Осінні мережива художньої світлотіні в музеї Осмьоркіна

    В художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна в місті Кропивницькому знову незвичайна подія. Студенти другого курсу кафедри мистецької освіти, факультету педагогіки, психології та мистецтв Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка малюють осінній натюрморт. І не просто натюрморт, а композицію довільної форми, в якій би предмети стали своєрідним поштовхом до створення графічної роботи з яскравими елементами самовиразу. Ідея проведення такого уроку в музеї народилася в процесі жвавого спілкування на відкритті виставки заслуженої художниці України Наталії Мартинюк «Графічні композиції», творча мова якої власне і стала предметом вивчення студентів, адже виставки майстра рисунку такого високого гатунку бувають не щодня. І ось запропонований старшим викладачем факультету,  членом Національних Спілок художників та майстрів народного мистецтва України, лауреатом обласної премії в галузі архітектури, геральдики та вексилології і декоративно-прикладного мистецтва імені Якова Паученка в номінації «декоративно-прикладне мистецтво» Ларисою Кулініч та підтриманий музеєм задум став  реальністю. 

    Якщо в країнах Європи мистецька праця студентів в музейному просторі загальноприйнята практика, то у нас такі випадки особливі. Хоча саме музеї є хранителями тих реальних об’єктів – картин, малюнків, предметів творчої праці, дотичність, близьке знайомство з якими і народжує художника. Адже якби не спілкування французьких живописців з творами Вільяма Тернера, Ежена Делакруа, Вермера Делфтського, Кацусіка Хокусая, то можливо і не було того імпресіонізму, який нині відомий всьому світу, і про який наш земляк Олександр Осмьоркін завжди згадував, як про прояв істинного реалізму. Творчість Ель Греко відкрила дорогу експресіонізму, а картини та гравюри Франсіско Гойї  освятили шлях сюрреалізму та сучасному епічному фентезі. А де ж ще наочно можна зустрітися з мистецтвом минулого, як не в музеях?! Завдячуючи їхнім унікальним колекціям, ми маємо змогу творчо спілкуватися, пронизуючи час і простір, з художніми шедеврами видатних митців різних країн та континентів, вивчати образну мову знаменитих майстрів, щоб потім творити своє, власне мистецтво. Звісно, нині, в час розвитку нових технологій, поринувши у віртуальний світ, все можна побачити  на екрані комп’ютерного монітора. Але ілюзія ніколи не замінить реальне спілкування з «живим» твором мистецтва, з його особливою фактурністю та оригінальною аурою. 

    Студенти, для яких участь у проєкті - частина навчального процесу в музеї - вперше. Тож, спочатку з цікавістю знайомилися з історією життя і творчості видатного художника, професора живопису Олександра Осмьоркіна та його дядька, оригінального єлисаветградського архітектора Якова Паученка, а потім з ентузіазмом беруть участь у складанні розлогого, духмяного натюрморту. З предметів побуту, дбайливо зібраних Ларисою Кулініч сухої трави, квітів і фруктів, об’єднаних різноманітним драпіруванням, виникає наочна інсталяція, органічною складовою якої стає і твір художниці Наталії Мартинюк «Каштан». Кожен підказує якісь деталі та надає пропозиції. Нарешті всі сідають навколо столу, починаючи творче чаклування. Саме чаклування, бо чи можна якимось ще словом означити процес народження мистецького твору. Спостерігаючи за тим, як енергійно працюють майбутні митці, я також дістаю олівці, ластик та аркуш паперу та сідаю поряд. Згодом до нашого творчого гурту приєднується завідувачка відділу образотворчого мистецтва дитячої школи мистецтв Ольга Краснопольська, в недалекому минулому також випускниця університету. Вона завітала до музею переглянути виставку «Графічні композиції Наталії Мартинюк» та матеріали для творчої праці, навіть мольберти у музеї завжди знайдуться. Таким чином урок перетворюється на незвичайний майстер-клас, в якому кожен з учасників працює на рівних, маючи такі ж прості інструменти, як і у Наталії Мартинюк, присутньої поряд з нами яскравими графічними композиціями, вражаючими своєю масштабністю та свободою самовиразу в душевному просторі десь між небом і морем. Тиша, лише скриплять олівці, рухаючись по площині паперу. Звісно, у всіх нас різний досвід і час від часу я демонструю етапи своєї праці, щоб показати, що й моя творча робота будується так само за принципом успіхів та помилок. 

    Мимоволі згадується Олександр Осмьоркін, який вбачав в своїх студентах більше художників, ніж учнів. До речі, його освітня система, знівельована в період 1940-х років під час ідеологічної компанії «боротьби з формалізмом», була досить ефективною. Збудована на принципі віри в творчі сили майбутнього митця, вона дала змогу і в жорстких умовах панування соціалістичного реалізму реалізуватися таким потужним творчим особистостям, як:  Овсій Моїсеєнко, В’ячеслав Токарєв, Орест Верейський, Макс Бірштейн, Моісей Фейгін, Олена Скуінь і багатьом іншим художникам, твори яких нині є окрасою не лише меморіального музею їхнього учителя, а й багатьох великих музейних зібрань. 

    Як писав видатний польський поет і живописець, передвісник модерну Ципріан Каміль Норвід: «Той, хто хоче бачити – бачить!» Ось і ми уважно вдивляємося в свої малюнки, щиро поринувши у світ, який будує рух нашої руки, підвладний думці, відміряної почуттями, а вони у кожного мають свої грані, тому ми й малюємо однакові речі по-різному. За годиною минає година, і ще одна, і ще, та приходить момент завершення. Куратор нашого дійства Лариса Кулініч підводить підсумки, пояснюючи на прикладі моєї роботи особливості застосування техніки рисунку та композиційні аспекти, студенти діляться враженнями, потім фотографуються на згадку про цю неординарну подію. А я думаю про те, як добре, що існує музей, в якому можна творчо працювати, що ми живемо у часі, коли маємо змогу вільно виказувати свої думки та займатися мистецтвом в будь-яких формах та проявах, про безцінний дар свободи та волю її не втратити, та про чудодійну силу мистецтва, яка об’єднує людей непереборною жагою творчості.

Андрій Надєждін
заслужений художник України, 
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник 
художньо-меморіального
музею Олександра Осмьоркіна
м. Кропивницький