НІКОЛИ НЕ ПОБАЧИМО

Археолог з Угорського національного музею Мрав Жолт два тижні тому сказав в інтерв’ю «Magyar kurír»: «Восени Національний музей хотів би провести масштабну міжнародну виставку, де, окрім скарбів Seuso, будуть виставлені найкрасивіші витвори срібних скарбів свого часу».

А мій друг, відомий угорський журналіст та борець проти нелегального обігу археологічних предметів Шандор Тот, надав мені додаткову інформацію: «з Англії, Німеччіни, Швейцарії, Франції, тощо. І планують провести міжнародну конференцію».

Мені стало і радісно, і сумно. Я зрадів, бо уявляю собі масштаб і якість такого проекту. Але це сумно, бо там не буде України.

Seuso, тобто «скарб Севзона» найвідоміший угорський проект і найвідоміша археологічна знахідка в Угорщині. Але слава цього скарбу пов’язана не лише з його цінністю та унікальністю, але й за трагічною історією його повернення на батьківщину. Недарма угорці називають його «Родинне срібло країни».

Скарб Seuso, «Родинне срібло країни». Фото Угорського національного музею

Срібний скарб коштовного римського парадного столового гарнітуру випадково знайшов у середині 70-х років минулого століття поблизу Полграду дехто Йожеф Шюмеґ. Він приховав цю знахідку, щоб нелегально її продати перекупнику. Але незабаром його було загадково вбито, а сам скарб кудись на певний час зник, і де він був певний час достеменно невідомо.

А в 1980 р. Seuso з’являється для широкого загалу як власність Спенсера Кемптона, сьомого маркіза Нортгемптонського. Він не збирався його залишати собі, а лише розрекламувати, щоб згодом вигідно продати, розраховуючи на 10 млн. доларів. Цю спробу він здійснив напочатку 90-х років.

Але уряд Угорщини, який на той момент вже отримав інформацію про ймовірність вивезення скарбу з цієї країни, почав діяти. І хоча від часу знахідки минуло вже 15 років, їм вдалося заблокувати будь-які трансакції з Севзоном.

Війна за повернення скарбу тривала іще цілих 24 роки. Суди, перемовини, слідства в кількох країнах, статті в пресі… Нарешті, 2014 року, скарб Севзона був повернутий до Будапешту. Точніше, більша його частина, бо усі обставини ще не з’ясовані до кінця.

Зверніть увагу, скарб знайдено десь у 1975 році, боротьба за нього почалася в 1990 р., а повернули лише 2014-го. За тридцять дев’ять років після знахідки його таки повернули. Двадцять чотири роки безперервної кропіткої боротьби за повернення – скільки за цей час змінилося політичних сил, урядів та й просто людей, які переймалися цією справою!

Дійсно, виправдано і символічно зробив древній майстер напис на одному з предметів з цього скарбу: «О, Севзоне, нехай ці дрібні посудинки достойно служать твоїм нащадкам на віки»!

Такий фінал – у вигляді масштабної міжнародної виставки і конференції закономірний і оправданий, усі, хто мав відношення до справи Севзона, заслуговують на свято. Мені невідомо, що привезуть з інших країн, але я можу дещо припустити.

З Австрії можуть привести відомий скарб з римської колонії Augusta Raurica, який важить 58 кг та містить 270 предметів. Його випадково знайшли ще 1961 р., та він розійшовся по руках містян. Науковці і влада збирали його майже 34 роки, аж до 1995 р.

Скарб Augusta Raurica, фото Римського музею Авґуста Рауріка

З Франції можуть привести, наприклад, скарб Боскореале, знайдений 1895 року в Італії, незаконно вивезений з країни, але викуплений Едмондом де Ротшильдом, і вже в 1896 р. подарований Лувру.

Скарб Boscoreale, фото Музею Лувр

Або скарб Berthouville з Нормандії, який знайшли ще 1830 року, але відразу викупили для музею. І зараз він зберігається в Кабінеті медалей в Парижі.

скарб Berthouville, фото Музею Пола Гетті

З Англії можуть привести, наприклад, Traprain Law, скарб, знайдений археологами 1909 р., який досліджувався й реставрувався протягом кількох десятиліть.

Скарб Traprain Law, фото Національного музею Шотландії

Я міг би іще перераховувати і показувати багато чудових скарбів. Але моя мета в іншому, справа в тому, що України на цій виставці не буде. Тобто, коли Європу оговтається після страшної епідемії та влаштує собі дивовижне свято, про Україну на ньому не згадають і туди її не запросять. Дуже прикро, бо УКРАЇНА МУСИЛА БИ ТАМ БУТИ!

Спробую навести декілька прикладів того, про що я даремно писав упродовж останніх 20-ти років.

Ось частина скарбу, знайденого біля села Мельники в Черкаській області в 2009 р. Там було геть усе, а той, хто його продавав, писав, що на знахідках є чернь, золотіння, різьблення, христограма, а ще напис «ZHCHC». Його було швидко продано кудись за межі України.

Частина скарбу з Мельників, фото з сайту Violity

Іще один приклад – три срібні римські глеки, настільки подібні до виробів з Seuso, що угорські вчені й преса всерйоз обговорювали питання – чи не може бути це частиною угорського скарбу, яку, начебто, вивезли до Радянського Союзу ще в ті 70-ті роки? Цей скарб продали за мільйон саме тоді, в 2015 р. під час кривавих подій, а передавали покупцеві буквально неподалік Майдану – в одному антикварному магазинчику поблизу Бессарабки. Експерти сайту Violity забезпечували цей продаж як гаранти, бо оплачувалося все готівкою. І до сьогодні немає спростування версії, що його викупили саме в Угорщину.

Один з трьох срібних глеків 2015 р., фото з сайту Violity

Нарешті, останній приклад. Скарб з-під Тернополя, частина якого зараз зависла десь у Баварії. Невідомо чим і коли закінчиться слідство. Але в будь-якому випадку – станеться це не дуже скоро.

Тернопільский скарб, фото з сайту Violity

Я запевняю вас як спеціаліст, який трохи розуміється на римському часі – якби ці знахідки зберігалися в наших музеях, їх безумовно запросили би на виставку до Будапешту. Але не запросять, не побачать, і ми теж не побачимо.

І от що цікаво – і ротшильди в нас є, і уряди є, і влада. Але чомусь ми весь час мріємо подивитися європейські музеї, де багато такого, чого зовсім немає в нас…