Виставка малюнків Миколи Костенка «Маріупольська Жар-птиця – Художній щоденник війни»

Війни розпочинають дорослі, а розраховуються за них діти, назавжди закарбовуючи в пам’яті миті жорстоких непримиренних протистоянь.

Свідченням цього є розгорнута на вебсайті художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна у розділі «Вибрані виставки» віртуальна виставка малюнків 14-річного Миколи Костенка «Маріупольська Жар-птиця», твори якого стали своєрідним художнім щоденником юнака про жахливу війну незваних страшних гостей, які змусили його усвідомити значення слова ВОРОГ. Ворог – той, що хоче звільнити його від життя, забрати його оселю, його родину, тишу і гамір мирних щоденних клопотів, синь спокійного неба і шепіт лагідного моря в місті Маріуполі, яке стало для нього рідним після втраченого в 2014 році Донецька.

«Малюнки сина з Маріупольського підвалу. Можна спостерігати як розвивалися події. Від «майже спокійних» перших днів до боїв біля будинку. І саме спокійне місце – підвал. Всього 21 день без світла, води, їжі», –  саме так написала на своїй сторінці в соцмережі його мама Галина Ізотова – майор поліції, начальник відділу профорієнтаційної роботи Донецького державного університету внутрішніх справ, що перемістився з Маріуполя до Кропивницького. 

Завітавши до художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна в якості учасниці арт-проєкту Художні студії на тему: «Портрети сучасників на тлі війни», Галина Ізотова розповіла про свого сина – учня 8-го класу Маріупольської школи №3, куди вони переїхали у 2014 році з Донецька, і показала на екрані власного смартфону його малюнки, на яких він фіксував свої думки, хвилювання, уяву про те, як все відбувалося на вулицях міста під страшними обстрілами та вибухами, а ще фото розбомбленого будинку і дітей друзів, серед яких був і її син, які попри всі жахіття посміхалися, смакуючи шоколадними снікерсами, що так несподівано їм дісталися. 

Основу віртуальної експозиції складають 12 малюнків війни виконаних матеріалами, які були під рукою, гелева ручка, аркуші альбомного паперу… В підвалі він чув грім боїв, відчував війну на звук, дотик, смак і творив свої вражаючі свідоцтва пекла, в якому люди неначе мурахи серед  громад машин. Як алюзії часу космічних відкриттів кінця ХІХ – початку ХХ століть, зупинені Першою та Другою світовими війнами, накладаються на сучасність бойові дирижаблі в повітрі та громади танків-будинків, машини-роботи з «Зоряних війн» і земля, зрита окопами, і прапори, прапори, прапори… Ворожий триколор позначений імперським хрестом, п’ятикутною зіркою, або свастикою, а синьо-жовтий стяг України –  таємничим символом нашої військової розвідки. Розвідники – вони першими вступають в бій, а виходять останніми і б’ються, б’ються до кінця, і «Азовсталь» стає реальністю сталі та незламності духу. 

Український солдат-захисник у малюнку Миколи Костенка постає як літописний лицар часів стародавньої України-Руси. Він величний і потужний, на прапорі за його спиною, на його шоломі тризуби у вигляді слова ВОЛЯ виступають як обереги, в руках чарівний меч. Його думки, сповнені шляхетності: «Лише боягуз використовує ядерну зброю!!!» адресовані ворогу – маленькому танку з літерою «z» на боці та свастикою на триколорі, що палає й димить, зустрівшись з силою леза сяючого меча українського воїна. Чим більше вглядаєшся в образ, тим частіше з глибин підсвідомості виникають мелодія та слова пісні: «Моє серце – СТАЛЬ, моя кров – АЗОВ! Не плач, моя люба, воскреснемо знов!», яким вторить вірш, написаний 11 квітня 2022 року і викладений на сторінці в Instagram молодою учителькою фізики та інформатики Марією Угринчак з Коломийщини, яку надзвичайно вразили малюнки та історія маріупольського хлопчика, що дивом дістався до Івано-Франківська: 

«Нас було троє, а стало дванадцять.
Ми з Маріуполя дісталися землі.
Ніколи і нікому не бажаю знати,
Як проживали ми жахливі дні.
Три тижні стали для нас цілими роками.
Ми кілька різних місць змінили за цей час.
Завжди, так поруч з нами, прилітало.
Усі будинки руйнувались на очах.
Спочатку вимкнулося у нас світло,
Згодом вода, а найстрашніше - газ.
12 градусів морозу було,
Ніяк не зігрівало все це нас...
Дуже раділи, коли сніг із неба падав,
Бо можна було роздобудь води.
Мій син в підвалі малював малюнки,
Як проходили вуличні бої...
Наші військові з усіх сил оберігали,
Що де знайдуть, ділилися завжди.
Одного дня так снікерси допались.
З якогось складу випадково ті знайшли.
Так страшно було, літаки у небі
Скидали бомби всюди, де могли.
І вже не раз ми із життям прощались,
Не вірили, що лишимось живі.
Та найжахливіше - це мертві люди,
Їх так багато в місті вже було.
Спочатку ще встигали їх ховати,
А згодом - нереально вже було...
Ми вижили, тепер ми - у безпеці,
Та серце своє залишили всі там.
Ми так красиво місто збудували,
А ці падлюки зруйнували усе нам.
Блокадний Маріуполь - це найгірше, 
Що зараз в Україні в цей час є,
Ми просимо усіх людей молитись,
Щоб хлопці залишилися живі.
Їм дуже тяжко, просто неймовірно,
Вони вже, бідні, з голоду падуть.
За нашу неньку, рідну Україну,
Свої життя там у бою кладуть...
Тепер ми тут, одна вже є родина,
Ми пережили пекло на землі.
Хай мир наступить в нашій Україні
І хай усі залишаться живі!»

Мене вражає та сила й енергія, якою дихають твори Миколи Костенка, їхня простота, відвертість та емоційна наповненість, не утаємничена за художнім описом подій. Контрастом доповнюють експозицію творчі доробки юного художника з мирного життя, адже він є успішним вихованцем зразкового художнього колективу студії образотворчого мистецтва «Жар-птиця» Маріупольського міського Палацу естетичного виховання, переможцем численних міських та обласних конкурсів дитячого мистецтва – «Дитячі фарби Приазов’я», «Квіти Маріуполя», «Моє рідне місто», «Світ краси та фантазії». 

На одному з фото Микола Костенко, як призер конкурсу «Правила дорожнього руху», тримає грамоту, а справа і зліва від нього стоять в формі Анастасія Крумплевська – старший інспектор з особливих доручень відділу зв’язків з громадськістю управління патрульної поліції в Донецькій області та інспектор цього відділу Дмитро Голіков. Вони щиро усміхаються і ще не знають, що їм випаде доля захищати рідне місто Маріуполь з перших днів війни і до 16 березня, а Анастасії ще й пережити полон. Та не дивлячись на трагедії війни та непередбачуваність долі, людина завжди живе надією. Недаремно керівник студії Олена Бурлаченко, надсилаючи по Viber для майбутньої виставки свого учня його малюнки, дипломи та фото, оптимістично написала: «Навчався та буде навчатись!!!»  

Презентуються на виставці і фото з родинного альбому, на яких Микола з батьками, з друзями на природі, на піщаному березі Азовського моря і зі своєю чотирилапою улюбленицею, про яку Галина Ізотова також створила пост: «Коли сину було 10, нам подарували «мінічку» чиха, вона важила в 3 місяці – 200 гр. Зараз сину 14, їй 4 роки. Син змінився, він розуміє відповідальність поводження з мікро собачою. А вона його захищає від нас з чоловіком (з приводу уроків). І це наша була віддушина, коли знищували Маріуполь, а ми були у підвалах. Вона гріла сина, а в нього була ціль її зберегти і себе».

Ознайомитися з виставкою юного маріупольського художника Миколи Костенка можна на веб-сайті музею в розділі «Вибрані виставки».

Андрій Надєждін
заслужений художник України
мистецтвознавець
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький