Виставка «NOTA BENE» в Світловодську або Неочікуваний діалог з поезіями Шевченка

Так склалося історично, що ми звикли сприймати мистецтво як прояв краси, ілюзії гарного, відмінного від реалій життя, його щоденних рутинних проявів в діях: стрічках новин, в постійно галопуючих цінах, хворобах, які наздоганяють на будь-якому етапі життя, і ми, вдихаючи побільше повітря, закривши рота, щоб не відповідати і не бути випадково запльованими, біжимо, збільшуємо швидкість в єдиному бажанні відірватися від землі в надії знайти нову, чисту не засмічену територію космосу, свого особистого космосу, де ніхто не захоче нас вбити, зламати, обікрасти чи покалічити. Ми шукаємо місце передбачуваності  тиші і спокою, таке, що в індуїстів називають нірваною, а у нас просто - Раєм. Такого маленького затишного індивідуального раю, де «садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть», або якогось іншого, як в моїй композиції «Окуляри», де він присутній разом з сонцем, небом і морем як одномоментна ілюзія щастя, свого, особистого, стишеного й утаємниченого. Cаме про це моя персональна виставка «Nota bene», що відкрилася у галереї «Наше місто» Костянтина Каспрова в місті Світловодську Кіровоградської області. Маю висловити слова вдячності організаторам виставки, дійсно шанувальникам та ентузіастам розвою образотворчого мистецтва, яких нині не так багато. В експозиції представлено понад 20 творів  різного часу, від початку 1990-х до сучасності, більшість з яких прикрашають  житло моїх друзів. Ця своєрідна ретроспекція, так би мовити, моє прощання з ХХ століттям, з його ідеями, мотиваціями, безмежною вірою в світле майбутнє і спроба усвідомити та прийняти століття ХХІ. 

На вернісажі немає супер нових творів не тому, що не хочеться їх експонувати, а тому, що не пишеться. Час тривожний, трагічний і часто нестримно бридкий, як констатував Великий Тарас: «А як не бачиш того лиха, То скрізь здається любо тихо, і на Україні добро…» Такий собі ілюзорний Рай, такого раю мені не хочеться, вже було. Тому сидить мій кіт біля Моря і думу гадає, а повз нього птахи, мошка усіляка, всі на світло летять, думають, сонце, а воно лампочка, а ворони ті взагалі на Схід: «Ми тепер душі, а не люди, А відціля видніше буде...» Маячня якась. Розмірковую про виставку, про життя і живопис, а час від часу Тарасові слова спливають. 

Твори для цієї особливої персоналії я підбирав за принципом – «летіла думка», ось поки летіла, поки і твір, впала, проходжу повз, тому і Nota bene, так би мовити, примітки на полях зошиту життя. В мене й збірка словотворів є з такою назвою. Чому словотворів, а не віршів? Бо те, що я означаю літерами, мені важко назвати поезією. Шевченко, Костенко, Вінграновський, Олесь – це поезія, а у мене здебільшого словотвори. Присутні вони і на виставці, це такі картини зі словами. Простіше кажучи, слова є, твір є, а що з того вийде в Вашій голові, то й буде словотвір і кожного разу новий і у кожного свій.

 «А сніг іде» - композиція за моїм вікном і я фотографую вечір, будинок напроти, друкую, домальовую через деякий час виходить графічна річ. Але потрібен час, якого катастрофічно не вистачає. Коротше кажучи, «Минають дні, минають ночі, Минає літо, шелестить, пожовкле листя…» Звідси походять і мої: «Зимові дні, зимові ночі», «Просто натюрморт і нічого більше», «Сон Ангела». 

В далекому-далекому дитинстві мій дід Іван казав, що Ангели вічні, їх навіть кулі не зачіпають. Він помилявся. «Ангелів кулі не минають» - серія картин, присвячена ірреальній реальності сьогодення, а серед них композиція «Перемир’я». Я не знаю як інакше зобразити перемир’я, як не сюжетом п’єти – зняття та оплакування Христа. Тож і в мене жінка закриває долонею рану душі і тіла на грудях молодого хлопця, закриває, а вилікувати не може і з під її руки сочиться кров та сама, що поки «Гомоніла Україна, довго гомоніла, Довго-довго кров степами текла-червоніла, Текла, текла та й висохла» і далі по тексту. І «Останні новини» - композиція, в якій модель в майстерні художника розсипала яблука, вже ніколи не будуть останніми. 

Ми входимо в якийсь дивний світ ілюзій і реальностей віртуалізації простору. Як казав козак Василь з культового фільму «Пропала грамота»: «Люди, це вам все сниться. Сниться вам все!». Ні, не сниться: CОVID, CОVID, CОVID – страшна тема. Як про це розмовляти на полотні, як взагалі це усвідомити, а потім про це розмовляти образами? Але Він же якось зміг: «Чума з лопатою ходила, та гробовища рила, рила, Та трупом, трупом начиняла, І со святими не співала, Чи городом, чи то селом Мете собі, як помелом». Майже як нині, але є надія – відчайдушні лікарі та вакцини.

І не чути жодної пісні по дворах. Ще років 15 назад «Ой, чий то кінь стоїть…» А тепер взагалі ніякої, чи то покоління нове, чи кінь помер. У мене на картинах він живе, правда, не кінь, а кіт і їде на ньому моя бабуся Єля, офіційно Гелена, у світ Зеленої неділі. І пісня у мене лине в картинах «В саду гуляла, квіти збирала…», «Народився Журавель», «Політ».

- «Ми заспівали, розійшлись. Без сльоз і без розмови. Чи зійдимося знову? Чи заспіваємо колись?...» 

- Вибачте, звісно, Тарасе Григоровичу, звідки Ви тут постійно в моїй голові? Я про виставку розповідаю, про сучасність, ХХІ століття на дворі, а Ви? Може це тому, що Світловодськ «і Дніпро, і кручі»… 

- Та просто в школі вчили, вдома читали, зі стіни підморгував, на грошах знову ж таки…

Гроші, гроші, гроші. «Веселі рукокруки» в середньовічних чумних масках та сучасних білих рукавичках, щоб їхні руки нічого не брали, бадьоро чимчикують планетою, а разом з ними світ моїх мрій, пісень, образів відходить в минуле. Не має сенсу шукати а ні правих, а ні винуватих, така вже діалектика. Покоління змінює покоління, як і світогляд змінює світогляд, і нині я, не в змозі приїхати особисто, спілкуюся з відвідувачами галереї «Наше місто» неначе з глибини квадрату Казимира Малевича через вікно ноутбука. Техногенний світ дає феєричні якості фізичних можливостей, породжуючи нові пристрасті, плани й бажання, а душевний залишається там, де «Садок вишневий коло хати», бо там Вічність…

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький