РЕФЛЕКСІЇ НА «УКРАЇНСЬКИЙ СЕВСОН»

Чому археологам-самозванцям більш щастить, ніж офіційним вченим? Це питання порушила угорська газета Fejér Megyei Hírlap, опублікувавши черговий матеріал журналіста-розслідувача Шандора Тота, присвячений українській знахідці скарбу, срібні глеки якого подібні до багатьох предметів «Скарбу Севсона». Фотографії скарбу та стаття викликали у спеціалістів не тільки зацікавленість, але й різні суперечливі думки.

Як ми вже повідомляли, у сусідній Україні найбільш значливий музейний журнал «Музейний простір» – точніше, його інтернет-портал – на початку травня повідомив, що на веб-сторінці аукціону Violity, компанії, що займається інтернет-продажами антикваріату, з’явилися предмети «абсолютно синхронні та одного рівня» з срібним сервізом з Паннонії, який нещодавно був представлений у Секешфехерварі. Археолог та публіцист Максим Левада, якій повідомив про два срібні глеки та одну амфороподібну посудину, та представив їхні фотографії, вважає, що ця знахідка походить з «чорних розкопок» та додав, що українське Міністерство культури та влада ніяк не діють в цій ситуації. У зв’язку з тим, що ця публікація містить інформацію, пов’язану зі Скарбом Севсона, ми вважали за потрібне звернути увагу на ці предмети вітчизняних археологів, дослідників та владу. Наша стаття, надрукована у цій газеті та на її веб-сторінці під назвою «Срібні глеки з Інтернету за мільйони», викликала зацікавленість та рефлексії як в Угорщині, так і в Україні. Нашу статтю, в перекладі археолога Валерії Кульчар, опублікував київський «Музейний простір».

Першою, хто оцінила українську знахідку, була Габріелла Надорфі, керівник наукового відділу Музею імені короля Іштвана Святого, яка водночас є куратором виставки Скарбу Севсона в Секешфехерварі. Вона розповіла про своє здивування. На підставі власних вражень від фотографій українського скарбу, вона розповіла, що один з глеків дуже схожий на т.зв. «глек Іпполіта». Фахівець вважає вірогідним, що ці предмети також виготовлені з високоякісного срібла, але по фотографіях це неможливо довести. Проте, завдячуючи лінійці на світлинах, можна визначити розміри посудин.

Габріелла Надорфі: «Ажурний декор на ручці посудини – судячи з фото – маже такий самий, як і у Скарбі Севсона, а спосіб кріплення ручки до глека майже ідентичний. Не кажучи вже про «перлинний бордюр», який, окрім Скарбу Севсона, відомий лише на предметах тільки з двох пізньоримских скарбів. Геометричний орнамент дуже схожий на предмети Скарбу Севсона, і по фотографіях мені здається, що тут також присутня чернь (niello), точно також як і у випадку з предметами зі Скарбу Севсона. Було би добре більше дізнатися про ці речі, вони здаються мені предметами Скарбу Севсона».

Габріелла Надорфі також зауважила, що Золтан Віжи – режисер документального фільму про Скарб Севсона – раніш згадував про те, що до колишнього СРСР, республікою якого була Україна, також вивозили предмети зі Скарбу Севсона.

Дослідник-ентузіаст розповідав про це також у вівторок у Секешфехерварі де провели круглий стіл, присвячений Скарбу Севсона. Одначе, без інформації про точні зв’язки та обставини не можна стверджувати, що він мав на увазі предмети, які зараз з’явилися та були виставлені на аукціон.

Серед тих, хто висловився стосовно українських знахідок, варто згадати журналіста та археолога Золтана Паллага, який представляє прес-службу Музею імені короля Іштвана Святого. Його думку можна прочитати на сторінці в соціальній мережі в групі «Seuso-kincs»: «Срібні предмети ІV століття , є чудовими аналогіями Скарбу Севсона. Комплекс, вочевидь не повний, оскільки бракує тарелів та інших предметів сервізу, які притаманні сервізам цієї епохи. Місце знахідки невідоме. Якщо ці предмети насправді походять з України, то вони могли бути частиною дару або трофею, але вони також могли бути знайдені на території Румунії, Болгарії, Сербії, Хорватії або Угорщини. Вирвані з контексту знахідки надають набагато менше інформації про пізній римський час, ніж якби вони були знайдені під час професійних розкопок». Спеціаліст поділився своїми думками, а потім задав скептичне питання: «Чому археологам-самозванцям щастить більше, ніж професіоналам?».

Як журналіст я звернувся до спеціаліста, який займається Скарбом Севсона, координатору Робочої комісії «Севсон» Угорської академії наук. Через співробітника по комунікаціях Музею образотворчих мистецтв ми отримали наступну офіційну відповідь: «… на думку спеціаліста Музею антикварні речі, які знайдені в Україні, не мають відношення до предметів, які мають назву Скарб Севсона».

Хоча ця коротка офіційна відповідь суперечить попереднім думкам, з неї стає зрозумілим, що спеціаліст не забажав ділитися деталями стосовно старожитностей, знайдених в Україні, та їх відмінністю від срібних предметів Скарбу Севсона, а також спільних стилістичних елементів, що можуть вказувати на ймовірну спільну майстерню. Окрім цього, спеціаліст не забажав публікувати свою думку в пресі під власним ім’ям. Усе це було би конче важливо, оскільки нам відомо з надійного джерела, що думка цього спеціаліста була вирішальною в тому, що угорська влада не здійснила ніяких офіційних кроків у цій справі. «Угорська влада мала би юридичні підстави для звернення до української сторони з проханням про якісь дії , якби старожитності, що були виставлені на інтернет-аукціон належали до Скарбу Севсона. Зрозуміло, припускаючи, що це не фальшивки» – розповідає наше джерело.

Про українську реакцію повідомив Максим Левада, надав деталі про те, що наша стаття, яку опублікував "Музейний Простір", дійшла до спеціального комітету українського Парламенту та про неї також були повідомлені співробітники Міністерства культури. Він також зауважив, що не має надійної інформації про те, що міністр культури знає про цей скарб, хоча приймає рішення в даному випадку саме він. Серед археологів, музейників та пам’яткоохоронців ця ситуація викликала дуже серйозні рефлексії. Вони вважають стан справ катастрофічним. Київський археолог, який послідовно виступає проти грабунку археологічних пам’яток нелегальної торгівлі старожитностями, незадоволений тим, що з боку угорської влади не було здійснено жодних офіційних кроків у бік України. Він вважає, що через ретельне з’ясування обставин срібного скарбу було втрачено унікальну можливість, оскільки 17 травня пізно ввечері аукціон був закритий на веб-сторінці Violity. Людина, яка назвала себе Kievpatriot, вичекала момент та в останню мить зробила ставку на тисячу гривень більшу від стартової ціни в один мільйон гривень. Після цього переможець аукціону святкував свою перемогу достатньо самонадіяно на аукціонному форумі. Але здається, що дехто Luky (це вірогідно вигадане ім’я, за яким ховається реальна людина) дещо злякався, бо він просив, щоб хтось з учасників форуму підтвердив, що йдеться не про афериста.

На наше питання Максим Левада поділився своєю думкою про срібні глеки римського часу щойно продані на аукціоні:

«Стосовно знахідки у мене дві версії. Перша – йдеться про самостійну знахідку, але предмети були виготовлені в одній майстерні з предметами Скарбу Севсона. Друга – це частина Скарбу Севсона, а предмети так легалізують для перепродажу третій особі. Останню версію підкріплюють декілька аргументів. Людина, яка представила скарб на аукціон, абсолютно невідома, навіть у колі колекціонерів. З його власних слів, він давно займається пошуком скарбів, але, незважаючи на це, вперше з’явився на аукціоні Violity лише з цими знахідками. Він залишає без відповіді всі питання стосовно місця, де було знайдено скарб, і навіть приблизно не називає регіон знахідки. Останнім серйозним аргументом може бути те, що східноєвропейські римські скарби зазвичай в усіх випадках містять монети. Але в цьому випадку про жодні монети не йдеться».

Можливо це випадковий збіг, а можливо й ні, але Скарб Севсона спробували виставити на аукціон рівно 25 років тому. Тоді нью-йоркський суд через шахрайський метод – мається на увазі ліванські фальшиві документи про походження скарбу – заборонив аукціонному дому Sotheby's продаж срібного сервізу. А цей зараз залишився десь в Києві…

Переклад з угорської: Dr Valéria Kulcsár

Джерело: http://feol.hu/hetvege/az-ukran-seuso-visszhangja-1701531