ICOM CODE OF FOR MUSEUMS

Нещодавня історія, коли дві молоді дівчини передали до Національного музею історії України бронзову сокиру, яку випадково знайшов їхній батько, змусила мене ретельніше придивитися до певних засад роботи музеїв.

У різних соціальних мережах я регулярно бачу коментарі стосовно того, що музеї не повинні приймати та експонувати археологічні предмети невідомого походження. Це, начебто, рекламує нелегальний пошук та суперечить Кодексу ІСОМ. Я вирішив з цим розібратися.

Спочатку формальна сторона справи. В українському законодавстві існує єдина норма, що опосередковано стосується суті питання. Мова про ст. 7 Конвенції ЮНЕСКО «Про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності». Наведу її так, як вона подана на сайті Верховної Ради України:

Государства - участники настоящей Конвенции обязуются:

 а) принимать все необходимые меры, в соответствии с национальным законодательством, направленные на предотвращение приобретения музеями и другими аналогичными учреждениями, расположенными на их территории, культурных ценностей, происходящих из другого государства - участника Конвенции, которые были незаконно вывезены после вступления в силу настоящей Конвенции. Всякий раз, когда это возможно, информировать государство, откуда происходит эта культурная ценность и которое является участником настоящей Конвенции, о предложении вернуть подобную культурную ценность, незаконно вывезенную из этого государства после вступления в силу настоящей Конвенции в обоих государствах;

В оригінальному (англійському) тесті це звучить так: To take the necessary measures, consistent with national legislation, to prevent museums and similar institutions within their territories from acquiring cultural property originating in another State Party which has been illegally exported after entry into force of this Convention, in the States concerned. Whenever possible, to inform a State of origin Party to this Convention of an offer of such cultural property illegally removed from that State after the entry into force of this Convention in both States.

Звертаю увагу, що йдеться про придбання (acquiring), а не «прийняття».

А тепер цитата з українського перекладу «Кодексу музейної етики ICOM»:

Музеї не повинні приймати об’єкти, якщо є вагома причина припускати, що їхнє походження пов’язане з несанкціонованими або ненауковими польовими дослідженнями чи умисним руйнуванням або пошкодженням пам'ятників, археологічних або геологічних пам’яток, або видів і природних ареалів їхнього існування. 

У англійський версій цей текст звучить так: Museums should not acquire objects where there is reasonable cause to believe their recovery involved unauthorised or unscientific fieldwork, or intentional destruction or damage of monuments, archaeological or geological sites, or of species and natural habitats.

Знов йдеться про acquire, а український переклад повинен мати вигляд: «Музеї не повинні купувати…».

Я не маю інформації стосовно геть усіх державних та комунальних музейних закладів, але підозрюю, що їхній фінансовий стан не дозволяє їм викуповувати археологічні предмети і без формальних заборон.

Усі музеї в усіх країнах приймають в дар, часто їм залишають в спадок, археологічні колекції. Заборони стосуються лише тих предметів, стосовно яких йде розслідування, або вочевидь може бути розпочате.

Тепер про т.зв. рекламу незаконного пошуку. Будь-який музейний менеджер (а в нас тих, хто спеціалізується на цьому вже достатньо) краще за мене може пояснити як працює реклама. Як вона розробляється, корегується, як прораховується ефект від неї тощо. Але жоден з тих, хто звинувачує музеї в неетичному експонуванні переданих археологічних предметів не в змозі довести, що це рекламує пошук. Жодного разу я не бачив аргументів стосовно того, що передача до Вінниці Барського скарбу або до Сум Шпилівського, якось збільшила пошук або продаж. Навпаки, кожен такий випадок викликає потік бруду та ненависті на пошукових форумах і в пошукових групах у соцмережах.

Усе це мені нагадує боротьбу проти законопроекту № 2616, який передбачав практично повну заборону будь-яких трансакцій археологічних предметів з 2014 року. Тоді його було відхилене бо проти різко виступили Інститут археології та Спілка археологів України. З того часу обсяг нелегальних розкопок та продажів виріс у рази. Сьогодні на руках у приватних колекціонерів багато тисяч унікальних предметів і цілих комплексів, що неможна ігнорувати та замовчувати.

Сенс будь-якого музею – зберігати колекцію. Зберігати та поповнювати. Усе, що нам залишили наші попередники, серед яких були видатні особистості, збиралося дуже по-різному. Це і розкопки, і вилучення, і викупи. Але дуже багато найвідоміших скарбів передавалися в дар. Не завжди можна з’ясувати обставини їх виявлення, але це не робить з них щось незаконне або аморальне.

Звичайно, легко критикувати тих, хто прагне зберегти бодай щось. Особливо, якщо посилатися на не зовсім вдалий переклад Кодексу. Але проблему це не вирішує. Варто хоча б щось зробити самому, а потім оцінювати інших.