ПАМ`ЯТІ ХУДОЖНИКА ЯКОВА ХАСТА

Для багатьох  ім’я  Якова Соломоновича Хаста маловідоме, але для мешканців міста Бердянська - це ім’я  з великої літери. Тому що саме він стояв на початках зародження культурного життя  у місті. Художник та вчитель, якого пам’ятають і зараз.

Яків Соломонович Хаст народився 22 листопада 1873 року  в сім’ ї ремісників Соломона та Ребекки. З раннього дитинства малював, і це захоплення родичі підтримували. По закінченню чоловічої гімназії Яків вступив у 1887 році в Одеське художнє училище, одночасно на два класи: архітектурний та мистецький, де його вчителями були К. Костанді та Г. Ладиженський.

На час закінчення Яковом училища його кузен, Володимир Аронович Хавкін (1860 -1930), бактеріолог зі світовим іменем, знаходився у Парижі, і саме він наполіг на рішенні сім’ї  продовжити подалі навчання  Якова закордоном.

Так на протязі 2.5 років з 1892 року Я. Хаст  продовжує навчання у майстерні  Жана Леона Жарома, художника, скульптора, професора Паризької Академії витончених мистецтв. Це був найяскравіший період життя Якова. Володіючи  французькою мовою, він легко знайомився з мистцями того часу, серед яких Клод Моне та Пол Сазан, його сусідом також був  І. Мечников.

Молодий Хаст занурюється в культурне життя Парижа: швидко опанувавши техніку рисунка, постійно приймає участь в салонах Елісейських полів. У 1905 році отримує Золоту медаль, виконує замовлення на портрети  та гравюри. Він твердо тримається на ногах, він затребуваний. Паризький період був коротким, але плідним, для нього складалось все дуже гарно, виставки у престижних салонах, цікаві замовлення, слава, впливові друзі.

Перша Світова війна, потім революція 1917 року змінили плани митця. У 1914 році. Я. Хаст повертається додому, до Бердянська, та в 41-річному віці йде на фронт, але отримує тяжке поранення, повертається, та після лікування займається творчістю. В листах своєму учню О.Вороне він напише: « … огидно та боляче,що усі наробки, етюди, рисунки, офорти залишені в Парижі, зникнуть». Я Хаст буде жити надією на повернення, але до Парижу він більше не приїде. Із архівних документів та спогадів відомо, що Хаст  викладав французьку мову в школах міста та створив студію мистецтв у Будинку культури, мав учнів, та писав  портрети на замовлення. Мав спокійне розмірене життя в провінційному місті. Виховав не одне покоління художників, багато з яких потім стануть відомі.

У 30-ті роки, коли наш земляк І. Бродський дарує місту 230 робіт із власної колекції, які стали основою фондів заснованого художнього музею, Я. Хаст ділиться  своїми досягненнями з І.Бродським, якому цікаве життя рідного міста. Це спілкування буде плідним до смерті І.Бродського, майже 10 років.

У 1930, 1939, 1941 роках Я. Хаст влаштує виставки в рідному Бердянську, Дніпропетровську, Запоріжжі, на котрих представить понад 200 власних робіт, та отримає захопливі відгуки у пресі. Життя йшло своїм шляхом, але  знов війна змінює плани художника. Я.Хаст довго не погоджується залишити рідне місто, але восени 1941 року, коли фашистські війська  зайшли у місто, він з останнім поїздом поїде в далеку Уфу. Хаст  назавжди розлучиться   зі своїми картинами  у Бердянську. В цьому ж  році фашисти розстріляють рідного брата та його сім’ю, а майно з картинами зникнуть на завжди. Про всі ці події Я. Хаст дізнається пізніше.

В Уфі він багато працює в артілі «Башхудожник» та в художньому училищі,  де викладає рисунок та композицію студентам. Він виховає ще не один десяток талановитих художників. Останні роки життя Я. Хаста – підпорядковані строгому розпорядку – учні, переписка, переїзди з квартири на квартиру по 3-4 рази на рік, та маленькі прибутки від замовлень. Але все це було неважливе, головне – він працював. В листах до своїх учнів він напише, що – «намагаюся систематизувати всі роботи та маю надію створити музей…».

Здійснити свої мрії при житті він не встигне.  Я.Хаст не мав сім’ ї  та дітей, помер в Уфі влітку 1953 року в лікарні у 80 років. Таким він увійшов у історію, але життя триває далі та мрії здійснюються. Вже в 70-ті роки художній музей ім. І.Бродського отримує 636 робіт від  родичів. Подальші роки співробітники не в змозі були ідентифікувати всі ці твори, але поступово працюючи з архівом, створюючи ювілейні виставки та поширюючи статті  про митця,  нам вдалося встановити  всі важливі віхи життя художника.

Завдяки інтернет - ресурсам  через  65- років від смерті до нас звернулися молоді люди – родичі В. Хавкіна та Я. Хаста вже у 5-му поколінні, які доповнюють картину життя  митця, маючи  листування з центрального архіву Ізраїлю. Ця важлива робота в музеї триває і зараз. Яків  Хаст  залишається у пам’яті  людей та продовжує жити у своїх творах .