Музей Віктора Косенка: історія старої квартири у новому житті

2015-й рік в історії музейного будівництва України позначився двома подіями: відкриттям для відвідувачів Музею "Староскварявський іконостас XVI - XVIII ст." на Львівщині та Меморіально-освітнього комплексу «Родинна пам’ять» у Шостці. Перший – це музеєфікована пам`ятка архітектури з відреставрованою перлиною сакрального мистецтва; другий – створений «з нуля» в рамках німецько-українського проекту «Забуті жертви»  перший в державі музей, присвячений історії остарбайтерів.

Рік 2016-й розпочався традиційно сумно, зі скорочень, оптимізації, тому звістка про початок ремонтних робіт і оптимістичні плани щодо відкриття вже майже забутого у Києві музею з 50-річною історією була дуже схожою на жарт. Проте, здається, скепсис виявився недоречним. Бо «культурна» влада столиці налаштована рішуче: музей-квартиру видатного українського композитора, піаніста і педагога Віктора Косенка до його ювілею у листопаді 2016 року відкрити для відвідувачів.  

Видатний український композитор, піаніст Віктор Косенко прожив лише 42 роки. Його дитячі і юнацькі роки пройшли у Варшаві, потім було навчання в Петроградській консерваторії. Яскравий представник української романтичної музики початку ХХ ст., засновник провідних жанрів фортепіанної та камерної музики, він помер у 1938-му році. В історію української музики ввійшов як неперевершений лірик, а його цикл «11 етюдів у формі старовинних танців» є зразком неокласицизму в українській музиці. Основна частина життя Віктора Степановича пройшла в Житомирі, де він очолював музичне училище і підробляв тапером, супроводжуючи покази німих фільмів у кінотеатрі «Рим». З 1929 року композитор викладав у Київському музично-драматичному інституті імені М. Лисенка (згодом реорганізованому у консерваторію), і саме тоді родина замешкала у квартирі по вул. М. Коцюбинського, 9.

Через деякий час після раптової смерті композитора після тяжкої хвороби, його дружиною, Ангеліною Володимирівною Канеп-Косенко у родинній квартирі було облаштовано Меморіальний кабінет Віктора Косенка. Адже за життя композитор заявив про себе як високопрофесійний педагог, учні якого довгий час з великою теплотою згадують про Вчителя. Відтоді квартира стала Меккою для багатьох поколінь юних музикантів, зокрема випускників дитячої музичної школи імені В. Косенка, яких викладачі приводили на екскурсії, вручення дипломів та славнозвісні чаювання.  У 1964 році Кабінет-музей В.С. Косенка отримав статус «народного». Довгих майже 40 років в одному невеликому просторі співіснували звичайна житлова квартира і кабінет-музей. Після смерті єдиної спадкоємиці композитора у 2008 році, прийомної доньки Р. Канеп, згідно із заповітом, квартира перейшла у комунальну власність міста Києва. Рішенням Київської міської ради її було передано до оперативного управління Департаменту культури КМДА і реорганізовано у філію Музею театрального, музичного та кіномистецтва України. У вересні 2015 року квартиру передано з балансу Департаменту культури КМДА на баланс Музею театрального, музичного та кіномистецтва України.

Та повноцінної роботи у філії з 2008-го року не вийшло. Через відсутність грат, сигналізації, охорони, міцних дверей, а згодом ще й після кількох затоплень квартири сусідами, за якийсь час працівникам музею довелось практично всі речі (за винятком меблів і роялю) забрати до фондів музею на території Києво-Печерського заповідника. За словами заступника директора Музею театрального, музичного та кіномистецтва Ірини Мелешкіної, весь цей час тривало наукове опрацювання 1163 музейних предметів. А наявність роялю дозволила протягом кількох років підтримувати життя в меморіальній квартирі: проводити камерні концерти, лекції, вручення премії імені В. Косенка тощо. Погіршення технічного стану квартири у 2015-2016 рр., на щастя, співпало з рішенням органу управління музею – Департаменту культури КМДА – повернути музейне життя у квартиру.  Директор музею Ірина Дробот каже, що на витрати, пов’язані з облаштуванням експозиції планується виділити  близько 100 тис. грн., на ремонтні роботи в квартирі – близько 700 тис. грн.

Наприкінці лютого 2016 року колектив музею представив професійній громадськості Концепцію та Тематико-експозиційний план майбутньої експозиції, до роботи над якою залучено молодого київського сценографа, художника Богдана Поліщука, засновника і головного редактора Незалежного Театрального Журналу «Коза». Для тих, хто ніколи не був на Коцюбинського, 9, зазначу, що на сьогодні музей-квартира – це передпокій, три дуже невеликі кімнати, туалет, кухня і ванна кімната. Відтак дві останні планується переобладнати у кабінети для музейних працівників, у двох кімнатах (вітальні та кабінеті) відтворити меморіальні інтер’єри, а третю кімнату (площею менше 20 кв. м.) використовувати як виставкову залу для змінних експозицій, концертів, додавши в неї як інтерактивну складову різноманітні моноблоки та екрани для представлення спадщини В. Косенка у повному обсязі.

Під час обговорення концепції присутні музейні працівники і музичні педагоги навперебій вносили свої поправки і зауваження, сперечаючись у доцільності паркету/ламінату, в марці додаткового фортепіано чи роялю, було запропоновано розташування вітрин і столів, але не озвучено стратегію розвитку музею бодай на найближчі кілька років, не зовсім зрозуміло, який саме період життя буде представлений для знайомства і які меседжі хочуть залишити творці кожному окремому глядачеві. Музикознавець Маріанна Копиця та композиторка Леся Дичко нарікали на те, що з 1997 року фактично призупинені дослідження і популяризація спадщини В. Косенка, згадували, що за 10 років жоден документ із величезної кількості рукописів, переданих на збереження до Національної бібліотеки України імені В. Вернадського, так і не був опрацьований. Роксана Скорульська, завідувачка Музеєм М.В. Лисенка, нагадала, що дійсно меморіальних речей у музеї є вкрай мало, а більшість з того що є – це просто речі початку ХХ ст., які набувала родина після смерті композитора та свого часу збирала громадськість для народного музею, що повторює музей і сьогодні, оголосивши збір артефактів.

Проте, попри всі застороги, робота вже розпочалася і 125-річчя з дня народження Віктора Косенка має всі шанси бути означеним відкриттям музею для відвідувачів. Він є третім музеєм-квартирою у Києві разом з меморіальними Музеєм-квартирою Миколи Бажана та Музеєм-квартирою Павла Тичини. Наскільки він виконуватиме свою функцію при дуже обмеженій площі і відсутності такого простору як у Музеї Павла Тичини і таких розкішних збережених інтер’єрів як у Музеї Миколи Бажана – зможемо говорити вже після початку повноцінної роботи установи.  Але справді щиро хочеться, щоб туристи мали ще одну точку для знайомства з Україною. Тоді коли ми мабуть ніколи не дочекаємося відкриття державного Музею Бориса Гмирі на Хрещатику (через непорядність спадкоємиці, яка ігнорує заповіт дружини співака, за квартиру вимагає мільйони гривень і потроху розпродує спадщину), і назавжди втратили шанс стати відвідувачами Музею-квартири Петра Тронька на Грушевського. Причому у останньому випадку шахраї не тільки не покарані, не тільки прикриваються незрозумілим музеєм за високим парканом у лісах Чернігівщини, а й отримують нові посади у кабінетах Міністерства культури України.