Манхеттенський прокурор США оголосив намір щодо поверенення картини, що належала Музею Ханенків

Музей Ханенків багато років розшукує твори втрачені під час Другої Світової війни. Сьогодні на сайті прокуратури Південного округу Нью-Йорка з'явилася новина про те, щоМанхеттенський прокурор США оголосив намір щодо поверенення втраченої під час німецької окупації картини П’єра Луї Гудро «Закоханий погляд».

Картина «Закоханий погляд» роботи французького художника XVIII ст. П'єра Луї Гудро (Pierre Louis Goudreaux (1694–1731) 29 січня 2013 року була заявлена до продажу на аукціоні «Дойл» (Doyle) у Нью-Йорку, США. Справа перебуває на стадії опрацювання.

Наприкінці грудня 2018 року Міністерство культури України повторно офіційно звернулося до МЗС України з проханням сприяти передачі листів Державному департаменту США, Департаменту національної безпеки США, Аукціонному дому «Дойл» щодо повернення в Україну картини П'єра Луї Гудро «Закоханий погляд», втраченої Національним музеєм мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків під час нацистської окупації Києва 1943 року і віднайденої 2013 року на аукціоні «Дойл» у Нью-Йорку (США). Представниця Музею Ханенків Олена Живкова, перебуваючи 2014 року в Нью-Йорку, здійснила візуальний огляд картини, віднайшла позначки Музею і з впевненістю зробила висновок про приналежність картини Музею. За повідомленням ФБР США, картину та супровідні матеріали по справі перебувають у прокуратурі Нью-Йорка.

Історична довідка
щодо твору «Закоханий погляд» П’єра Луї Гудро, втраченого Національним музеєм мистецтв ім. Богдана та Варвари Ханенків (НММХ) за часів Другої світової війни.

Картина «Закоханий погляд», або ж «Закохані» (на той час «Сімейний портрет» пензля Ж.О. Фрагонара), надійшла до музею у 1925 р. разом з іншими творами зібрання Василя Олександровича Щавінського (1868 - 1923) згідно із заповітом колекціонера. Того ж року картина, як твір Фрагонара, увійшла до складу тимчасовій виставки в музеї, присвяченої В.О. Щавінському, та з такою самою атрибуцією була  занесена до інвентарної книги. 

Наукове вивчення твору та уточнення його атрибуції на новому етапі розпочав заступник директора музею з наукової роботи професор Сергій Олексійович Гіляров (1887-1946). Свої сумніви щодо авторства Фрагонара він відобразив у каталозі 1927 р.: «Фрагонара (тобто: «Приписувано Фрагонару»), Французька школа ХVІІІ ст.». Прагнучи уточнити цю атрибуцію, С. О. Гіляров надіслав запит до Ермітажу, додавши до свого листа фотографію картини. У 1930 р. він отримав відповідь від хранителя французького живопису Ермітажу професора Валентина Фридріховича Міллера (1896 – 1938). Саме останньому належить нова атрибуція картини, котру він запропонував віднести до пензля рідкісного французького художника, учня Фрагонара, – П. Л. Гудро (Pierre Louis Goudreaux, 1694 – 1731).  Примітно, що у цьому ж листі професор Міллер, який на той час виконував обов’язки директора картинної галереї Ермітажу, зважаючи на високу художню якість картини, запропонував київському музею обміняти цей твір «малоизвестного французского художника» на будь-який «первоклассный образец» творчості одного з провідних європейських майстрів 17 – 18 ст.  «Гюбера Робера, Греза, Воувермана» або ін. 

Не приставши на таку пропозицію, втім погоджуючись з  атрибуцією В.Ф.Міллера, С. О. Гіляров у 1931 р. долучив картину до нового наукового каталогу музею вже з іншим визначенням «П. Гудро». З такою атрибуцією картина була представлена в довоєнній експозиції музею, де зайняла центральне місце у залі французького малярства. Твір Гудро був окремо виділений у експлікації до цього залу та увійшов до екскурсійного показу.

Про те, як склалася доля картини Гудро після початку війни,  можна судити лише з відсутності згадок про неї у найважливіших документах того часу.

Твір Гудро не зазначено у переліку експонатів, які музейні співробітники встигли евакуювати до Уфи, Пензи та Саратова  влітку 1941р. Тобто на час окупації Києва картина залишалася у музеї.

Згадки про цей твір немає також у жодній з так званих «розписок про позичання» (Empfangsbescheinigung), де перелічено твори живопису та декоративного мистецтва, які систематично вилучалися з музею у період з кінця жовтня 1941 р. до березня 1942 р. для прикрашання приватних осель та службових приміщень вищих чинів окупаційної влади. 

Тож, можна стверджувати, що картина все ще знаходилась у музеї у серпні 1943 р., коли «з наближенням радянських військ до Києва команда Вінтера почала терміново готувати колекцію до вивезення у Німеччину». При цьому було складено пакувальні описи з переліком творів музею, відправлених  спочатку до Кам’янця-Подільського, а далі до  Кенігсбергу. У вцілілих копіях цих описів картину П. Гудро також не зазначено. 

Таким чином, найбільш ймовірно твір, разом з багатьма іншими предметами мистецтва, було вилучено з музею на останньому етапі пограбувань у 1943 р. Ці події  описані в «Акті збитку 14.06.1944 р.»: «Оставшиеся ценности, после того, как район города, в котором находится музей, был объявлен боевой зоной, немцы попросту разграбили, при чем не стеснялись выламывать двери запертых хранилищ…».  

У 1944 р. картину П. Гудро було включено до офіційного Акту збитку, складеного на запит Надзвичайної Державної комісії.

У 1998 р. твір увійшов до Каталогу творів західноєвропейського живопису, втрачених під час Другої світової війни. У 2003 р. он-лайн версію цього каталогу було розміщено на офіційному сайті  Координаційного бюро федеральної служби з репатріації культурних цінностей у м. Магдебург (Німеччина). У січні 2013 р. на сайті аукціону Дойл у Нью-Йорку (Doyle New York  Auctioneers & Appraisers) з’явилася інформація про продаж картини П. Гудро (твору було надано комерційну назву «Закоханий погляд» - «A Loving Glance»). Публікація Дойл дозволила з’ясувати історію попередніх продажів картини на  антикварному ринку. Вперше її  було зафіксовано у  приватній колекції в Лондоні, пізніше (1953 р. ) - у  приватній колекції у штаті Массачусетс, натепер картина належить арт-ділеру, власнику Spanierman Gallery у Нью-Йорку, який і заявив її до продажу на аукціоні  Дойл. 

Такий провенанс надає додаткові підстави стверджувати, що картина з оголошення Дойл є власне тим твором, що розшукується  музеєм Ханенків, оскільки раніше саме в Лондоні вперше «виринули» на антикварному ринку дві інші картини, втрачені музеєм під час Другої світової війни: «Аркадський краєвид» Корнеліса Пуленбурга (Cornelis van Poelenburgh,  An Arcadian Landscape ) та  «Портрет родини ван дер Меєр, посла Нідерландів у Італії» Ісаака Палінга  (Isaack Paling Portrait of the Family of van der Meer, the Dutch Ambassador to Italy).

28 січня 2013 р. за допомогою авторитетної юридичної інституції Art Loss Register (International Art and Antique Loss Register Limited), що здійснює перевірку легітимності художніх творів на європейському антикварному ринку, музей Ханенків зупинив продаж картини на торгах аукціону Дойл.  

На запит музею Патриція Кеннеді Грімстед – відома дослідниця долі художніх цінностей, переміщених внаслідок Другої світової війни, науковий співробітника центру Девіса з вивчення Росії та Євразії Гарвардського університету - отримала від адміністрації Дойл сучасні фотографії зворотного боку та підрамку картини Гудро.  На цих світлинах добре помітні замасковані реставраційні втручання, які, ймовірно, були проведені, аби приховати зміни у розмірі підрамку та позбутися музейних облікових позначок. На основі порівняння цих знімків  з  фотографією картини Гудро з музейного архівубуло встановлено повну ідентичність тієї картини, що була заявлена до продажу  на  аукціоні Дойл, із твором, викраденим  з музею у 1943 р. Незначні розбіжності у розмірах пов’язані з тим, що полотно було обрізане по краях та згодом дубльоване.  

Олена Живкова,
Зуступниця директора з наукової роботи, кураторка європейської експозиції
Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків