Музей І.Карпенка-Карого. Непідвладні часу

Наприкінці жовтня цього року в культурному житті України відбудеться видатна подія - 140-річчя українського Театру корифеїв. Місто Єлисаветград (нині – Кропивницький) тісно пов’язане з першими кроками уславленої театральної трупи. Довгі роки воно надавало життєвий прихисток  двом видатним діячам – Марку Кропивницькому та Івану Тобілевичу (Карпенку-Карому).

У рамках ювілейних заходів науковці міського літературного музею презентували віртуальну виставку  «Твори І.К. Карпенка-Карого на театральній сцені».

Іван Тобілевич увійшов в історію української культури як талановитий письменник і актор. У спадок своєму народові він залишив вісімнадцять оригінальних п’єс. Дві перші – «Чабан» («Бурлака», 1883), «Не так пани як підпанки» (початковий варіант, 1883) – написані в Єлисаветграді, у будинку, з яким пов’язані одинадцять років життя драматурга. Нині тут знаходиться міський літературно-меморіальний музей І.К. Карпенка-Карого. 

Виставка висвітлює довге сценічне життя п’єс корифея, оприлюднює цікаві факти. Добре відомо: твори Тобілевича посіли значне місце в репертуарі українських театральних труп, пов’язаних з іменами Марка Кропивницького, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Садовської-Барілотті, Марії Заньковецької. Але вони не сходили зі сцен професійних театрів 20-х, 30-х, 40-х рр. ХХ ст., стимулювали найсміливіші режисерські пошуки та експерименти. Ознайомившись із віртуальною експозицією, дізнаємося, що твори нашого земляка тричі потрапляли у поле зору легендарного театру «Березіль» Леся Курбаса: «Саву Чалого», «Хазяїна», «Мартина Борулю» було представлено без звичних штампів і трафаретів. 

П’єси Карпенка-Карого – неодмінна складова репертуару Національного театру ім. Івана Франка. До них зверталися митці різних поколінь – від Гната Юри у 1920-му («Суєта», «Житейське море») до Івана Уривського, чия «Безталанна» у 2021 році виборола другу позицію в рейтингу театральних критиків «Київський рахунок». Етапи сторічного шляху відображені низкою світлин. 

Твори драматурга були популярними в аматорських колективах, перетинали кордони разом з українцями, яких доля завела в чужі краї. Помітною подією таборового життя інтернованих частин та з’єднань Армії УНР в польському містечку Стшалково явилася «Суєта», представлена 1921 року театральним гуртком українських вояків.

Митці Львівського оперного театру, що не схотіли знову опинитися під владою більшовиків, залишили у 1944-му країну, створили «Ансамбль українських акторів» та інсценізували «Безталанну» у 1945 році в Баварії. 

Український народний театр (УНТ), створений 1945 року українською спільнотою у Пряшеві (Чехословаччина), являв собою своєрідну національну платформу, що давала можливість зберегти свою ідентичність, історичну пам’ять та рідне українське слово в умовах іншої країни та тоталітарної соціалістичної системи. До переліку найбільш популярних вистав серед інших входили «Суєта» і «Мартин Боруля».

Про актуальність п’єс І.К. Карпенка-Карого свідчить той факт, що вже понад вісімдесят років вони успішно ставляться на сцені Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького. Починаючи від 1939 року і дотепер було здійснено 21 постановку таких творів як «Наймичка», «Безталанна», «Лиха іскра», «Мартин Боруля», «Сто тисяч» («Гроші»), «Паливода XVIII століття», «Чумаки», «Хазяїн», «Суєта», «Сава Чалий» та ін. 

Змістовна розповідь про затребуваність драматургії Івана Тобілевича ілюстрована чисельними фото, програми, афішами, ескізами костюмів та декорацій до вистав різних театрів у різні роки. Долучайтеся до перегляду за посиланням.

Лариса Хосяінова, директорка
літературно-меморіального музею
І.К. Карпенка-Карого міста Кропивницького