УВАГА, ПЛАТАР!

Думаю, майже кожен музейник, і точно – кожен пам’яткоохоронець або археолог, чув про Платар. Найбільша публічна приватна археологічна колекція України регулярно спричиняє скандали та дискусії навколо свого існування чи діяльності, пов’язаної з нелегальним обігом археологічних предметів.

Нагадаю, що найгучнішими були дві скандальні виставки в Польщі, коли Товариство польський археологів заявило публічний протест. Іще один був пов’язаний з відмовою власників повертати до України експонати з виставки у Сполучених Штатах.

Менш відомі у нас, але не менш неприємні ситуації були пов’язані зі спробою виставити цю колекцію в Угорщині або з окремими виставками в деяких українських музеях.

Тобто, Платар, протягом усього свого існування виступає подразником пам’яткоохоронної спільноти та усіх, хто розуміє важливість охорони археологічної спадщини. Водночас, безпроблемне існування цієї колекції є ледь не найважливішим аргументом прибічників неконтрольованого детекторного ошуку та продавців антикваріату.

На мій погляд сьогодні ми спостерігаємо надзвичайно цікаве та важливе явище – формування суспільного запиту стосовно наведення ладу в пам’яткоохоронній сфері, зокрема навколо археологічної спадщини. Усе частіше з’являються вдалі аналітичні публікації, присвячені проблемі «чорної археології», а професійна спільнота потрохи відходить від взаємних звинувачень в бік усвідомлення необхідності кардинальних та рішучих змін.

Але сьогодні несподівано склалася пікантна ситуація, коли ми ризикуємо опинитися в новому скандалі, пов’язаному з Платаром. Утім, здається, що цього разу це може бути ще неприємніша колізія ніж попередні «платарівськи історії», яка матиме набагато гірші наслідки, і ось чому.

Наразі триває надзвичайно важливий процес – формується Державна служба охорони культурної спадщини України. Це новий центральний орган виконавчої влади, який повинен реалізувати державну політику у сферах охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. Думаю, кожен усвідомлює, що зараз настав ледь не останній шанс навести лад у пам’яткохоронній сфері.

На конкурс голови цього нового органу подалася , серед інших, Марія Юріївна Моторжина. Людина вона непублічна, тому мало хто знає, що пані Моторжина тривалий час працювала головним зберігачем колекції Платар. Скільки саме часу вона там пропрацювала мені невідомо, я лише знаю, що в 2013 році пані Моторжина відкривала, вже в статусі головного зберігача, виставку Платар «Величні тисячоліття України» у палаці Потоцьких у Львові. А остання публічна поява Марії Моторжиної відбулася 2018 року, коли Платар, за підтримки тодішнього міністра культури Нищука, спромігся вивезти виставку до Китаю.

У декларації за 2019 р. пані Моторжина вказала, що основним місцем її роботи є ТОВ «Музей історичного культурного надбання», а це і є та сама колекція Платар, де вона заробила майже 84 тис. гривень. Іще 30 тис. вона отримала працюючи за сумісництвом у БФ «Платар. Пам’яті Сергія Платонова».

Пікантність ситуації з конкурсом на посаду голови Державної служби охорони культурної спадщини України та участі в ньому Марії Моторжиної полягає в тому, що наразі місцем її роботи, згідно декларації, є секретаріат Кабінету міністрів України. Можна було би пожартувати, що такий кар’єрний ріст є чудовим взірцем для головних зберігачів усіх музеїв України, але розумію, що жарт був би невдалим!

Підсумовуючи свої думки, хочу згадати той самий європейський досвід, про який у нас так часто згадують. Я чув, що міністра культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко дуже приваблює досвід пам’яткоохоронної справи Франції. Я поділяю цю думку, більше того, вважаю французьку систему ледь не найефективнішою в світі. Свого часу я багато спілкувався з тамтешніми колегами. Так ось, у Франції існує таке цікаве règle non écrite, тобто неписане правило – якщо відносно будь-якого пам’яткоохонця, музейника або, навіть, археолога, виникне підозра, що він пов’язаний з антикварами чи колекціонерами, його буде звільнено з вовчим білетом. І ця традиційна норма працює, попри те, що в законодавстві її немає, бо суспільний запит та соціальна відповідальність створили там правила поведінки, сильніші за закон. А як буде у нас, побачимо найближчим часом!

P.S. Уже після того, як я опублікував цей допис, дізнався, що наразі Марія Юріївна Моторжина працює в Департаменті культури та туризму Кіровоградської ОДА на посаді заступника начальника управління – начальника відділу охорони культурної спадщини. Ось так!!! Як людина, яка не мала необхідного для цього відповідного стажу, опинилася керівній посаді, загадка. Але те, що вся ця історія не випадкова, я переконаний. Бо в її декларації за 2020 рік Платар фігурує теж!