ESSE DELENDAM

Мінкультури вже майже (!) затвердило новий склад Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини. Уже відомо, що два установчих засідання НМР відбулися, там було обрано голову ради та обох його заступників.

Це дуже важливий момент, який показує, що період становлення для нового керівництва Мінкультури – принаймні в цій царині – закінчується, та починається (нарешті!) системна і щоденна робота.

Але це також означає, що час, коли Мінкультури не бажано було зачіпати (хоча б з формально-етичних міркувань) також минає. Тим більше, що пан міністр Євген Нищук вже неодноразово наголошував, що сфера охорони культурної спадщини є найбільш проблемною та корумпованою.

Розпочати, дійсно, треба було саме з науково-методичної ради. Бо не секрет – діяльністю цієї ради донедавна прикривали усі «справи» сумнозвісного В. Вінграновського та, особливо, його першого заступника В. Вечерського.

Саме тому я вирішив запропонувати таку-собі невеличку серію публікацій, присвячену цьому важливому дорадчому органу, зокрема його новому складу. Але, водночас, і складу старому, бо деякі члени ради залишилися з «тих» минулих часів.

Утім, почну я з кількох нових членів, і не просто нових, а абсолютно нових. Саме така «свіжа кров» має бути свідченням серйозності підходу керівництва міністерства до загальновідомих проблем.

Згадаємо закон, бо Закон України «Про охорону культурної спадщини» містить спеціальну окрему статтю:

«Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо розроблення основних напрямів розвитку охорони культурної спадщини, обговорення найважливіших програм, проектів з питань охорони культурної спадщини центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини, орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим створюють науково-методичні ради з провідних учених і висококваліфікованих фахівців-практиків».

Сьогодні у майже затвердженому складі оновленої ради привертають увагу кілька нових членів, котрі, наскільки я розумію, не можуть бути визначені як «фахівці-практики» охорони пам’яток, а тому, ймовірно, є «провідними ученими» саме у цій пам’яткоохоронній царині.

Перше обличчя, це завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст., доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України В. М. Даниленко.

Віктор Михайлович захистив свого часу кандидатську дисертацію за темою «Братерське співробітництво Української РСР і Російської Федерації у розвитку освіти і науки (1926–1937 рр.)», та докторську – «Робітничий клас в культурному будівництві на Україні (друга половина 20-х – середина 30-х років)». Він є автором таких відомих праць як «Сотрудничество УССР и РСФСР в области образования и науки в период построения социализма» (1981) та «Рабочий класс и культурная революция на Украине» (1986), а також співавтором багатьох інших.

Ще одне нове обличчя нової ради, це кандидат культурології, вчений секретар Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України В. О. Тузов.

Владислав Олександрович за першою освітою є фахівцем з обліку та аудиту, саме за цією спеціальністю він закінчив Національний авіаційний університет. Але згодом отримав ще одну, опанувавши у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв спеціальність «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво» (кваліфікація «мистецтвознавець-експерт, викладач мистецтвознавчих дисциплін»). Тема дисертації сформульована як «Культуротворчі процеси в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ століття) як підґрунтя сучасних теоретичних інновацій». Йому належить вісім публікацій, присвячених культурології та авангардному живопису, зокрема: «Культуротворчі процеси в контексті регіонального підходу: досвід Української культури кінця ХІХ – початку ХХ століття» (Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. 2009. № 4. С. 52–56), або «Феномен українського мистецтва кінця ХІХ початку ХХ століття в контексті сучасного науково-теоретичного осмислення» (Засоби масової інформації як феномен культури і культура у засобах масової інформації: Матеріали Всеукраїнської наук.-теорет. конф., м. Київ, 10–11 червня 2011 р. С. 141–144).

І останній серед «абсолютно нових», котрий привернув мою увагу, це провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, доктор мистецтвознавства М. Й. Хай.

Михайло Йосипович відомий музикознавець та фольклорист. Темою кандидатської було «Народне музичне виконавство Бойківщини», а докторська захищена по темі «Музично-інструментальна культура українців». Він автор трьох монографій («Музика Бойківщини», «Музично-інструментальна культура українців (фольклорна традиція)», «Українська інструментальна музика усної традиції») та багатьох статей з фольклористики та народної музики.

Отже, нова рада починає працювати. Побажаємо їй успіхів і досягнень у нелегкій пам’яткоохоронній справі та щиро подякуймо мудрому рішенню Мінкультури! Дійсно, саме тільки таким кардинально новим підходом до охорони пам’яток можна подолати кризу галузі. Наприклад, розв’язати архіважливі проблеми з проектом Генплану Києва, а точніше – з відсутністю в ньому нормального Історико-архітектурного опорного плану.

А щоб не виникало жодних ілюзій стосовно важливості та складності цієї проблеми, нагадаю, що вже на другому з установчих засідань НМР, на прохання громадських установ, які занепокоєні ситуацією навколо Генплану, було порушено питання про вади проекту.

Раптом з’ясувалося, що двоє з членів цього засідання мають безпосередній «конфлікт інтересів», один як науковий керівник Генплану, інший – як представник розробника. Вони обоє заявили, що питання неготове до обговорення на НМР, тому має бути опрацьоване якоюсь спеціальною робочою групою.

Можливо це звичайний збіг, але саме після такого дивного рішення нова київська влада прискорила звільнення очільника міської пам’яткоохоронної служби, який відмовлявся погоджувати цей Історико-архітектурний опорний план. Проте, це окремий майбутній сюжет.

Далі буде…

(Фото: Yves Marchand та Romain Meffre)