МУЗЕЙНИЙ ПЕРСОНАЛ ЯК ВАЖЛИВИЙ РЕСУРС ЕФЕКТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МУЗЕЇВ

 “Музеї створюють люди для людей. Досягнення цієї мети базується на знаннях, обізнаності та відповідальності кожного члена персоналу...  У той же час національні музейні організації слід заохочувати створювати та розробляти власні критерії діяльності в музеях." (ІСОМ-ІСТОР “Museum Professions – a European Frame of Reference”. 2008)

Критерії ефективної діяльності музеїв застосовують структурований підхід. Критерії мають на меті допомогти музеям оцінювати власні досягнення та постійно їх розвивати. Переглядаючи час від часу свою діяльність, запускається постійний процес розвитку та вдосконалення якості роботи.

Освіта з базової наукової галузі як історії мистецтва, історії, археології чи будь-якої іншої не є достатньою, щоб відповідати сучасним вимогам музею. Тому сучасна освіта повинна підтримувати навчання музейних працівників різноманітним навичкам, необхідним у їхній повсякденній роботі. Музейні працівники потребують навчання в галузі менеджменту, підприємництва, маркетингу та адміністрування, щоб мати успішний доступ до різних зацікавлених сторін діяльності й інноваційними способами підвищувати ефективність  своєї установи. Основою музейної роботи є спілкування, а найманий персонал повинен мати досвід та кваліфікацію у виконанні цієї важливої ролі, незалежно від того, яку базову освіту вони здобували.

Спектр діяльності музею сьогодні охоплює набагато більше ніж традиційні основні напрямки музейної роботи. Численні професії, що виникли за межами музею, вже стали професійно адаптованими і зараз є природною частиною музейної діяльності, такі як різні форми комунікації. Постійна зміна іміджу музею, а також нові соціальні очікування  створюють нові завдання для музеїв, а вимоги до професіоналізації зростають. Професії, такі як менеджер з цифрових технологій, менеджер з інвентаризації або менеджер соціальних мереж, кілька років тому вважалися новинкою – сьогодні ж ця діяльність міцно утвердилася у багатьох музеях.

Безліч нових завдань й викликів та пов'язаний із цим швидкий подальший розвиток музейної професії вимагають постійного коригування в рамках музейної діяльності. Для впровадження необхідних змін в своїй діяльності музеям потрібен більший простір для маневру, гнучкіші структурні підрозділи та кваліфіковані працівники з відповідною оплатою. Складність і комплексність завдань і викликів, які стоять перед музеями, потребують міждисциплінарного і мультидисциплінарного підходу, вміння працювати в команді, співпрацювати з культурно-політичним середовищем.

Як вважає відомий австрійський музеолог Дітер Боґнер, традиційна університетська освіта не дуже готова для підготовки спеціалістів з необхідними знаннями і компетенціями, оскільки практичні завдання, які відповідали б динамічним змінам.  В такій системінапчання, якій притаманні недоліки щодо кількості студентів і рівня навчального персоналу, важко враховувати постійні зміни в музеях.  Відповіддю на такі ножиці між університетською освітою зростаючими вимогами практики може бути запровадження магістратури з глибшим вивченням теоретичних музеологічних основ музейної діяльності та прикладних досліджень.

В Україні тільки з 2019-2020 навчального року затверджено стандарт вищої освіти за спеціальністю 027 “музеєзнавство і пам'яткознавство” (наказ МОН №566). Чи спроможні університети підготувати фахівців, готових до роботи в музеях? В університетах цю спеціальність навчають на освітніх програмах разом з культурним туризмом,  експертизою історико-культурних цінностей навіть на факультеті туризму та готельно-ресторанного бізнесу, тобто поєднуючи культурологічні і економічні дисципліни. Для абітурієнтів іноземна мова за вибором, а прохідний бал ЗНО не дуже високий: від 177 (в КНУ ім. Т. Шевченка) до 127.

Якість навчання музеєзнавства в університетах залежить від рівня навчального персоналу, залучення до навчального процесу практиків з музеїв, організація активної практики та літньої музейної школи для студентів і працівників музеїв. Як приклад може бути літня музейна школа в Українському католицькому університеті у Львові. (http://culture.ucu.edu.ua/news/muzej-zaproshennya-do-dialogu/)

Зміни в музейному середовищі ведуть до зростання відмінностей і невідповідностей у визначеннях музейної діяльності в процесі навчання музейних фахівців. Щоб подолати ці невідповідності необхідні фундаментальні філософські основи музейної діяльності для чіткого розуміння значення музеїв та засадничих принципів їх діяльності. Як стверджують музеологи Петер та Лєонтіне ван Менш: музейний професіоналізм тримається на трьох стовпах: теорія, практика і професійна етика. Вибудовуючи системну професіоналізацію музейного персоналу треба опиратися на ці стовпи, враховуючи досвід розвинутих країн.

Значна кількість критеріїв ефективної діяльності  стандарту ISO 21246:2019 «Information and documentation — Key indicators for museums»  пов'язані з професійним рівнем персоналу музею. З метою розвитку професіоналізму на міжнародному і національному рівнях комітет з професіоналізації ІСТОР при ІСОМ розробив рекомендації Museum Professions – A European Frame of Reference. На початку цього документу є застереження, що він описує функціональні взаємозв'язки, а не ієрархічні структури, що функції кожної професії можуть бути організовані або укладені різними способами і  визначення кожної професії може бути різним залежно від країни чи установи. Працівники музеїв повинні відповідати таким вимогам: мати вищу освіту з більшості музейних професій, володіти добрими знаннями з музеології відповідно до сфери своєї діяльності, мати практичний досвід у відповідних областях,   володіти хоча б однією іноземною мовою. Визначені такі основні напрямки, щоб чітко окреслити музейну діяльність: колекції, розширення колекцій та їх дослідження; послуги для відвідувачів, адміністрація, управління та логістика. Запропоновані комітетом ІСТОР-ІСОМ рамкові критерії для музейного персоналу, визначені на основі досліджень в різних країнах. Враховані зміни характерних ознак персоналу як незалежність, гнучкість, відкритість, інноваційність, мобільність. Щораз більший відсоток працівників зайняті неповний робочий день, зайняті тимчасово в проєктах. Це свідчить про автономність музеїв, використання різних організаційно-правових форм, які дають музеям більше свободи і можливостей до маневру але підвищують відповідальність і вимагають знань і компетенцій керівного персоналу.

В цих критеріях від ІСТОР часто зустрічаються посилання на Кодекс музейної етики ІСОМ, зокрема на ст. 1.15 :   «Для підтримання ефективності праці необхідно створити адекватні можливості для продовження освіти і професійного розвитку всього музейного персоналу.» і 3.9. «Музейники зобов'язані ділитися своїми знаннями і досвідом з колегами, науковцями і студентами з відповідних спеціальностей. Вони повинні поважати і визнавати своїх наставників та передавати ті здобутки у технологіях і досвіді, які можуть бути корисними для інших».

Чи можуть бути ці критерії від ІСТОР прикладом для нашої музейної сфери? Думаю, що так, але для цього треба проводити системні зміни в музейній політиці.

Соціологічне опитування  в рамках проєкту «Музеї – "валіза без ручки" чи символічний капітал?», що втілюється ІСОМ України за підтримки УКФ, свідчить про нарікання на брак фінансових ресурсів для забезпечення ефективної діяльності музеїв. А важливо б звернути увагу на такий важливий ресурс як музейний персонал, на рівень знань і компетенцій, здатний забезпечити ефективність музею. В стандарті ISO 21246:2019 «Information and documentation — Key indicators for museums» є розділ про функції і діяльність музеїв, а їх виконують працівники. Тому важливо не тільки забезпечити їм гідну зарплату, а й інвестувати в підвищення їх кваліфікації. 

Як показує мій досвід участі в програмах «МАТРА – музеї України», семінарах тренінгової програми «ProMuseum» (ГО Український центр музейної справи), відібраним за своєю мотивацією до участі в семінарі музейним працівникам з базовою вищою освітою й успішних в рамках своєї діяльності важко вийти за рамки свого музею, окреслити актуальність соціальної проблеми, знайти музейну форму представити цю проблему, створити концепцію і накреслити нарацію представлення так, щоб відвідувач відчув цю проблему й задумався. В результаті цих семінарів за участі іноземних й українських тренерів вдалося змінити погляди на свій музей і його оточення та навіть реалізувати кілька проєктів.

Ще один приклад – конкурси на посади директорів музеїв, які показали, що «лава запасних» в нас дуже коротка, а органи управління не завжди готові чи спроможні брати відповідальність за реалізацію програм розвитку, які перемогли в конкурсі.

Це свідчить про необхідність створення системи підвищення кваліфікації музейного персоналу. Така система мала б мати кілька рівнів: 1) навчання і обмін досвідом в середині музею з залученням фахівців ззовні; 2) короткострокові програми з участю досвідчених тренерів; 3) стажування в успішних музеях, в тому числі за кордоном, з підготовкою в результаті стажування спільного проєкту. За результатами опитування в рамках цього проєкту можна зазначити такі проблемні теми:

• музейний менеджмент
• музейний маркетинг та промоція музейних продуктів
• стратегічне планування, формулювання місії, візії,
• використання цифрових технологій, оцифрування фондів,
• дослідження авдиторії.

Для підвищення ефективності діяльності музеїв і застосування ключових показників для її визначення потрібна відповідна кваліфікація працівників музеїв, щоб визначені в такий спосіб показники допомагали робити кваліфіковане самооцінювання музею і корегувати плани його розвитку.

Зеновій Мазурик, заступник директора Львівської галереї мистецтв, науковий консультант проєкту «Музеї – "валіза без ручки" чи символічний капітал?»