Призначати не можна обирати

Кадрові ротації – це тенденція, яка супроводжує будь-яке нове призначення керівника різних рівнів в нашій країні. Музейна галузь не є виключенням. Але негативне забарвлення цей процес має через те, що вони не завжди пов’язані з виявленням непрофесіоналізму чи появою месії. Часто це наслідок зведення рахунків, відновлення суб’єктивної справедливості чи задоволення персональних амбіцій.

 Тому серед директорів є люди різні: і кон`юктурники, і фахівці високого рівня, що пройшли шлях від зберігача, і антикризові менеджери, які за рік показують вражаючі результати, ну і випадкові люди. Найгірше, що над кожним директором висить тавро «вовкунівця», «кулиняківця», «нищуківця» - залежно від того, яким міністром людина була призначена на посаду. А тавро не завжди відповідає дійсності, хоча й псує життя кожній конкретній людині.

Яким чином змінити цю тенденцію?

На останньому у 2014 році засіданні Музейна Рада при Міністерстві культури України прийняла рекомендаційне рішення: до квітня 2015 року опрацювати питання про запровадження конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників національних музеїв та історико-культурних заповідників сфери управління Мінкультури.

В ідеалі, за умови дотримання чіткої прозорої процедури відбору кандидатур, це є єдино-правильний шлях, щоб позбутися інсинуацій, зловживань та безпідставних закидів.

Що думають про ідею як таку в професійному середовищі, «Музейний простір» поцікавився у музейних працівників, обравши при цьому установи комунального і державного підпорядкування, фахівців зі стажем, як досить молодих, так і тих, хто продовжує працювати після досягнення пенсійного віку, а також тих, хто відчув процедуру конкурсу на собі.

- «Практика конкурсної процедури є загальновизнаною у світі. Дуже добре, що Україна теж підійшла до цього питання. Я вже давно про це говорю. У моєму адміністративному досвіді були випадки, коли було рішення міністра чи начальника директора знімали, а він йшов до суду і його повертали. І поки йдуть повторні суди інституція загниває… Убезпечити її від цього зможе конкурсна процедура. Як контроль і гарантія для директора. Мають бути визначені чіткі критерії до роботи директорів, порушення яких дасть підстави знімати, а дотримання вбереже його від «репресій». При запровадженні конкурсу важливо визначити чітку процедуру, обмежити практикою, освітою, баченням учасника щодо музею. Відповідаючи критеріям, претендент буде впевнений і не буде боятися конкурсу. Як противага спокусам має бути Наглядова рада музею, але не декларативна, яку збирають раз в рік випити чаю, а дієва, яка ставить оцінку роботі, перевіряє, дає поради.  (Зеновій Мазурик, громадський діяч, музеєзнавець, культуролог)

- «У випадку України при призначенні директора має бути тільки конкурс. Команда НХМУ вважає, що це необхідність! У 2014-му році в мене закінчувався термін дії трудової угоди, і Міністр культури Євген Нищук ініціював перепідписання її терміном на 4 роки. Але після всіх зустрічей, після моїх наполягань контракт було продовжено лише на 1 рік, а паралельно прийнято рішення, що міністерство готує механізм процедури конкурсу і за рік, при завершенні моєї угоди, він буде проведений. Це буде в першу чергу етично!

По-друге, ми всі так чи інакше є або «кулиняківцями», або «нищуківцями». І коли міністерське крісло займає кожна нова людина, вона починає зміну кадрів, асоціюючи кожного директора з тим чи інакшим попередником. А якби людина була призначена в результаті прозорого конкурсу, вона мала б важелі, аргументуючи своє право продовжувати працювати на посаді. Конкурс – це захист від трактувань «чому вона стала директором». Це надає авторитету в колі колег, які рішення прозорого і чесного конкурсу мали б прийняти без жодного «але».

Також конкурс може сильно вплинути на підготовку кадрів. Якщо молода людина буде знати, що виключно завдяки своїм напрацюванням і здобуткам у роботі за якийсь час вона має шанс очолити ту чи іншу музейну установу, це буде наснажувати і заохочувати у роботі».  (Марія Задорожна, Національний художній  музей України)

- «Конкурс – це хороша ідея. От мене свого часу «кинули» на посаду, як кидають багатьох. Подали мою кандидатуру, але в мене особливо нічого не питали. Це добре, що я працювала в держслужбі, завдяки чому мала поняття про дисципліну, досвід, самоконтроль, але я не знала всіх тонкощів музейної роботи, вчити деталі довелося вже працюючи. А на конкурсі це можна перевірити: досвід людини як державного службовця, і як науковця, і як організатора». (Галина Чумак,  Донецький обласний художній музей)

- «Це непросте питання, бо на сьогодні в нас немає прописанного механізму проведення відкритого конкурсу. Потрібні конкурсні засади. Але це мусить бути настільки прозора процедура, щоб люди мали чисті руки, щоб не  було вагомих підстав ставити рішення комісії під сумнів».  (Сергій Лаєвський, директор Чернігівського історичного музею імені В.Г. Тарновського, президент ICOMУкраїна)

- «Я особисто за прозорий конкурс із прописаними вимогами до кандидата, і з акцентом не на "вислугу років", а саме на фаховість, досвід, менеджерські якості, креативність і чітке бачення подальшого розвитку. Як на мене, поки що в Україні відбулося єдине прозоре призначення керівника музею - це призначення Марії Задорожної в НХМУ. На засіданні Музейної ради при МКУ було представлено бачення подальшого розвитку, визначені пріорітети, чули фахові відповіді на поставлені питання... таким чином Музейна рада рекомендувала призначити її на посаду ». (Тетяна Ткаченко, Кіровоградський обласний художній музей)

- «В наш час конкурс – це єдино правильний шлях. Це констатація прозорості процедури і об’єктивності рішень. А також це відкритий шанс для кожного.  Я сам був здивований, коли у Львові у 2013 році було запроваджено конкурсну процедуру на заміщення посади музею народної архітектури і побуту. Нас було 2 претендентів, кожен готував стратегічний план розвитку музею, презентував його перед чиновниками, музейниками, ЗМІ. Конкурс – це не страшно, тут нема чого боятися. Треба знати музей  і мати бачення подальшої роботи». (Роман Назаровець,Музей народної архітектури і  побуту у Львові)

- «Я ні за конкурс, ні проти нього. Я за призначення хороших нормальних професійних директорів. А яким чином це буде відбуватися – це не має значення».(Сергій Чайковський,
Національний музей історії України)

- «Збереження традицій є однією з наших українських рис, хоча серед них є як позитивні, так і негативні. Для того, щоб викорінити стереотипи, з якими пов’язана традиція призначення керівників музейних закладів, щоб на першому місці стояв професіоналізм – потрібен конкурс. І моя позиція є однозначно «за» конкурс, як прозору і демократичну процедуру, яка забезпечить доступ фахівця до управління музеєм, а відповідно розвиток установи.

На мою думку саме зараз, у нинішній економічній ситуації, попередній досвід роботи в музеї не повинен бути домінуючим аргументом. Є установи, де потрібен, даруйте, антикризовий менеджер, з європейським світоглядом та успішним досвідом управлінця, а науково-дослідну роботу може координувати заступник із 20-річним стажем. Для того щоб забезпечити дійсно прозорість конкурсу, щоб убезпечити дублювання чи доопрацювання тими, хто подає свої документи пізніше, прийом заявок варто проводити в один день, в он-лайн режимі, в електронному вигляді, протягом години-двох.. Окрім плану діяльності та розвитку закладу (бо далеко строкові стратегії зараз не допоможуть втримати чи вирівняти ситуацію в окремо взятому заповіднику чи музеї), претендент має в програмних документах конкретно зазначати, якими методами і ресурсами він буде досягати заявленої мети – за цим одразу буде видно фаховий підхід майбутнього директора і серйозність намірів. Вважаю, що вікових обмежень бути не повинно. Конкурсна комісія повинна бути широкою, щоб претендент мав право робити відвід тих її членів, про упереджене ставлення яких до себе він може мати підстави думати. До складу комісії обов’язково має входити керівний склад міністерства культури (бо попри комісію, персональна відповідальність за призначення буде лежати на міністрі, який підписує трудову угоду), досвідчені музейники (але не за вислугою років, а за результатами їхньої роботи) і антикризові менеджери не від культури, а економісти з досвідом, які вже за програмою зможуть визначити чи перспективу людини, чи пустослів`я її обіцянок і намірів».  (Тетяна Сосновська, Музей-квартира П.Г. Тичини)

- «Це складне питання. Треба ретельно виписувати всі моменти щодо вимог, щоб прийшла людина «на своє місце». Ми у 1987 році в музеї обирали директора і результат був не таким, як ми очікували – бо обирав колектив. Якщо це буде робити незалежна експертна рада – стандарти мають бути високими». (Надія Капустіна, Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І. Яворницького)

- «Я – за запровадження конкурсу. Реалії життя є такими, що часто від політичних уподобань залежить, хто буде директором. Так, в багатьох музеях є резерв, але хто сказав, що наступного директора «беруть» саме з нього? І досі в суспільстві нема відповіді на питання, ким має бути директор – менеджером чи науковцем. Очевидно, що це має бути культурний менеджер». (Тетяна Пилипчук, Харківський літературний музей)

- «Якщо директор на своєму місці і установа працює на високому рівні, то невже потрібно все це руйнувати і притягувати директора до конкурсу? Але якщо директора звільнили, чи в нього завершився контракт, чи є вчинений якийсь злочин – в такому випадку конкурс має бути безумовно. Але конкурс має бути конкурсом, а не спробою пролобіювати чиїсь інтереси чи когось персонально. Також положення про конкурс і критерії мають в такому випадку бути ідеально відшліфованими. І позиція міністра та конкурсної комісії має бути єдиною».  (Іван Ковальчук, Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни»)

- «Комісія складається з залежних людей. З іншого боку таким чином той, хто її скликає, знімає з себе відповідальність у призначенні. Я вважаю, що це неправильно. Якщо проводиться тендер – тоді є сенс комісії. А ситуація з посадою директора цілком інакша. Я на пальцях міг би перелічити тих людей, які справді є фахівцями. А це, про що ви говорите, конкурс, це циркова програма, щоб зняти відповідальність». (Анатолій Мельник, директор Національного художнього музею України (2000-2012)

- "Я «за» запровадження конкурсного відбору. Найпершою реформою в музейній сфері має бути створення Музейної експертної ради. Саме вона має визначати кандидатуру директора і пропонувати її до призначення. А також мати право формувати музейний бюджет. Так ведеться у більшості країн світу. І головне - Експертна музейна рада має бути незалежною. До її складу повинні входити досвідчені музейники (не за вислугою років, а за результатами роботи). Мають бути високі стандарти. Формально її існування передбачено Указом Президента України «Про Національний заклад (установу) України» ще від 1995-го року (зі змінами і доповненнями) та Законом України «Про музеї та музейну справу», також 1995-го і також зміненим і доповненим. Створюють їх шляхом затвердження персонального складу Наглядової ради національного закладу (Кабінет Міністрів). Однак, на відміну від світової демократичної практики, в Україні директори музеїв не є членами своїх Наглядових рад. І наші Ради складаються із чиновників: міністра та його заступників, заступників мера і інших держслужбовців. Ці ради ніяких проблемних питань не розв’язують. Я «за» відкритий конкурс для обрання директорів музеїв. Цей конкурс має бути прозорим, щоб не було лобіювання чиїхось інтересів. І саме Експертна музейна рада має це забезпечити. Ми ж маємо переймати передовий досвід світу". (Інна Нагорна, Музей Уласа Самчука в Рівному)

 - " Конкурсні засади присутні там, де прагнуть найкращого, найсучаснішого, найвідповідальнішого - про це свідчить світовий досвід. І щоб зрозуміти ставлення нашої фахової спільноти до цього питання, достатньо подивитися, який рейтинг на «Музейному просторі» має новина про конкурс на посади директорів провідних італійських музеїв. І не треба волати про відсутність механізмів, засад, процедур та таке інше, бо, повторюю, є міжнародний досвід і ним можна скористатися. Тим більше, що проведення конкурсу - це не найважче, що може бути. Маю на увазі другу частину "Марлезонського балету": здатність обраного кандидата досягнути реальних результатів при існуючій законодавчій базі, попри зневажливе ставлення держави до культури взагалі та музейної справи зокрема, при відсутності засад та стратегії культурної політики на рівні закону, задля забезпеченості спадкоємності...

Але є ще і третя частина того самого балету - фахове та відповідальне керівництво галуззю. Коли віце прем'єр - міністр культури робить заяви стосовно самоокупності сучасних музеїв України на кшталт "європейських стандартів" - виникає безліч запитань до самого міністра і до тих, хто готує матеріали для його виступів, бо складається  враження, що ми живемо на різних планетах і на тій, іншій, є якась інша Україна та інша Європа.

Музейна галузь в нашій країні хвора - і це задавнена системна хвороба, а конкурсні засади для призначення директорів - це маленький, але важливий крок на шляху одужання, в першу чергу для того, щоб почати формування когорти свідомих, відповідальних лідерів на рівні сучасних викликів у вітчизняній музейній сфері". (Світлана Остапова, Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О.В. Блещунова)

Думки, озвучені експертами, тотожні настроям в суспільстві і сигналізують в першу чергу про відсутність довіри до влади і керівних органів як таких, які скомпрометували себе кулуарними призначеннями за всі 23 роки української держави. Той, хто пройшов через конкурс – не бачить причин не пробувати себе в ньому знову. Той, хто не впевнений – виступає категорично проти.

При дотриманні умов (а вони не є такі складні), окреслених в коментарях, ідея як така має всі шанси стати усталеним правилом. Конкурс ставить усіх в рівні умови, дає шанс кожному, є оцінкою і кредитом довіри професійної громадськості, і зобов’язує до честі.

Керівництво гуманітарної галузі країни та міністерства культури днями оголосило курс на реформи заради наближення роботи українських державних музеїв та заповідників до європейських стандартів. А отже запровадження конкурсного відбору на заміщення вакантних посад керівників музеїв та заповідників має всі шанси стати першим кроком у цьому напрямку.

Чи не так?