Художниця душевних струн: Творчий портрет Любові Кир’янової

Вона з’явилася в нашому неспокійному класі художньої школи неначе вранішнє сонечко, сяючи ясним поглядом очей, приголомшивши своїх майбутніх учнів тендітною посмішкою на обличчі - наш новий викладач і класний керівник Любов Григорівна Кир’янова. І навіть через багато років, коли я вже і сам працював у Кіровоградській дитячій художній школі імені Олександра Осмьоркіна, і ми стали колегами, я все одно сприймав її як свого вчителя. Саме вчителя, а не просто викладача, людину, яка ніколи не обмежує творчих поривів та мистецьких пошуків своїх учнів, доброго порадника і особливого, сповненого романтичних настроїв художника. Можливо, завдячуючи таким її рисам, як творця, людини і педагога, світ побачив яскравих митців – майстра сучасного імпресіонізму Віктора Орлі (Геннадія Гребньова), який приїздить тепер в рідне місто з Марселю, та оригінального книжкового ілюстратора Миколу Ломакіна. До речі, на його персональній виставці, що презентувалася в музеї Олександра Осмьоркіна в 2012 році, Любов Кир’янова подарувала визнаному українському художнику Миколі Ломакіну, який нині мешкає у Харкові, одну з його композицій, виконаних під час навчання в школі. Ось такий зв’язок часів і поколінь.   

А народилася мисткиня, член Національної Спілки художників України Любов Кир’янова 29 січня 1952 року в кримському курортному містечку Євпаторія. Як і уславлений директор дитячої художньої школи імені Олександра Осмьоркіна, заслужений працівник культури України Леонід Бондар, закінчила живописно-педагогічне відділення Сімферопольського державного художнього училища ім. М.С.Самокиша. А звідти доля направила її до степового Кіровограда, нині Кропивницького. Спочатку працювала художником-оформлювачем художньо-виробничих майстерень Художнього фонду УРСР. Потім викладачем, а в подальшому завучем дитячої художньої школи. 

В місті над Інгулом зустріла своє кохання – оригінального, унікального українського графіка Володимира Кир’янова, якого самовіддано підтримувала все його життя. Їхні діти – Марина і Сашко також стали художниками. І не зважаючи на трагедії, які спіткали її родину,  втрату найрідніших людей дочки Марини та чоловіка Володимира, не зачерствіла душею, не озлобилася на світ, а й нині продовжує передавати свої знання і любов до мистецтва юним художникам.

Активно виставлятися на республіканських, обласних і міських виставках Любов Кир’янова розпочала з середини 1970-х років, представляючи не лише пейзажні та натюрмортні доробки, а й жанрові композиції, сюжети яких пропонувало саме життя. «Спогад про батька», «Автопортрет з сином», «Родина» фактично були своєрідними збірними портретами часу. 

«Я пам’ятаю ще з дитинства, коли відвідувала студію образотворчого мистецтва, дуже любила писати пейзажі, а люди були, як нерозгадана таємниця. Їхні обличчя настільки приворожували мій погляд, що коли я ходила вулицями, то все крутила головою, слідкуючи за виразністю міміки. Простіше кажучи, неначе їла їх очима, настільки мене цікавили людські образи і характери. Ось така була цікавість до цієї таїни. Коли натура сідає позувати, то відбувається якийсь момент закоханості, мені хочеться бачити лише гарне, хороше в людині. Так і народжується образ», -  говорить художниця в одному з телевізійних інтерв’ю під час відкриття своєї першої персональної виставки, що відбулася в дитячій художній школі імені Олександра Осмьоркіна у 1994 році. 

В подальшому в жанрових композиціях художниці з’являються і сюрреалістичні мотиви, наповнені алегоричними образами. В основному, це – автобіографічні твори, такі як: «Листопад», «Свійські тварини», де мисткиня дозволяє собі відійти від сталого реалістичного канону офіційного портрету і бути не лише спостерігачем, але і виявити власні емоції та переживання. Це, мов би, психологічне дослідження оточуючого світу на прикладі власної родини, найбільш близьких до неї людей, де крокують поряд іронія і висока поезія, фантазія і реальність. 

Але особливе місце  в творчості художниці все ж посів портрет. Саме за серію портретних доробків митців та діячів культури Кіровоградщини Любов Кир’янова отримала звання лауреата обласної премії у сфері образотворчого мистецтва і мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна у 2011 році. І за доброю традицією, що склалася серед лауреатів премії, подарувала до музейної колекції сучасного українського образотворчого мистецтва свій «Автопортрет» 1993 року, який є яскравим перегуком з творами художників епохи Відродження, навіть в чомусь нагадуючи знаменитий автопортрет Альбрехта Дюрера. 

Відкрите обличчя, погляд, спрямований на глядача, в якому прочитується цікавість і внутрішня впевненість у правоті обраного мистецького шляху. Її сконцентровану, готову до дії фігуру підкреслює контраст червоного одягу і синьої драпіровки, яка виступає своєрідним символічним знаком картини. Звисаючи зі стелі майстерні, вона прикриває скупчення нових підрамників, вказуючи на перспективу появи майбутніх творінь. 

Таких, як наприклад, портрет мистецтвознавиці, колеги з педагогічної роботи Олени Гуренко, який героїня твору передала до колекції музею також після присудження їй у 2020 році премії імені Олександра Осмьоркіна за книгу «Дерево життя Надії Падурської: нарис життєвого і творчого шляху художниці». Портрет вирізняється декоративністю, своєрідною манірністю та елегантністю форми. Стримана кольорова гама з градацією сірих, білого та блакитного тонів яскраво підкреслює композиційні особливості твору - складний ракурс витонченої фігури, чітку окресленість рис обличчя науковиці, зануреної у власні думки, можливо в ті часи, коли вона, молодий фаховий мистецтвознавець, у 1960-х роках сміливо стала на захист своїх колег, звинувачуваних, як і колись у 1940-х наш земляк Олександр Осмьоркін у формалізмі, а можливо, просто перебираючи фрагменти життя, рухаючись у таємничому світі думок. 

Ще один твір Любові Кир’янової, який став окрасою музейної колекції – дитячий портрет сучасної художниці Анастасії Шулакової, до речі, випускниці нашої міської художньої школи, твори якої у свій час експонувалися демонструвалися на виставці «Весняна мозаїка Галини та Анастасії Шулакових» з нагоди відзначення Дня працівників культури та аматорів народного мистецтва. Колоритний, насичений тонкими переливами кольору образ маленької дівчинки з великими білими бантами у косичках, що неначе крильця обрамлюють голову,  вдивляється в світ широко відкритими ясними очима. Ще ніхто не знає її майбутнього, ким вона стане, чим буде займатися, як складеться її життя. Ніхто, можливо окрім неї самої, адже в її погляді та маленькій фігурі стільки спокою і впевненості, що починаєш вірити у визначеність долі.

Зазвичай Любов Кир’янова працює з натури, проводячи по декілька живописних сеансів, адже для того, щоб створити дійсно реалістичний портретний образ, треба пізнати людину, хоча звісно бувають різні обставини, незалежні від художниці, коли вона використовує начерки, зарисовки або фото.

Класична манера, підкреслена графічність, зовнішня виразність, тонке відчуття характеру людини, її особливого шарму, животворної емоційної складової - характерні риси її портретних доробків. Презентуючи свої мистецькі образи у класичній, реалістичній формі, художниця неначе вводить сучасну людину до кола художніх образів споконвічної світової традиції.

Захоплення жанром портрету та духовними практиками привели Любов Кир’янову до сакрального мистецтва. Вона вважається одним з кращих майстрів іконопису Кіровоградщини. 

Нині її живописні твори можна побачити в зібраннях Національної галереї видатних особистостей України, Музею мистецтв Кіровоградської обласної ради, художньо- меморіального музею Олександра Осмьоркіна та численних приватних колекціях.

З ювілеєм Вас, шановна Любов Григорівна! Творчої Вам наснаги!

Андрій Надєждін - учень Любові Кир’янової,
заслужений художник України, 
мистецтвознавець, 
провідний науковий співробітник 
художньо-меморіального 
музею О.О.Осмьоркіна 
м. Кропивницький