Кожна світлина – пережита історія: у Львові триває персональна виставка фотохудожника Романа Гериновича

Автор: Роксоляна Пасічник | 14 липня 2020 00:23 |

У час, коли музеї робили спроби відновити роботу експозицій після жорсткого карантину, на галереї Італійського подвір’я Львівського історичного музею відкрили фотовиставку знаного львівського фотохудожника Романа Гериновича. Вже сама назва інтригувала: “Театр на долоні”.

Коротка анотація, в якій автор виклав задум своєї виставки, є, по суті, єдиним “дороговказом” для відвідувача експозиції: «Щоб зрозуміти життя, самого життя надто мало; а коли воно мчить сценою, глядач занурюється в чужі долі, в чужі століття, тоді час зникає – не розчиняється, а розмивається, м’яко розпливається туманом, і ти опиняєшся всередині цього туману, в самому епіцентрі театрального дійства, яке перестає бути театральним, а перетворюється на щось абсолютно реальне, тільки в іншій площині. Перед вами спроба зупинити нереальну реальність».

На світлинах ми бачимо сцени з вистав кількох українських театрів і студій: Театр “І люди і ляльки”, м. Львів; Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької, м. Львів, “Театр у кошику”, м. Львів, Муніципальний театр ляльок на Лівому березі Дніпра, м. Київ, Малий театр маріонеток, м. Харків; Львівський академічний драматичний театр ім. Лесі Українки, випускний курс студентів факультету культури і мистецтв Львівського національного університету імені Івана Франка.

Виставка стала результатом тривалої співпраці Романа Гериновича з університетським театрознавчим часописом “Просценіум”. Усі світлини були зроблені під час вистав, а це значить, що фото робилися наживо, неможливо було зупинити акторів і попросити “дубль”. Крім того, зйомка мала відбуватися непомітно, щоб не відволікати ані акторів, ані публіку. На відміну від багатьох фотографів, Роман Геринович вміє так працювати, що його “об’єкти” переважно навіть не помічають, як потрапляють у кадр.

Роман Геринович. Фото Адріани Довгої.

З часом назбиралося матеріалу не на одну виставку. «Виникла ідея, як її зробити, і якось спонтанно виникла ідея назви – “Театр на долоні”. Тобто, театр весь перед вами, його можна побачити. Як казав Шекспір, “все життя – театр”, але і театр є життям, і глядач на виставі, занурюється в дійство і разом з акторами перебуває на сцені. Я пробував зафіксувати в кадрі такі моменти, щоб можна було побачити життя, перенесене на сцену і, навпаки – зі сцени в життя», – вважає Роман Геринович.

Тридцять чорно-білих світлин запрошують у світ театрального дійства, заманюють своєю таємничістю, неоднозначністю... Жодного підпису під фото. Кожен глядач – сам творець історії, яку споглядає... Глибина проникнення в сюжети, долі персонажів залежить винятково від досвіду, уяви, фантазії глядача, його бажання мислити, бачити поза межами зафіксованої камерою миті.

Чому автор не хотів скеровувати увагу глядача? Чому не пояснював, що саме зараз відбувається в кадрі?

Щоб відповісти на це питання, необхідно ближче познайомитися з митцем. В одному з інтерв’ю Роман Геринович розкрив (привідкрив!) свої творчі погляди, принципи, яких твердо дотримується.

Перший принцип – ощадність. В його фотоапараті і зараз (умовно) 36 кадрів. Це означає, що не може бути випадкових світлин, неможливо повторити мить. Тому кожен кадр – це точне потрапляння (чи не-потрапляння) в одну єдину ціль. Бувають ситуації, коли фотохудожник “вичікує” потрібного кадру. Іноді це може тривати не одну хвилину, і взагалі не завершитися натиском на кнопку фотоапарата... У момент пошуку бажаного кадру, митець повністю занурюється в об’єкт зйомки, решта світу перестає існувати...

Огляд виставки “Театр на долоні”– це робота думки і душі. Ці світлини не відпускають. Вони можуть розповісти захопливі історії, навіть якщо не мають нічого спільного з реальністю. Але чи це основне? Ми хочемо знати назву вистави, театру, прізвища акторів, а автор хоче, щоб ми абстрагувалися від реальності й конкретики і віднайшли в цих сюжетах свої сенси, відповіді на власні актуальні питання.

«Я не хочу нав’язувати іншим своє бачення», – відповів якось мені п. Роман на запитання, чому він не дає назви своїм світлинам. А в одному інтерв’ю яскраво й образно пояснив, чому не підписує свої світлини. Жартуючи він запевнив, що кожна фотографія має свою “родзинку”, заховану глибоко в “булочці”, і треба самому її надкусити, щоб посмакувати цією “родзинкою”. Зрештою, кожна людина побачить щось своє, відповідно до того, як жила, як живе, як житиме, які в неї цінності й переконання. Автору цікаво, що саме побачить глядач і скільки різних варіантів побаченого буде. Адже зовнішній світ такий неоднозначний. Кожен бачить навколо те, що резонує з його внутрішнім світом.

Продовження виставка отримала у каталозі, куди ввійшли усі експоновані світлини. Спеціально на прохання глядачів, Роман Геринович додав перелік вистав, сцени з яких представлені в експозиції. Тож тепер театр Романа Гериновича дійсно можна взяти в долоню…

Довідка:

Роман Геринович – член спілки фотохудожників України, міжнародної асоціації фотографів AFIAP, учасник понад 20 міжнародних колективних (Туреччина, США, Швейцарія Чорногорія та ін.) та чотирьох персональних виставок в Україні та Польщі (2017-2019 Перемишль, Ґлівіце, Щецін).

Роксоляна Пасічник, старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.

Перелік ілюстрацій:

Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької, м. Львів. Сцена з вистави "Слава героям"

Театр “І люди і ляльки”, м. Львів. Сцена з вистави "Гамлет"

“Театр у кошику”, м. Львів. Сцена з вистави “Одна пані висиджує”

Національний драматичний театр ім. Марії Заньковецької, м. Львів. Сцена з вистави “Фредерік або Бульвар злочину”

Малий театр маріонеток, м. Харків. Сцена з вистави “Натюрморт”

Джерела:

Ольга Головчин. У Львові триває виставка “Театр на долоні”: чим вона особлива. https://galnet.fm/u-lvovi-tryvaye-vystavka-teatr-na-doloni-chym-vona-osoblyva/