ВІД СОКИРИ ДО ТРИЗУБА – ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ СЕНСАЦІЇ

В наш час сенсаціями нікого не здивуєш, ми чуємо про них майже кожен день. Загалом така тенденція є тривожною – досвід показує, що в основі більшості сенсацій лежить елементарна некомпетентність, відсутність необхідного онтологічного контексту. Це, в свою чергу, свідчить про досить посередній рівень культури та знань. Не дивно, що на цій ниві у нас з’явилися окремі спеціалісти по сенсаціях, які невибагливим журналістам та громадськості підкидають чергові “новини” про невідомі типи печаток або монет, або інших речей, як правило, пов’язані з відомими історичними особами.

Вони виникають як гриби, будь-то печатка або скарб срібників, не комплексуючи у відсутності необхідної компетенції. Їх не спиняє незнання мов, специфіки джерел, до яких вони апелюють. У них завжди є вичерпний “патріотично” запакований готовий коментар з будь-якої теми української історії. Друкуються ці пропагандисти від науки рясно-густо, як правило, виключно в україномовних виданнях, де відсутні зовнішні анонімні експертизи і де є 100 відсотковий розрахунок на те, що це ніким з серйозних європейських дослідників прочитано не буде. Дуже не люблять такі особи, коли сенсації з’являються незаплановано, проходять поміж їх рук і їх безпосередньої участі. Але це саме ті нечасті випадки, коли у них виникають сумніви щодо природи сенсацій та зацікавленість у критиці джерел. Це яскраво проілюструвала історія з ранньосередньовічною залізною сокирою, яка 21 серпня 2021 р. була передана Національному музею історії України паном Тарасом Хмеловським і яку ці панове зразу атрибутували як підробку.

Сокира з Чернігівської області з колекції НМІУ

Залізна сокира розмірами 14,6 Х 9,2 Х 4,1 см відноситься до так званого “бородоподібного” типу і вона була знайдена у Чернігівській області. Більшість її поверхні, включаючи обух, прикрашена срібною інкрустацією. Орнаментика сокири розпадається на два сюжети. Один з них – зображення двох стрічкоподібних переплетених між собою звірів, голови яких симетрично розташовані на зовнішньому боці обуха. Верхня частина останнього була відламана у давнину разом з зображенням однієї з голів. Сучасній людині ці голови можуть нагадувати вовчі, проте для скандинавського мистецтва доби вікінгів натуралістичні образи не були характерні. Як правило, це – фантастичні потвори, походження яких пов’язано з давньогерманським міфологічним світом. Стрічкоподібні плетені тулуби звірів з одного боку сокири утворюють три та два подвійних вузли. З протилежного боку це плетіння складається з трьох (?) плетених вузлів. Голова звіря нагадує дещо дегенерований варіант стиля ”Борре”, який можна бачити на двох рідких бронзових перехрестях мечах кінця X – початку XI ст. з острова Готланд. Верхня, пласка і звужена у місці леза частина орнаментована інкрустованим мотивом тризубця з нижнім довгим плетеним відрогом. Чітко видно сім петель, які органічно пов’язані між собою та трьома “зубцями”. Останні такими можна назвати умовно, це – безумовно схематичні зображення двох крил та хвоста птаха. Подібних хижих птахів ми можемо бачити на рідкому типі наконечнику піхов меча з розкопок міста вікінгів Бірки, який пов’язаний з скандинавським міфологічним мотивом.

Наконечник піхов з Бірки (Історичний музей Швеції)

Мотив хижого птаха з  простертими крилами присутній ще на двох типах наконечників піхов мечів, які були особливо популярними у східній Скандинавії та Русі у середині та другій половині X ст. Контекст знахідок таких мечів свідчить про високий соціальний статус їх носіїв. Це також підтверджують і знахідки інкрустованих сокир.

Найбільш раннім зразком є сокира, знайдена у камерному похованні у Маммен на Ютландському півострові у Данії, датованому 970/971 р. Це – одне з найбільш багатих поховань Данії, у якому знайдені рештки шовкового одягу і яке пов’язують з представниками місцевої еліти.

Сокира з похованні у Маммен (Національний музей Данії)

Взагалі, сокира – найбільш улюблена і поширена зброя у Норвегії та Данії та Готланді у добу вікінгів. Наприкінці X-початку XI ст. звичай прикрашати сокиру інкрустацією набуває поширення серед верхівки балтійських племен прусів, західнослов’янських племен, на території Болгарії. На Русі бородчасті сокири виникають у Х ст. під впливом скандинавських сокир. Одночасно з ними були у вжитку і різні варіанти сокир-чеканів східного типу, які потрапили через посередництво хозар, болгар та мадяр. Деякі з них мають дуже невеликий розмір, що свідчить про їх символічне статусне значення. Одна з таких сокир була знайдена у камерному похованні під фундаментами Десятинної церкви і яку зараз можна побачити на виставці у нашому музеї.

X сторіччя було часом різноманітних культурних запозичень у культурі Русі. Окремі випадки, серед яких є і наша сокира, свідчать про те, що створювалися місцеві форми матеріально культури, які адаптували запозичені іконографічні мотиви.

Якщо ми порівняємо тризубець на сокирі з символами на монетах Володимира та цеглі, знайденій на території садиби Десятинної церкви, ми побачимо певні відмінності. На останніх відсутні елементи плетення, ці зображення більш схематичні. Пояснення цьому можуть бути як хронологічні, так очевидно ідеологічні.

Як відомо, Володимир був сином Святослава від ключниці Малуші. Через своє невисоке походження перспективи володарювати у Києві були доволі примарні. Місцем його князювання був далекий північний Новгород, куди відмовилися їхати князювати старші сини Святослава – Ярополк та Олег. Після смерті Святослава Київ отримав Ярополк, в той час як Олег – Деревську землю. Очевидно, щоб затвердити свої позиції Володимиру бракувало поліпшеної “біографії”. Заручившись військовою підтримкою варягів, він вирішив свататися до дочки полоцького князя Рогволода Рогнеди. Рогволод – дуже рідке скандинавське ім’я (Рагнвальд), відоме у Скандинавії тільки на трьох рунічних каменях. У всіх випадках воно асоціюється з представниками скандинавської аристократії, представником якої очевидно був і Рогволод. За оповіддю “Повісті минулих літ”, остання відмовила Володимиру, вказавши на його низьке походження, й разом з тим висловила бажання вийти заміж за його брата Ярополка. Обурений Володимир вбив Рогволода, захопив Полоцьк та насильно оволодів Рогнедою. Вбивши Ярополка та захопивши за допомогою варягів Київ, Володимир все ще відчував слабкість свого положення. Для цього потрібні були більше і суттєвіші аргументи. Такими стали похід на Корсунь, хрещення та шлюб з принцесою Анною – сестрою візантійських імператорів. Все це ставило Володимира на один щабель з візантійськими імператорами, яких він починає наслідувати. Це яскраво ілюструють його монети, які дуже відрізняються від монет сучасних йому скандинавських володарів.

Златник Володимира Святославича з колекції НМІУ

Візуальна мова златників та срібників Володимира така: Володимир єдиний християнський володар, рівний візантійському імператорові. Треба гадати, що і така маніфестація з якихось причин була для нього недостатньою і він вирішує ще додати до зображення тризубець – князівський знак, за допомогою якого демонстрував зв’язок з своїм попередником батьком. Випуск як золотих, так і срібних монет був церемоніальним, пов’язаним з прибуттям імператриці Анни з Константинополя та весільною церемонією. Ці події можна датувати між 996 (освячення Десятинної церкви) та 989 р. Отже, зображення тризубця на сокирі, як і орнаментики у цілому можна датувати “довізантійским часом” Володимира, тобто між 980 та 989 рр.  

Часом Ярослава Мудрого датується ще одна парадна сокира, яка знайдена російськими археологами при розкопках кургану у Шекшові поблизу Суздаля у Росії.

Сокира з Шешкова

Це також один з варіантів бородоподібної сокири, орнаментованої срібною інкрустацією, яка однак відрізняється у деталях. З одного боку сокири на щічках обуху видно мотив вузла відокремленого від леза двома рядами прямокутників та хрестом. По краю уся срібна набивка прикрашена двома рядами косих насічок. З іншого боку у межах інкрустованого поля, ближче до леза є зображення двозуба. Ще один символ у вигляді тризуба з трикутником на середньому "зубці" розташований на верхній плоскій частині леза.

Петербурзьким археологом Сергієм Білецьким було припущено, що ця сокира могла належати воєводі одного з молодших синів Володимира. Цьому висновку не суперечить і різна стилістика обох сокир. Мотив плетеного вузла на сокирі з Шекшова є грубішим і виконаний в абсолютно іншому стилі. Ми не бачмо тут відчуття симетрії та звіриного стилю, як на сокирі з Чернігівщини. Стиль виконання абсолютно інший, наявність хреста свідчить про її датування після хрещення Русі, ймовірно початком XI ст.

Отже, повертаючись до сокири, переданої до Національного музею історії України, можна сказати наступне. Перед нами, буз сумніву, оригінальна і статусна річ, яка має відношення до ранніх сторінок історії Русі, зокрема часу князювання Володимира Святославича. Як форма, так і орнаментація сокири датуються часом слов’яно-скандинавських контактів кінця X ст.

Безперечно, ще більшої наукової цінності цьому предмету надав би необхідний археологічний контекст, якого бракує. Відсутність загальнодоступного і прозорого реєстру пам’яток у країні, а також ефективного державного контролю за незаконним обігом культурних цінностей є головними причинами, що готують ґрунт як для хороших, так і поганих сенсацій. Те, що існує міжнародний ринок торгівлі старожитностями, знайденими на території України, є незаперечним фактом. Є факти вивезення та продажу їх на аукціонах Німеччини та Англії. Досить часто це рідкісні та виняткові речі, які є важливими сторінками історії України і нашим найпершим завданням є зберегти їх для майбутніх поколінь.

Федір Андрощук,

доктор історичних наук,

генеральний директор Національного музею історії України