Слово молодим у новому році. Музей українського живопису

Початок року - і Музей дає слово молодим. Вони абсолютно різні. Із власним баченням та несхожим світосприйняттям. Втім, спільне - талант! В кожного свій рідкісний.

Сергій Бурбело, директор Музею українського живопису говорить про Крим. Почав створювати цю серію ще до анексії півострова. А нині ця тема отримала нове й таке пронизливе звучання. На виставку молодого художника завітали гості з Дніпропетровського осередку Земляцтва кримських татар. Були не просто вражені, а ще й отримали змогу відчути атмосферу рідного краю. Сергій додав спецефектів, аби гості занурилися в атмосферу кримської ночі: тріщали цикади, а димова машина наповнила зали музею таємничим туманом.

Сергій Бурбело

Народився 1 жовтня 1985 року у Дніпропетровську. Закінчив з відзнаками Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж, викладачі: Г. Чернета, І. Коваленко, Л. Антонюк, О. Пахомова; архітектурний факультет Придніпровської державної академії будівництва та архітектури.

Працює у жанрі пейзажу. Учасник 25-ти молодіжних Всеукраїнських, гуртових художніх виставок з 2005 року. Персональна виставка «Визібране» у Дніпропетровську (2013). Твори зберігаються в Музеї українського живопису, приватних колекціях України, Росії, Німеччини. Дипломна робота «Симфонія» знаходиться у постійній експозиції Дніпропетровської обласної філармонії. З 2014 року - директор Музею українського живопису.

QiRiM -  Україна

Персональна  виставка молодого художника Сергія Бурбела дає можливість автору продемонструвати власні роботи, написані за період останніх трьох років. Саме у цей час автор вже встиг сформуватися, стати цікавим художником з усталеним колом тем, власним світосприйняттям та певною направленістю пошуків.

Формуванню його творчої індивідуальності сприяла своєрідність особистісних якостей: це людина із сильним, яскравим характером. Вміє впевнено і наполегливо досягати поставленої мети. Звідси виходять  певні образні рішення його пейзажних творів. Здавалося б, що вибір лірично-поетичного жанру не притаманний такому темпераменту живописця, але автор упевнений, що природа краю об’єднує людські душі народу, характеризує національну приналежність. Саме тому він обирає Крим. Краєвиди півострова проглядають крізь призму багаторічної історії. Це болюча, заполітизована тема, тому художник ніби закодовує у картини таємні символічні послання. Шукає, знаходить і зображує свій Крим з неймовірною атмосферою.

«Пам'ять, звідки ти і що ти є?»  - ця поетична строфа звучить лейтмотивом серії «Крим. Україна». Аби глибше увійти у цей складний та унікальний світ історичного літопису півострова, художник обходить його у походах увесь, як зазвичай кажуть - «уздовж і впоперек», вивчає численні міфи та легенди, робить  замальовки та етюди відомих фортець та руїни старих міст («Стара фортеця, Ескі-Кермен (Eski Kermen)» 2013,

«Єврейська фортеця» (Çufut Qale) 2014, «Інкерман. Каламіта (İnkerman)» 2014).

Разом із змістовною особливістю творів цієї серії визначається  і своєрідність пластичної лексики мистецтва художника. Він бачить в історичних пейзажах Криму щось величне, вічне, монументально вагоме («Дівоча вежа (Qiz Kule)» 2012, «Чембало (Çembalo)» 2015). Ефекти вечірнього та нічного світла створюють настрій та додають певної втаємниченості. На різкому контрас- ті світла та пітьми  базується емоцій- на сила впливу багатьох творів молодого митця («Херсонес Таврійський» (Χερσόνησος) 2014, «Генуезька скеля» (Cenevez Qaya) 2015, «Мангуп-Кале», (Mangup) 2013). Тут присутня потужна та вивірена тональна розробка. Аскетизм кольору додає до образного ряду нотки святості та особливої мужньої   простоти. Це перемикає сприйняття глядача від конкретики мотиву на емоційну атмосферу пейзажного характеру. Художник прагне вселити відчуття значущості від дотику із землею давньої Кіммерії, дає можливість сповнитися повагою до неї, відійти від метушні сьогодення. Краса, яка для багатьох незвична, часом, навіть невідома.

Серія «Крим. Україна», по суті, є першою серйозною роботою Сергія Бурбела. Вона підбиває певний підсумок початкового етапу творчого шляху молодого талановитого художника. Багатообіцяючий початок свідчить про його вперте, стрімке

і наполегливе бажання знайти своє неповторне «я» у багатоголосому вирі сучасного  мистецтва.

Людмила Тверська

мистецтвознавець,

Заслужений працівник культури України

Ірина Скосар

прес-секретар

Музею українського живопису

Андрій Карпович

Етюди з натури

Народився 9 серпня 1985 року в місті Запоріжжі.

У 2010 році закінчив Львівську національну академію мистецтв за фахом «монументальний живопис».

Учасник виставок:

2006 – Осінній салон (Палац мистецтв, Львів);

2007 – Гротеск к в сучасному мистецтві (музей етнографії, Львів);

2013 –Місто: єдність несхожих (музей «Літературне Придніпров’я», Дніпропетровськ);

2014 – Нічний пленер (Музей українського живопису, Дніпропетровськ);

2015 –Зимовий пленер (Музей українського живопису, Дніпропетровськ);

2015–Дніпровський колайдер  (Музей українського живопису, Дніпропетровськ).

Творчість Андрія Карповича ще мало знайома дніпропетровцям. Його твори експонувалися на виставках в Музеї українського живопису.

Андрій одержав спеціальну освіту у Львівській національній академії мистецтв. Під час навчання добре засвоїв основи академічного живопису та малюнку. У творчості обрав власний неповторний шлях. Глядачі виставок у Дніпропетровську мали нагоду познайомитися з його безпредметними композиціями. Нинішня експозиція демонструє писані з натури пейзажі. Зазвичай художники виходять на пленер для того, щоб відчути та передати на полотні подих повітря, адже природа вчить живописця відчувати кольорові нюанси. Проте автор не ставить перед собою завдання писати виключно у академічній манері, вдаючись до реалістичної передачі особливостей конкретної місцевості.

У роботах, що були створені Андрієм Карповичем за останні два роки, перш за все, передаються почуття художника, його сприйняття світу. І хоча кожне полотно сприймається глядачами як завершений художній твір, ми бачимо невпинні пошуки власної мови та творчої манери молодим автором. Виставка свідчить про можливості художника творчо розвиватися.

У кожному творі художник сміливими, енергійними експресивними мазками створює гармонійну картину, що відтворює певний пейзажний мотив. Теплі чи холодні кольорові плями, лінійний ритм створюють настрій, що викликає у автора той чи інший вид природи. Кожний твір передає спектр відчуттів: будь-то радість чи легкий сум. Своїм баченням художник ділиться  з глядачем. А сучасний світ автор сприймає неоднозначно. Іноді ми бачимо, як Андрій передає безмежні степові простори нашої землі, створює монументальний образ рідного краю. Деякі твори написані особливо динамічно. В них не відчувається застиглість, вони передають активний рух. Таким чином художник передає своє ставлення до змін у світі. Його творчість уже сьогодні органічно вписується у розвиток сучасного українського мистецтва в наш складний суворий час.

Володимир Кулічихін,

мистецтвознавець

Олександр Антонюк

Співпричетність

Народився 21 березня 1994 року у м. Дніпропетровську.

2008 – 2012 – навчання у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі (майстерня Л.О.Антонюка, О.А.Пахомової).

Участь у Всеукраїнських виставках з 2009 р.

З 2012 року – студент Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА). Майстерня народного художника України В.І.Гуріна.

2012 – Член Молодіжного об`єднання Національної спілки художників України.

2009 – Всеукраїнський пленер «Шляхами Васильківського».

2011 – Міжнародний пленер «Хортиця крізь віки».

2014 – Лауреат премії ім. Віктора Шаталіна.

2014 – Міжнародний пленер в Чеській республіці «Plener Venkow».

2015 – Пленер «Мішурін Ріг».

2015 – Міжнародний конкурс «Artlevel Design Festival».

2015 – Арт-резиденція «Великий Перевіз».

Роботи зберігаються в музеях Харкова та Запоріжжя, а також в Музеї українського живопису, приватних колекціях Франції, Польщі, Китаю, Чехії, Росії.

Молодість художника – щасливий і дуже складний час.  Щасливий - адже світ сприймається свіжим та яскравим, душа відкрита назустріч усім враженням та жадає дій. Складним він є тому, що кожний наступний крок уперед – це проблеми, проблеми, проблеми…

Перше подолання складнощів у О.Антонюка відбувалося у стінах  Дніпропетровського театрально-художнього коледжу завдяки професійно грамотним викладачам спецдисциплін: заслуженому діячу мистецтв України Л.О.Антонюку та О.А.Пахомовій. Однак, незважаючи на природній вплив вчителів, Олександр швидко набуває відомої професійної самодостатності, що дозволило йому ще навчаючись у коледжі брати участь в обласних молодіжних та всеукраїнських виставках, міжнародних та всеукраїнських пленерах та конкурсах.

Із самого початку творчого шляху молодого живописця пейзаж стає головним жанром, дозволяє проявляти закладені природою особистісні якості: відчуття колористичного багатства оточуючого світу, напружене емоційне переживання сприйняття природи (Соняхи. 2014, Бузковий вечір. 2014, Волошкове поле. 2015).

Наступний крок на шляху зміцнення професійно-художніх навичок здійснюється у період навчання в Національній академії образотворчого мистецтва та архітектури, до якої Олександр вступив у 2012 році (майстерня народного художника України В.І.Гуріна – чудового педагога та талановитого живописця). Саме він допоміг відчути особливу пластику колірної милозвучності колористичного вирішення образу (Самотність. 2014, Останній трамвай. Диптих. 2014, Після трапези. Триптих. 2015). Саме тому настільки вдалими є його нефігуративні композиції, у яких головну роль відіграє ритмічна гармонія колірних площин та лінійних сплетінь, що дозволяє відчути емоційну імпульсивність живописної плоті (Без назви. Диптих. 2015, Варіант із синім. Диптих. 2015, Сіре 2. 2015, Варіант із червоним. 2015).

Разом з тим він продовжує активно працювати у пейзажному жанрі. Відбуваються відчутні зміни у його образному трактуванні. По-перше, трансформується їхня композиційна побудова, яка вирішується просторовою глибиною пейзажної панорами, спокійними ритмами горизонтальних ліній землі та неба, надаючи образу кожного краєвиду відому монументальну картинність (Самотність 2. 2014, Сіре. 2014, Вода. 2015).

У нинішній час О.Антонюк звертається до портретного жанру. І хоча подібний крок вважається своєрідною мистецькою спробою, яка не завжди має достатню частку життєвого досвіду та професійної майстерності. Проте і тут стають очевидними цікаві композиційні задуми, пластична свобода та виразність колірного вирішення  (Анастасія. 2015, Богдан. 2015, Юлія. 2015).

Персональна виставка творів О.Антонюка демонструє, що молодий живописець крокує мистецькою дорогою. Шлях цей важкий та не прямий. Важливо, аби в результаті він вів лише уперед.

Людмила Тверська

Мистецтвознавець,

Заслужений працівник культури України