Національна музейна політика: засади наукової діяльності музейних інституцій

На початку 2016 р. ініціатива з питань наукової діяльності музеїв і заповідників при управлінні музейної справи та культурних цінностей Міністерства культури України запропонувала професійній спільноті ознайомитися з переліком ключових проблем у сфері наукової роботи музейних інституцій [1].

Наукова діяльність музеїв у найширшому розумінні та місце музейних інституцій у системі організації науки в Україні, незважаючи на чималий позитивний досвід ефективної роботи науковців-музейників, залишається сферою для дискусій. Насамперед, основною проблемою є відсутність єдиного бачення/візії наукової діяльності та напрямів наукової роботи музейних інституцій. Нерозробленість термінології наукової складової функціонування музейних установ покликала до життя вживання (а почасти й протиставлення) понять «музейна наука» і «академічна наука», ототожнення т. зв. «справжньої науки» виключно з інститутами (та співробітниками) Національної академії наук України, нівелювання можливостей музеїв як дослідницької інфраструктури тощо. Такий стан речей, звісно, пов'язаний не лише із відсутністю міжгалузевої, міжсекторальної, міжінституціональної співпраці, але й із т. зв. «закритістю» музейних установ, яка виявляється в ускладненому доступі до музейних предметів та метаданих, часом недостатньо розробленому науково-довідковому апараті, людському факторі або ж звичайній ворожості до «чужих» дослідників. До того ж, аж ніяк не поліпшує ситуацію зарегульованість діяльності музеїв: численні перевірки різноманітними фінансово-контролюючими органами вимагають формалізації всіх процесів, що відбуваються у музейних інституціях, виявляючи існуючі непорозуміння щодо змісту поняття «наука» у музеї.

Чи продукує музей наукові результати?

Які різновиди наукової діяльності здійснює музей?

Якою має бути ефективна організаційна модель сучасного музею як наукового осередку?

Яке місце посідають музейні інституції у загальнодержавній системі організації науки?

Чи знайшлося місце музейним інституціям як науковим осередкам у сучасному законодавстві України, що визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності?

Музей і наука: визначення і  співвідношення понять

На викликає жодного сумніву той факт, що сьогодні більшість музейних інституцій, долаючи спадок командно-адміністративної системи управління, прямує до моделі універсальної інституції, яка самостійно визначає напрями свого розвитку, орієнтуючись на потреби суспільства, та впроваджує відповідний інструментарій для втілення місії. Ефективність діяльності такого самостійного музею, послуговуючись механізмом підзвітності інституції суспільству, визначатиме фахова спільнота.

Враховуючи сучасні тенденції інтеграції всіх сфер суспільного життя України у світовий та, зокрема, європейський простір, з урахуванням національних інтересів, вважаємо слушним користуватися визначенням поняття «музей», яке нині є актуальним для міжнародної музейної спільноти і задеклароване Статутом Міжнародної ради музеїв/ICOM: музей є некомерційною постійною відкритою для публіки інституцією, що функціонує задля суспільства та його розвитку шляхом комплектації/придбання, збереження/охорони, дослідження, комунікації/обміну інформації та експонування матеріальної та нематеріальної культурної спадщини людства і його середовища з освітньою, навчальною, естетичною метою («музей – постійний некомерційний заклад, покликаний служити суспільству і сприяти його розвиткові, доступний широким колам людей, який здійснює придбання, зберігання, дослідження, популяризацію та експонування матеріальних і нематеріальних свідчень про людину та середовище її проживання з метою вивчення, освіти, а також для задоволення духовних потреб»); «a museum is a non-profit, permanent institution in the service of society and its development, open to the public, which acquires, conserves, researches, communicates and exhibits the tangible and intangible heritage of humanity and its environment for the purposes of education, study and enjoyment» (http://icom.museum/the-vision/museum-definition/). Таке визначення музею базується на одній з найкращих моделей музею, яка була розроблена наприкінці 1980-х рр. у Reinwardt Academie (Амстердам). Ця модель визнає за музейною інституцією три основні функції: збереження [preservation] (охоплює придбання/комплектування, консервацію та управління колекціями/об’єктами культурної спадщини), дослідження [research] та комунікацію [communication] (інтегрує освіту [education] та експозиційну діяльність [exhibition]). Сучасний стан розвитку музейництва покликав до життя такі функції як музейний менеджмент [management] та музейна архітектура (http://icom.museum/fileadmin/user_upload/pdf/Key_Concepts_of_Museology/Museologie_Anglais_BD.pdf).

Чинний Закон України «Про музеї та музейну справу» визначає музей як «науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів та музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини» (Розділ І, ст. 1); основними напрямами діяльності музейних інституцій «є науково-дослідна, культурно-освітня діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, виставкова, пам'яткоохоронна робота, а також діяльність, пов'язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією та усіма видами оцінки предметів, які можуть бути визначеними як культурні цінності, з метою включення до Музейного фонду України» (Розділ І, ст. 2). Зміст науково-дослідної роботи, яку здійснює музейна інституція, у законі «Про музеї та музейну справу» не конкретизований. Натомість визначення наукової діяльності фігурує у законі, що визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку у сфері наукової і науково-технічної діяльності, – «Про наукову і науково-технічну діяльність»:

«наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження» (Розділ І, ст. 1). Разом із тим Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», насамперед, регулює діяльність і визначає термінологічний апарат для інституцій, що знаходяться у підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері наукової і науково-технічної діяльності – Міністерства науки і освіти України. Поняття «музей» зустрічається лише 4 рази, зміст його не визначений.

Наявна неузгодженість чинного законодавства у сфері наукової і науково-технічної діяльності та музейної справи спонукає звернутися до проблеми позиціонування самостійного підзвітного суспільству музею як суб’єкта наукової діяльності в Україні. Відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» «наукова (науково-дослідна, науково-технологічна, науково-технічна, науково-практична) установа (далі – наукова установа) – юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворена в установленому законодавством порядку, для якої наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною» (Розділ І, ст. 1). Оскільки музей має кілька напрямів діяльності, й наукова є лише одним з них, музей, з нашої точки зору, лише частково відповідає наведеному вище визначенню «наукова установа». Водночас, деякі терміни та їх визначення, наведені у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність», не суперечать вищенаведеним (міжнародному і відповідно до Закону України «Про музеї та музейну справу») дефініціям музею й цілком корелюються з ними. Зокрема, музейні інституції відесені до суб’єктів наукової діяльності: «суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є наукові працівники, науково-педагогічні працівники, аспіранти, ад’юнкти і докторанти, інші вчені, наукові установи, університети, академії, інститути, музеї, інші юридичні особи незалежно від форми власності, що мають відповідні наукові підрозділи, та громадські наукові організації» (Розділ ІІ, ст. 4), а також музеї та їх структурні одиниці можуть розумітися як науковий підрозділ – «структурний підрозділ юридичної особи, основним завданням якого є провадження наукової, науково-технічної або науково-організаційної діяльності, у штаті якого посади наукових працівників становлять не менш як 50 відсотків. Типами наукового підрозділу є інститут, науково-дослідна частина, управління, відділення, комплекс, центр, відділ, лабораторія, секція, сектор, бюро, група, філіал, дослідна станція, дослідне поле, ботанічний сад, дендропарк, обсерваторія, наукова (науково-технічна) бібліотека, науковий (науково-технічний) музей» (Розділ І, ст. 1).

Критерії оцінки музейної інституції як наукового осередку

Незалежно від термінології, виявити місце музею у системі організації науки в Україні можливо лише шляхом надання належної оцінки діяльності інституції за двома основними критеріями: 1) спроможність музейної установи як дослідницької інфраструктури; 2) наявність наукових результатів. Враховуючи, що доступність і публічність дослідницької інфраструктури та результатів наукової діяльності музейної інституції є засадничими загальновизнаними принципами музейництва у світі (Кодекс музейної етики ІКОМ, п. 2), розглянемо ці критерії детальніше.

Музей як дослідницька інфраструктура

Перший і фундаментальний критерій – спроможність музейної установи як дослідницької інфраструктури. Музейна мережа й кожна музейна інституція мають бути інкорпоровані у дослідницьку інфраструктуру країни – «сукупність засобів, ресурсів та пов’язаних з ними послуг, які використовуються науковим співтовариством для проведення досліджень на найвищому рівні, що охоплює найважливіші об’єкти наукового устаткування та обладнання або набори приладів, ресурси, що базуються на знаннях (колекції, архіви, депозитарії або банки даних наукової інформації), інфраструктуру, засновану на технології комунікацій (грід [2], комп’ютери, програмне забезпечення і мережевий зв’язок), та інші структури унікального характеру» (Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Розділ 1, ст. 1). Успішна науково-організаційна модель музейної інституції передбачає перетворення музею-сховища на музей-інфраструктуру. У такій моделі передбачений доступ дослідницького співтовариства до об’єктів матеріальної та нематеріальної спадщини людства та його середовища для проведення досліджень, що, по-перше, має бути втілено через вільне надання інформації про ці об’єкти шляхом створення і упорядкування науково-довідкового апарату, картотек, баз даних, каталогів, баз паспортів, створення цифрових копій та належне збереження даної інформації в музеї. По-друге, через надання можливості дослідникам максимально безперешкодно безпосередньо працювати з музейними предметами та іншими об’єктами культурної спадщини. Звичайно ж, не можна оминути обмежувальні фактори безпосереднього доступу до колекцій (наприклад, питання збереження та безпеки), але дане обмеження має бути чітко регламентованим і вирішуватися шляхом надання досліднику можливості працювати з цифровими копіями. Цю ж саму ідею відкритості викладено у Кодексі музейної етики ІСОМ (http://icom.in.ua/kodeks-muzejinoyi-etiki/), а саме у п. 2.20 вказано: «Музейні колекції повинні бути задокументовані згідно з прийнятими професійними стандартами. Таке документування повинне містити повне визначення і опис кожної одиниці зберігання, її зв'язків, походження, стану, способів консервації і розміщення. Такі дані повинні зберігатись у безпечному середовищі і підтримуватись пошуковими системами, що забезпечує доступ до інформації музейному персоналу та іншим законним користувачам». А також п. 3.2. Кодексу музейної етики ІСОМ ставить питання доступності і відкритості: «Музеї безпосередньо відповідають за те, щоби колекції і вся пов'язана з ними інформація стали максимально вільно доступними, враховуючи обмеження з міркувань конфіденційності та безпеки». Музей як дослідницька інфраструктура може також надавати доступ дослідникам до організовуваних ним відповідних лабораторій, реставраційних майстерень тощо. Звісно ж, ефективність музею як дослідної інфраструктури залежить від багатьох чинників (кадровий потенціал, дотримання професійної етики, належне фінансування для провадження новітніх технологій тощо), але саме інфраструктурна складова, яка передбачає публічність і доступність ресурсів установи, – музейних фондів та відповідних метаданих, – є ключовою у розумінні музею як наукового осередку.

Результати наукової діяльності музейної інституції

Другим критерієм є наявність наукових результатів. Як будь-який суб’єкт наукової діяльності музейна інституція та наукові співробітники в музеях мають продукувати науковий та/або науково-технічний (прикладний) результати, які могли б бути оцінені за загальновизнаними критеріями у сфері науки. Результати наукової діяльності музейної інституції не мають відрізнятися від загальновизнаних академічних стандартів, що задеклароване у Кодексі музейної етики ІСОМ: «3.5. Дослідження. Дослідження, які проводяться музейним персоналом, повинні відповідати місії та меті музею й узгоджуватися з існуючими правовими, етичними та академічними практиками»; «4.6. Публікації. Інформація, яка публікується музеями, у будь-якому випадку повинна бути точною, науково обґрунтованою і повинна належним чином враховувати відповідні академічні напрацювання, соціальний контекст і погляди. Музейні публікації не повинні компрометувати стандарти установи».

Визначення варіабельності змістів наукового та прикладного результатів наукової діяльності музейних інституцій мало б вирішити чимало дискусійних аспектів щодо «науковості» чи «ненауковості» музейної роботи. Відповідно до чинного Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»:

«науковий результат – нове наукове знання, одержане в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях інформації. Науковий результат може бути у формі звіту, опублікованої наукової статті, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття, проекту нормативно-правового акта, нормативного документа або науково-методичних документів, підготовка яких потребує проведення відповідних наукових досліджень або містить наукову складову, тощо;

науково-технічний (прикладний) результат – одержані під час проведення прикладних наукових досліджень, науково-технічних (експериментальних) розробок нові або істотно вдосконалені матеріали, продукти, процеси, пристрої, технології, системи, нові або істотно вдосконалені послуги, введені в дію нові конструктивні чи технологічні рішення, завершені випробування, розробки, що впроваджені або можуть бути впроваджені в суспільну практику. Науково-технічний (прикладний) результат може бути уформі ескізного проекту, експериментального (дослідного) зразка або його діючої моделі, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, дослідного зразка, проекту нормативно-правового акта,  нормативного документа або науково-методичних документів тощо (Розділ І, ст. 1).

До наукової складової діяльності будь-якої сучасної музейної інституції входять дослідження об’єктів матеріальної і нематеріальної культурної спадщини людства і його середовища, розробка наукових принципів і засад комплектування, консервації, реставрації, експонування культурної спадщини, апробація й популяризація отриманих наукових і науково-технічних результатів тощо.

Конкретні наукові результати наукової діяльності можуть бути класифіковані за такими відомими в роботі українських музейних інституцій напрямами:

• результати науково-організаційної та науково-методичної роботи (відповідно до ключових понять музеології цей напрямок корелюється з функцією музейного менеджменту, а також забезпечує ефективність моделі PRC: збереження – дослідження – комунікація) (http://icom.museum/fileadmin/user_upload/pdf/Key_Concepts_ of_Museology/Museologie_Anglais_BD.pdf);

• результати науково-дослідної роботи (дослідження – «research»);

• результати науково-фондової роботи (комплектації/придбання, зберігання/охорона – «acquisition, conservation»);

• результати науково-експозиційної та виставкової роботи (комунікації/обмін інформації та експонування – «communication and exhibition»);

• результати науково-реставраційної роботи (дослідження, зберігання/охорона);

• результати науково-освітньої (комунікації/обмін інформації та експонування) та науково-видавничої роботи (дослідження, комунікації/обмін інформації).

Розглянемо кожен із наведених напрямів наукової діяльності та їхні результати детальніше.

Науково-організаційна і науково-методична діяльність та її результати

Насамперед, музейні інституції мають здійснювати науково-організаційну діяльність, визначену в Законі України “Про наукову та науково-технічну діяльність” як діяльність, яка спрямована на методичне, організаційне забезпечення та координацію наукової, науково-технічної та науково-педагогічної діяльності (Розділ І, ст. 1, п. 23). Для музейної інституції науково-організаційна робота полягає у методичному, організаційному забезпеченні та координації власної наукової роботи та у розвитку міжгалузевих горизонтальних і вертикальних наукових комунікацій. Результати науково-організаційної роботи музейної інституції – це інструменти (документи), що організаційно забезпечують усі інші напрями наукової діяльності музейних інституцій та координують їх між собою. Такими інструментами для узгодження, моделювання, спрямування, здійснення наукової діяльності музейної інституції можуть бути як загальногалузеві проекти нормативно-правових документів, нормативні та/або науково-методичні документи, аналітичні записки, так і конкретні концепції та стратегії розвитку музею (які включають засади наукової діяльності), стратегії адвокації культурної спадщини (розроблені на підставі музеологічних та джерелознавчих досліджень), концепції і програми наукових досліджень музею, програми комунікаційної діяльності інституції (науково-експозиційної та виставкової роботи, розвитку музейних культурно-освітніх програм, видавничої роботи). Науково-дослідні роботи (НДР), які реєструються і реалізуються музейною інституцією, мають бути оформлені окремим проектом, що входить до музейної програми наукових досліджень. Укладання інструментів/документів – наукових і науково-технічних результатів науково-організаційної роботи – вимагає проведення аналітичних музеологічних досліджень, оцінки потреб та можливостей інституції. Конкретизовані програми як послідовні сукупності дій та (або) проектів для досягнення місії музейної інституції мають визначатися насамперед стратегією музею. Окрім цього, науково-організаційна робота передбачає планування і проведення різних заходів/подій/проектів (наукових і науково-практичних всеукраїнських і міжнародних конференцій, семінарів, воркшопів, круглих столів, тренінгів, освітніх проектів тощо) з метою активізації наукового процесу, підвищення кваліфікації наукових співробітників, створення нових і активізації діяльності вже існуючих міжінституціональних і міжгалузевих наукових мереж. Звіти про реалізацію таких заходів/подій/проектів зараховуються до прикладного (науково-технічного) результату науково-організаційної роботи.

Науково-дослідна робота та її результат

Науково-дослідна робота (або дослідження) за змістом має забезпечувати виконання місії музею. Ця робота спрямована на отримання визначеного в Законі України “Про науку та науково-технічну діяльність” наукового результату. У роботі музейних інституцій науково-дослідна робота охоплює декілька напрямів: 1) вивчення музейних предметів, предметів музейного значення, колекцій, нерухомих пам’яток, середовища, нематеріальної культурної спадщини; 2) музеєзнавчі/музеологічні студії (наприклад, з розробки з музейної соціології чи педагогіки); 3) профільні галузеві дослідження (історичні, соціо-гуманітарні, природничі тощо). У контексті науково-дослідної роботи музейні інституції можуть також здійснювати дослідження культурних ландшафтів, історичної регіоналістики, мікроісторії, брати участь у міждисциплінарних проектах тощо. Конкретними формами наукового результату досліджень музейної інституції є звіти (індивідуальні, діяльності наукової структури, звіти про виконання НДР, звіти про наукові експедиції – археологічні, етнографічні, природничі та ін. , звіти про наукові відрядження з метою розробки тематико-експозиційних планів), опубліковані наукові статті, наукові доповіді, наукові повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічні дослідження, наукові відкриття, проекти нормативних та/або науково-методичних документи, наукові довідки, рецензії тощо.

Науково-фондова робота та її результат

Науково-фондова робота музейної інституції орієнтована на створення оптимальних умов для відбору, збереження, дослідження й використання музейних предметів; передбачає реалізацію комплектування, обліку, зберігання музейних предметів та науково-допоміжних матеріалів; передбачає консультаційну роботу, а також створення оптимальних умов доступу до культурної спадщини. Конкретним результатом цієї роботи є, власне, забезпечення виконання музеєм ролі розглянутої вище наукової інфраструктури, а саме: наукові інвентарі (інвентарні картки/паспорти), науково-довідковий апарат (покажчики, каталоги, довідники). До наукових результатів науково-фондової роботи належать нормативні та/або науково-методичні документи: наукові концепції, плани комплектування фондів, що відповідають місії музею та відображають стратегію музею; методичні розробки/інструкції щодо режиму і системи зберігання музейних фондів, розроблені на основі дослідження потреб музею відповідно до особливостей його колекції.

Науково-реставраційна робота та її результат

Науково-реставраційна робота забезпечує збереження, реставрацію, консервацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт та пристосування об’єктів культурної спадщини, що є обов’язком музею відповідно до Кодексу музейної етики ІКОМ («2.24. Музей повинен уважно наглядати за станом колекцій для визначення того, чи потребує предмет або зразок виконання робіт зі збереження, реставрації і обслуговування консерватором-реставратором. Принциповою метою повинна бути стабілізація стану предмета чи зразка. Всі процедури з консервації повинні бути задокументовані і спрямовані, наскільки це є можливим, на збереження оригінальних ознак, а всі зміни повинні мати чітке розмежування з оригінальним предметом чи зразком»). Результати науково-реставраційної роботи в музеї – реставраційні паспорти, науково-проектнадокументація тощо – так само спрямовані на забезпечення виконання ролі наукової інфраструктури. На основі здійснення музейної науково-реставраційної роботи можливе створення нормативних і науково-методичних документів щодо реставраційної роботи та вказаних в законі форм наукових результатів (звіт, опублікована наукова стаття, наукова доповідь, наукове повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічне дослідження, наукове відкриття).

Музейна комунікація та її результати

Музей має налагоджену, апробовану й ефективну систему репрезентації/популяризації наукових/практичних результатів шляхом однобічної та інтерактивної комунікації (передачі інформації) отримувачу (відвідувачу чи представнику професійного співтовариства/досліднику). Музейна комунікація передбачає як репрезентацію результатів досліджень, які здійснюються музейною інституцією (каталоги, статті, конференції, експозиції), так і забезпечення інформацією про об’єкти культурної спадщини (постійні експозиції та пов’язані з ними інформації). Відповідно до цього експозиція і виставки є невід’ємною частиною дослідницького процесу і елементом більш широкої комунікативної системи, до якої інтегровані, серед іншого, й наукові публікації. Музейна комунікація об’єднує науково-експозиційну і виставкову, науково-видавничу та науково-освітню/просвітницьку функції та відповідні напрями роботи музейної інституції (http://icom.museum/fileadmin/user_upload/pdf/Key_Concepts_of_Museology/Museologie_Anglais_BD.pdf).

Науково-експозиційна та виставкова робота забезпечує найширшу комунікацію музею з відвідувачем, включає в себе наукове проектування постійних і тимчасових експозицій. До науково-практичних результатів належать: наукові концепції, розширені тематичні структури, тематичні плани, тематико-експозиційні плани, сценарії постійних і тимчасових експозицій; музейні тексти; контент віртуальних виставок.

Науково-освітня робота, що базується на результатах інших видів наукової роботи музейної інституції та має свої особливості, полягає в науковому обґрунтуванні, розробці концепцій і змістів різних форм культурно-освітньої роботи, дослідженні музейних аудиторій, їх взаємодії з музеєм. Форми результатів науково-освітньої роботи музеїв – це науково-методичні документи: наукові концепції й сценарії культурно-освітніх заходів, що випливають з місії музею та наукової програми; методичні посібники та розробки екскурсій, занять тощо; розроблені музейними інституціями навчальні курси та/або окремі заняття для навчальних закладів різних видів.

Науково-видавнича робота музейної інституції, яка також є елементом музейної комунікації, полягає у сукупності заходів для висвітлення наукової діяльності музейної інституції, спрямованих на підготовку і друк наукової і науково-популярної видавничої продукції, зокрема упорядкування, наукове редагування, науковий переклад/адаптацію, рецензування тощо. Конкретними формами наукового результату науково-видавничої роботи є видання музейної інституції (періодичні, серійні, продовжувані, монографічні, науково-довідкові, науково-популярні тощо).

Огляд результатів наукової діяльності музейних інституцій дає можливість зробити висновок щодо їх належності як до науково-технічних (прикладних), так і до наукових результатів, визначених Законом України “Про наукову та науково-технічну діяльність” (Розділ 1, ст. 1, п. 27). Переважання практичних результатів у діяльності музейних інституцій передбачає, що одержані під час проведення прикладних наукових досліджень нові або істотно вдосконалені продукти, послуги, розробки (наприклад, розвинена наукова інфраструктура, виставкові та освітні проекти і програми, окремі екскурсії, видання, методичні посібники тощо), впроваджуються або можуть бути впроваджені в суспільну практику.

Важливо наголосити, що всі напрями наукової діяльності музейної інституції є взаємопов’язаними та інтегрованими, вони спрямовані на виконання основних функцій музею відповідно до моделі PRC: збереження - дослідження - комунікація.

Сучасні самостійні музейні інституції, які продукують конкретний науковий результат, беззаперечно, мають забезпечувати його доступність, публічність, поширення як для відвідувачів, так і для дослідницьких спільнот. Відповідно ж до вимог Кодексу музейної етики ІСОМ музеї зобов’язані ділитися професійним досвідом: «представники музейної професії зобов'язані ділитися своїми знаннями та досвідом з колегами, дослідниками та студентами відповідних спеціальностей. Вони повинні поважати і визнавати своїх наставників та ділитися здобутками у методології і досвідом, які можуть бути корисними для інших» (3.9).

Існує чимало механізмів/інструментів для налагодження наукової діяльності музейної інституції:

• колегіальні органи управління науковою і науково-технічною діяльністю, які виконують консультативно-дорадчі функції (вчена, науково-методична, науково-реставраційна ради);

• розробка наукових програм, виважена кадрова політика (забезпечення мобільності науковців, підвищення кваліфікації, автоматизація/спрощення процедур надання відряджень для участі у наукових подіях, проходження стажувань у тому числі і закордонних);

• створення робочих груп, наукових колективів (зокрема міжінституціональних, спрямованих на вирішення фундаментальних проблем галузі);

• оприлюднення наукових результатів, повсякчасні практики різних форм публічного звітування, реалізація різних наукових заходів, вироблення довгострокових стратегій музейної комунікації тощо.

Оцінка наукової діяльності музейної інституції завдяки впровадженню на всіх рівнях принципу доступу до інформації, врешті-решт, має здійснюватися професійною спільнотою. Наукова, науково-організаційна, науково-педагогічна діяльність поза сумнівами має виконуватися відповідно до принципів наукової професійної етики. За універсальними принципами наукової етики має оцінюватись і «науковість» конкретних результатів такої діяльності, як-от: наявність і актуальність проблеми, чіткої конкретної мети, теоретичного підґрунтя; взаємозв’язок складових дослідження, доказовість та наявність аргументів, що підтверджують висновки; верифікація результатів тощо.

Втілення в життя розглянутих критеріїв дає можливість створити модель музею, яка вміщує у собі музей – дослідницьку інфраструктуру, музей – дослідницький центр і музей – комунікативний/апробаційний осередок.

За умови дієвості такої моделі музейна інституція набуває широких можливостей у здійсненні досліджень:

- музей надає доступ для дослідників і самостійно вивчає об’єкти культурної спадщини;

- музей набуває значення регіонального дослідницького осередку (що включає, наприклад, студії з мікроісторії, історичної регіоналістики тощо);

- музей відкритий до міждисциплінарних проектів;

- музей досліджує культурні ландшафти;

- музей апробує і впроваджує результати наукової діяльності у суспільну практику.

Інституціональна система організації науки країни (яка детермінована історичним розвитком науки саме в Україні, адже в деяких країнах немає академій чи академії) передбачає взаємодію невід’ємних складових – юридичних осіб – незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворених в установленому законодавством порядку, що здійснюють наукову та/або науково-технічну діяльність. Насамперед мова йде про Національну академію наук України і національні галузеві академії наук; вищі навчальні заклади і музейні інституції. Кожна з цих складових має свої унікальні можливості, і лише у співпраці – шлях до досягнення якісного наукового результату.

Зазначені вище потенційні й реальні ресурси музею уможливлюють розбудову горизонтальних і вертикальних мереж взаємодії між вітчизняними науковими установами та суб’єктами наукової діяльності і подальшу інтеграцію їх до європейського і світового дослідницьких просторів. На даний момент, на жаль, такої активної взаємодії в науці України не існує.

Підсумовуючи, наголосимо, що наукова діяльність в музеї є обов’язковим і одним із визначальних факторів функціонування музею як повноцінної самостійної інституції. Наукова складова музейної інституції визначена як національним законодавством (Закон України «Про музеї та музейну справу»), так і визнаними міжнародними нормами, адже Кодексом музейної етики ІСОМ у першому пункті визначено, що «Музеї зберігають, досліджують та презентують природну і культурну спадщину людства. Музеї відповідають за матеріальну та нематеріальну природну та культурну спадщину». Відповідальність неможлива без знання та розуміння, тому дослідження має бути обов’язковим у музейній роботі.

Наукова діяльність музеїв базується на загальноприйнятих універсальних принципах «науковості», як і у будь-якій іншій інституції, що є суб’єктом наукової діяльності, і має оцінюватись за такими критеріями: спроможність музейної установи як дослідницької інфраструктури та наявність наукових результатів. Причому доступність і публічність мають бути невід’ємною рисою сучасної самостійної наукової інституції. Музей працює як науковий осередок, що особливо актуально не лише для потужних інтелектуальних центрів, але і для невеликих регіональних інституцій, адже кожен музей, не зважаючи на кількість наукових (науково-практичних) результатів, насамперед, має стати доступною, дієвою, ефективною науковою інфраструктурою. Саме музейні інституції опікуються колекціями, які є незамінним джерелом для різнопланових наукових досліджень.

Інтелектуальна власність

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права», твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем (закладом культури, музейною інституцією) є службовим твором.

Автору належить авторське особисте немайнове право на службовий твір. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

Виключне майнове право на службовий твір (у тому числі на його публікацію, відтворення, використання, розповсюдження тощо) належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем (закладом культури, музейною інституцією).