоркіна, «Стара синагога» (1910-1911) та «Пейзаж. Етюд» (1911) з особистого фонду О.Осмьоркіна в Російському державному архіві літератури та мистецтв в Москві. 

В етюдах «Спиртзавод в Єлисаветграді» та «Будинок з колонами» наявно присутня спроба трактувати форму через контрасти площин з відвертою декоративністю, характерною для сезаністів, хоча і залишаючись в межах реалістичної мови. А в мотиві старої синагоги бачимо відлуння живопису творів Клода Моне.  В них ще немає сміливості кольору, яскравої декоративності, але бажання самовиразу новими, не академічними засобами вже присутнє. Звісно, що міський пейзаж в той час не був для художника самоціллю, він просто змальовував середовище, в якому жив, обираючи з нього ті сюжети, які найбільше відображали його настрої та захоплення. Та згодом ці композиційні та емоційні знахідки з куточків природи переростуть в сталі картинні символи. Зображення мосту, старовинної архітектури, окремого одинокого будинку, дерев знайдуть в подальшому відображення в багатьох пейзажних темах митця. 

А ще, якщо придивитися уважно до перших проявів живописної активності О.Осмьоркіна, то ми знайдемо немало перегуків кольорової палітри юного митця і його вчителя Ф.Козачинського. Ті ж насичені фіолетово-голубі і тепло зелені тони можна зустріти в творах Ф.Козачинського «Гімназистка», «Бабуся з онукою». Ще одна риса, яку перехопить допитливе око О.Осмьоркіна у свого вчителя – прозорість, не завантаженість вагою фарбових шарів, легкість полотна. Особлива любов до світло-зелених, світло-жовтих, блакитних, рожевих кольорів, що в противагах з насиченими темнотою об’ємами, стриманістю кольорової палітри, яка згодом виведе митця на шлях розкриття таємниць колориту,  що народжує неочікувано виразні образи, та живописна легкість письма залишаться в його творчості на все життя. Ці якості можна зустріти і в творах останнього періоду життя майстра, зокрема, «Зелене пальто. Портрет Н.Г.Осмьоркіної» (1947), «Бабине літо. Загорськ» (1947), «Портрет Катюші» (1953), а також і в  Кримських етюдах кінця 1930-х років та знакових  натюрмортах і портретах 1920-х років. 

І на моє переконання, первинне місце походження мистецької мови видатного художника і педагога Олександра Осмьоркіна слід шукати в українському Єлисаветграді, де пройшли його дитинство та юність.

Андрій Надєждін
заслужений художник України
мистецтвознавець
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький

 

Олександр Осмьоркіна
Кінець 1920-х

 

Олександр Осмьоркін в дитинстві
Єлисаветград. 1900

Родина Паученка-Осмьоркіних з друзями
на подвір’ї біля будинку

Єлисаветград. 1900-і
На знімку:
Олександр Осмьоркін на першому плані з собакою,
за столом сидять: другий ліворуч Яків Паученко, далі батьки
художника Олександр та Олімпіада Осмьоркіни

 

Олександр Осмьоркін в кабінеті
архітектора Якова Паученка

Єлисаветград. 1900-і

 

Олександр Осмьоркін в театральному
костюмі в будинку Паученка-Осмьоркіних

Єлисаветград. 1907

 

Олександр Осмьоркін в ролі
Гамлета в аматорській виставі

Єлисаветград. 1910-і

 

Олександр Осмьоркін
Балаган. Дитячий малюнок
1900-і
Папір, гуаш
53х35
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Околиця Єлисаветграда
1910-1911
Полотно, олія
20х34,5
(Зібрання художньо-меморіального музею
О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Спиртзавод в Єлисаветграді
1910-1911
Полотно, олія
19х30,5
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Будинок з колонами
1911
Полотно, олія
31х37
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Феодосій Козачинський
Гімназистка
1910
Полотно, олія
53х39
(Зібрання Музею мистецтв. Кропивницький)

 

Феодосій Козачинський
Бабуся з онукою
1917
Полотно, олія
81х38
(Зібрання Музею мистецтв. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Етюд до картини «Україна»
1926
Полотно, олія
64х55,5
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Україна
1930
Полотно, олія
82х113
(Зібрання Музею мистецтв. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Натюрморт з бандурою (Гітара та ліра)
1921
Полотно, олія
97x80
(Зібрання Державного Російського
музею. С.-Петербург. РФ)

 

Олександр Осмьоркін
Натюрморт з ходиками
1952
Полотно, олія
117х100
(Зібрання Державної Третьяковської
Галереї. Москва. РФ)

 

Олександр Осмьоркін
Кримський пейзаж з тополями
1938
Полотно, олія
42,5х64,5
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Ранок. Крим. Кози
1939
Полотно, олія
33,5х44,5
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Асторія, номер 103. Перший варіант картини 1946 р.
«Із вікна готелю„Асторія”. Ленінград»

1945
Полотно, олія
120х76,5
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Бабине літо. Загорськ
1947
Полотно, олія
81х65
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Зелене пальто. Портрет Н.Г.Осмьоркіної
1947
Полотно, олія
159х129
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Портрет Катюші
1953
Полотно, олія
56х56
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Січень 2022

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Грудень | Лютий