Культура паралельних світів

Цей текст - довгий і досить нудний, оскільки в ньому багато посилань на офіційні документи. Але варто набратися терпіння і дочитати його до кінця. Адже він дає можливість визначити у часово-просторових рамках точку, в якій знаходиться те, що ми називаємо «державна культурна політика».  А також співставити реальні дії очільників Мінкульту з тим, що вони мали б робити.

Щоб отримати відповіді про зміст і стан впровадження державної культурної політики, необхідно звести до купи кілька речей:

• подивитися на керівні документи, які стосуються культурної сфери;
• подивитися на стан виконання зобов’язань влади;
• подивитися на публічну риторику керівництва Міністерства культури.

І ми побачимо, як наміри, слова та дії співвідносяться між собою.

Підкреслюю, що акцент буде зроблено на завдання, за які безпосередньо відповідає Мінкульт, не торкаючись інших речей, що знаходяться у сфері  відповідальності гуманітарного віце-прем’єра.

Отже, слідкуйте за руками.

Парламент і Уряд

Більше року ми живемо у парламентсько-президентській республіці. Наріжним каменем у системі формування влади при цьому режимі є Коаліційна Угода парламентських фракцій, що формують Уряд.

Саме на основі Коаліційної угоди, а також президентської Стратегії сталого розвитку «Україна  - 2020» формувалася програма дій Уряду.

Так от.

У Коаліційній Угоді, яку наприкінці листопада 2014 р. підписали 5 фракцій, є розділ 2.3 «Культурний простір, інформаційна політика та національна пам’ять», у якому задекларовані 14 позицій:

• Приведення основних завдань та функцій Міністерства культури у відповідність з європейськими практиками і принципами. З огляду на це, реформування його структури.
• Законодавче оформлення «Стратегії культурної політики України», дія якої буде спрямована на встановлення міжсекторальної взаємодії в гуманітарній та економічній сферах. Узгодження Стратегії культурної політики України з іншими стратегіями та програмними документами загальнонаціонального рівня.
• Прийняття спеціального закону, яким буде підтримано творення і поширення українського культурного продукту – музики, кіно, книг, теле- і радіопрограм. Головними інструментами підтримки національного культурного продукту стануть податкові стимули його виробникам та розповсюджувачам, закладам культури; механізм доповнюючого державного фінансування; заохочення приватних інвестицій; встановлення квот для національного культурного продукту на радіо, телебаченні, в кінопрокаті та на ринку книжкової продукції. Створення Національного Фонду культури з рівним та прозорим доступом для державних та недержавних інституцій культури.
• Захист національного інформаційного простору. Повноцінній запуск суспільного телебачення та радіо. Проведення роздержавлення друкованих ЗМІ державної та комунальної форм власності. Посилення відповідальності за перешкоджання журналістської діяльності, у тому числі фотокореспондентів та операторів. Ліквідація комісії з питань захисту суспільної моралі як державної інституції. Забезпечення прозорості та демонополізації медіавласності. Встановлення законодавчої заборони компаніям, зареєстрованим в офшорних зонах, на володіння українськими ЗМІ. Створення мережі іномовлення з метою формування позитивного іміджу України, інформування про міжнародне співробітництво, успіхи реформ, інвестиційні та туристичні можливості тощо.
• Оптимізація, модернізація, комп’ютеризація та охоплення широкосмуговим Інтернетом мереж і бібліотек, книжкові фонди яких будуть належним чином оновлені, а приміщення зможуть використовуватися для проведення культурно-мистецьких заходів.
• Переведення в цифровий формат і відкриття для загального доступу в Інтернеті книг і документів, що містяться в бібліотеках і архівах. Для здійснення цієї роботи буде залучено необхідні кошти, техніку та фахівців.
• Заохочення державою читання, книговидання і книгорозповсюдження, в т.ч. шляхом створення розгалуженої мережі книжкової торгівлі та збереження податкових пільг книговидавничій галузі. Розробка програми підтримки читання.
• Створення механізму державної підтримки інноваційної діяльності музеїв усіх форм власності, які стимулюватимуть знайомство мільйонів українців та іноземних туристів з українською культурою, а також слугуватимуть центрами підготовки фахівців для подальшого розвитку музейної справи. Залучення приватних інвестицій до розвитку інфраструктури державних і комунальних музеїв.
• Забезпечення належного фінансування українських культурних центрів за кордоном, підтримка просування українського культурного продукту за кордоном.
• Скасування застарілої системи відзнак і звань в галузі культури
• Гарантування державою повної свободи використання будь-якої мови в приватному житті і міжлюдських взаєминах, і водночас забезпечення неухильного використання української мови як єдиної державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України. Право українців на доступ до освіти, культури, отримання послуг українською мовою буде надійно захищено. Водночас буде посилено стимулювання й контроль вивчення іноземних мов, у першу чергу мов країн - членів ЄС.
• Налагодження національного діалогу задля засудження та унеможливлення у майбутньому репресій, репресивних методів та тоталітарних практик в управлінні країною. Обов’язкове забезпечення участі громадськості у національному діалозі.
• Забезпечення загального доступу до архівних документів, у т.ч. архівів репресивних органів СРСР.
• Культивування пам’яті про опір тоталітаризму, визвольну боротьбу та рух за дотримання прав людини, визнання на державному рівні осіб та організацій, що боролися за незалежність України та дотримання прав людини, а також — засудження тоталітарного комуністичного режиму. Заборона комуністичної, нацистської, фашистської, антиукраїнської пропаганди у будь - яких проявах. Завершення декомунізації усіх сфер суспільного життя.

На основі КУ Постановою ВРУ № 28-VIII від 11 грудня 2014 г. була затверджена Програма діяльності Кабінету Міністрів, у якій міститься розділ 9 «Нова культурна політика». З 14 пунктів, зазначених у КУ, до «Нової культурної політики» увійшли три:

• розроблення та реалізація Стратегії української гуманітарної політики (2015 рік);
• розроблення та сприяння прийняттю Закону України "Про національний культурний продукт" (2015 рік);
• залучення нових джерел фінансування культури (2015-2016 роки).

Ще один пункт – стосовно суспільного мовлення, іномовлення, роздержавлення ЗМІ – передбачений в іншому розділі. Забігаючи наперед скажу, що у подальшому цей блок буде віднесено до компетенції Міністерства інформаційної політики та Держкомтелерадіо.

На основі Програми КМУ Мінкульт затвердив (наказ № 1162 від 19.12.14) свій план роботи на рік. Що цікаво, у плані міністерства міститься 10 пунктів, які текстуально співпадають з положеннями Коаліційної Угоди і є більш детальними, ніж позиції у програмі дій Уряду.

Отже, хоч і з певними дивними маневрами і ще більш дивними термінами виконання завдань, але наприкінці року Мінкульт офіційно взявся до втілення положень коаліційної угоди.

Президент

На початку 2015 р. до окреслення стратегічних пріоритетів в сфері культури долучається президент Петро Порошенко. 12 січня він видає Указ № 5/2014 «Про Стратегію сталого розвитку "Україна - 2020"».

Метою цієї Стратегії є впровадження в Україні європейських стандартів життя та вихід України на провідні позиції у світі. Задля цього рух передбачається здійснювати за кількома векторами. Зокрема, визначено вектор гордості - це забезпечення взаємної поваги та толерантності в суспільстві, гордості за власну державу, її історію, культуру, науку, спорт.

Відповідно до цього, серед 62 реформ та програм розвитку держави в Указі у рамках «вектору гордості» зазначено реформу державної політики у сфері культури. А у Програмі популяризації України у світі та просування інтересів України у світовому інформаційному просторі одним з пріоритетів передбачено «збільшення та оптимізацію присутності України на міжнародних заходах та майданчиках; присутності у міжнародному академічному, культурному та громадському середовищі» та  формування і просування бренд-меседжу «Україна - країна із визначними культурними та історичними традиціями».

4 березня 2015 р. Розпорядженням Кабінету Міністрів № 213-р було затверджено План заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку “Україна—2020” у 2015 році. Таким чином, на сьогодні цей план є головним керівним документом щодо практичних дій з реформування культури, який уособлює і бачення президента, і бачення Уряду.

Урядовий План заходів на 2015 р.

У плані дій Уряду зазначені такі завдання у сфері культури, за які відповідає безпосередньо Мінкульт:

Отже, є досить конкретний перелік завдань, затверджених на урядовому рівні. Можна обговорювати їх доцільність чи пріоритетність, але цей план є певним дороговказом.

А тепер порівняємо це з тим, що публічно лунає від імені Мінкульту.

Міністерство культури

Кілька днів тому на додачу до урядового плану Мінкульт отримав ще більш деталізований перелік завдань на три роки.

24 березня 2015 р. було затверджено (наказ № 145) нову редакцію Плану заходів Міністерства культури України з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014 - 2017 роки.

Цей документ потребує детального аналізу і окремої публікації. Але разом з планом дій Уряду він складає досить ґрунтовний перелік зобов’язань влади у сфері культури, виконання яких можна контролювати. І з якими можна співставляти публічні заяви очільників відомства.

А тепер найцікавіше.

Впродовж останніх місяців міністр культури В’ячеслав Кириленко кілька разів наголошував на чотирьох «пріоритетних реформах», які впроваджуватиме його відомство.

Перша – це підтримка культурно-мистецьких заходів у зоні АТО, на звільнених територіях, а також заходів для учасників бойових дій. Вже кілька оглядачів відзначили, що це ніяка не реформа. До речі, про пріоритетність таких заходів немає жодного слова у жодному з керівних документів щодо державної культурної політики. Тобто це виключна ініціатива міністра Кириленка. Він має на це право, але повинен нести відповідальність.

Друга – це реформування охорони культурної спадщини з урахуванням вектору щодо децентралізації влади. У плані дій Уряду про це також немає жодного слова!

У плані дій у контексті Угоди про Асоціацію є положення (448, ст. 439), яке передбачає «Розвиток нормативно-правової бази у сфері культури, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей з метою максимального врахування вимог міжнародних договорів у зазначеній сфері, ратифікованих Україною в установленому порядку».

Але! Там чорним по білому записано: «Розроблення законодавчих пропозицій стосовно удосконалення системи державного управління у цих сферах з позиції децентралізації державних функцій та врахування вимог міжнародних договорів, ратифікованих Україною в установленому порядку» заплановане на 2016 р., але «не раніше прийняття змін до Конституції України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» (нова редакція) та «Про місцеві державні адміністрації».

Отже, не зовсім зрозуміло, який законопроект щодо охорони культурної спадщини Мінкульт збирається представити у квітні, якщо навіть у загальних рисах не відомо, якою буде децентралізація!

Третя реформа – це підтримка національного кіновиробника. Відповідні положення є у керівних документах.

Що стосується театральної реформи і введення контрактів – то чітко про це ніде не сказано.

Висновки

Якщо взяти виключно сферу відповідальності Мінкульту, до позиція міністра Кириленка виглядає абсолютно незрозумілою. Замість відпрацювання досить детальних завдань, затверджених на офіційному рівні, він декларує якісь фрагментарні ініціативи особисто від себе. Якщо це піар – до вкрай невдалий.

Якщо подивитися трохи ширше – на сферу відповідальності віце-прем’єра – то, як я вже відзначав, тут взагалі повний безлад. І коаліційна угода, і березневий план дій Уряду, і інші документи містять безліч завдань у гуманітарному секторі. Більш того – по деяким напрямкам є суттєві зрушення, в основному – завдяки парламенту. Але повністю відсутнє відчуття системності цієї роботи. І це – провина віце-прем’єра Кириленка.

На 6 квітня Кириленко анонсував презентацію якоїсь стратегії реформування культури на термін від 10 до 25 років. При цьому у плані дій уряду чітко передбачено, що до 30 вересня  Мінкульт має розробити і передати до КМУ Стратегію культурної політики України, до 30 листопада разом з іншими відомствами розробити Стратегії української гуманітарної політики.

Як співвідносяться ці документи???

Зауважте, я не коментував кадрові чи якісь інші рішення. Це – деталі. Головне – віце-прем’єр Кириленко своїми діями і незрозумілими заявами продукує хаос. Складається враження, що він просто не знає, за що хапатися і що б іще ініціювати, аби відвернути увагу від реальних проблем. Ситуація може стати некерованою.

Мій висновок залишається без змін.  Відставка Кириленка – не самоціль.  Бо це чергова втрата часу, якого і так згаяно достатньо. Головний пріоритет – вийти на керованість ситуації у межах всього гуманітарного сектору.

Олексій Копитько