Відкриття виставки творів Віктора Матюшенка

До дня народження художника 5 червня у залах Музею українського живопису - виставка-спомин.  Урочисте відкриття експозиції робіт Віктора Матюшенка.

Зустрічає гостей донька художника – Світлана. Жінка каже, що пам’ятає, як батько вчив її маленьку малювати. Від трьох рочків пензля з рук не випускає. А от сам Віктор виборював в батька можливість стати художником. Батько не вважав це заняття серйозною справою. Закарлючки усі можуть ставити, а от у люди вийти з писанням - то для обраних. Матюшенко довів - обраний, бо талановитий. В нього була можливість залишитися у Москві, вступити там до художнього вишу. Такі на той час масштабні перспективи. А він, після війни демобілізований, узяв і подався на рідні землі. Бо душа прагнула. Бо в Україні - колір. Живий, соковитий, рідний. Пейзажами можна надихатися, напитатися і виплеснути на полотно.

Писав багато. З кожної мандрівки привозив купу ескізів й готових пейзажів. Об’їхав усю північ. Суворий край. І навіть там побачив романтику, ліричність та витонченість. Втім, більш за все любив рідні українські землі. Воно ж й не дивно - своя Батьківщина у крові. Можливо тому краса рідного краю - особлива тема.
Найулюбленіші його сюжети - усе те природнє, що бачить око. От здається, ну що тут такого: весна, літо, листопад, сніжинки лапаті, гори у шапках… Та йому вдавалося так змалювати, так повернути сюжетну лінію пейзажу, що картина починала звучати своєю мелодією. Співати власної пісні, відблискувати такою насиченою палітрою кольору, що приходило розуміння: він відчуває серцем. Малює, проводячи картинку через душу. Це Віктор Матюшенко. Пейзажист.

«Північна мозаїка», 1979

«Вітряний день», 1974

«Рання весна»

«Світлий день», 1974

«Річка Снов», 1975

«Холоднеча», 1969

Він пройшов війну. І вже після вступив до Художнього училища. Душа вистояла. А може навпаки: через побачені жахи так прагнула зануритися у прекрасне? Вибір професійного направлення - живописний вимір.

У Матюшенка, зауважують мистецтвознавці, особливий ритм кольорових плям, фарба нанесена так, що видна динаміка. Колір органічно перетікає у напівтони. Віктора Матюшенка не дарма називають найліричнішим майстром пейзажу усього Придніпров’я. Споглядаючи його полотна, приходить розуміння - ось вона - краса України! Рідні куточки, рідні землі. Прекрасні і взимку, і літньої пори. Шумлять багатоголоссям трави, художник чує і занотовує фарбою кожен звук, напівтінь і стан природи. На віки. Аби пам’ятали, цінували і любили.

Ірина Скосар, журналіст