В Музеї Максима Рильського відбувся 49-й фестиваль української поезії «Голосіївська осінь»

Нещодавно в Музеї М.Рильського відбувся черговий (вже 49-й за ліком) фестиваль української поезії «Голосіївська осінь».

Всупереч прогнозам синоптиків, які вперто лякали потенційних гостей дощем і похолоданням, день видався по-літньому теплим і сонячним. І на цьому приємні несподіванки не скінчилися. За кількістю подарунків цьогорічний фестиваль став справжнісіньким рекордсменом.

Так Андрій Мельничук, заслужений журналіст України, подарував Музею «Вибрані поезії» М.Рильського, видані у Львові ще 1940-го року, з дарчим підписом самого автора: «Дмитрові Ревуцькому – Максим Рильський. Київ. 13/V/40». На правій частині напису темні, скожі на висохлу кров, плями. Чия це кров, і за яких обставин вона пролилася на книжку – тема окремого розслідування. А от самого Дмитра Ревуцького разом з його дружиною було підступно вбито у власній квартирі в грудні 1941-го, в окупованому Києві – руками агента НКВС…

- Цю книжку, - розповідає Андрій Мельничук, - купив у 1945-му році на базарі Василь Павленко, а пізніше передав її в редакцію газети «Демократична Україна», де я тоді працював. До речі, мені пощастило не лише бачити живого Максима Тадейовича, але й коротко поспілкуватися з ним. На початку 60-х, мене, разом з іншими студентами факультету журналістики КДУ, залучив до зйомок документального фільму наш викладач Матвій Шестопал. Стрічку знімали до 130-річчя нашого університету і 150-річчя з дня народження Тараса Шевченка. Я не лише брав участь у епізоді зустрічі Максима Рильського зі студентами, а й на прохання Матвія Шестопала тримав під руку уславленого поета-академіка, коли той піднімався східцями жовтого корпусу КДУ. Саму зустріч знімали в кабінеті шевченкознавства. Від великого скупчення людей і світла софітів в приміщенні було дуже жарко. Час від часу Максим Тадейович витирав спітніле чоло хустинкою. Коли в кінці зустрічі стомленого поета запитали, про що він зараз думає, той відповів: «Я, дітки, думаю про те, як би пошвидше звідси чкурнути». Воістину, що величне – те завше просте! Цікаво, чи збереглася десь ця документальна кінострічка?..

А потім Максим Рильський-онук подарував Музею сигнальний примірник укладеної ним книги «Мудрості від Максима Рильського». В свою чергу самому Максиму Георгійовичу, який нещодавно відсвяткував своє 70-річчя, подарували авторську сорочку-вишиванку – точну копію дідової, тієї, що зберігається нині в музейних фондах.

- Цією роботою, - зауважила одна з її авторів Тетяна Серебреннікова, завідувачка бібліотеки ім.В.Симоненка, - ми починаємо новий проект «Вишитий одяг видатних людей».
І попросила Максима Георгійовича, голову родинного фонду Рильських «Троянди й виноград», стати його (проекту) обличчям. А глава Голосіївської райдержадміністрації Наталія Бондар вручила ювіляру почесну грамоту.

А от Юрій Баланчук, п’ятикурсник КНУ ім.Т.Шевченка, подарував усім присутнім власний переклад на білоруську відомого вірша Рильського «Яблука доспіли»:

Яблыкі дасьпелі і гараць чырвона!
Мы з табою ходзім сьцежкаю ў саду.
Ты мяне, каханьне, правядзеш да поля,
Пойду я і можа болей не прыйду.

Ўжо каханьне сьпее пад праменьнем цёплым.
І сарвалі вусны радасна яго, -
А цяпер у сэрцы штось дрыжыць і грае,
Як дрыжыць галіна золата майго.

Вунь палі жаўцеюць і сінее неба,
І аратых ў полі дзесьці ледзь відаць...
Нашае спатканьне - гэта разьвітаньне,
Ўмее разьвітацца той, хто ўмеў кахаць .

Вже після закінчення офіційної програми Юрій Баланчук разом зі своїми товаришами Валерієм Бардуном та Василем Руденком натхненно співали знамениту «Купалинку» та інших білоруських пісень. Їм підспівував своїм неповторним голосом Ігор Бородавка, гість з Романівки – нещодавно він обійняв посаду директора тамтешнього музею-садиби родини Рильських. В складі романівського «десанту» був і підприємець Василь Геращенко. Нині він відновлює знаменитий млин на Унаві, про який згадував у своїх поезіях Рильський…

Доктор філології Михайло Наєнко подарував авторам-початківцям новину про відкриття в Києві Центру літературної творчості – свого роду українського літінституту. Самого ж Михайла Кузьмовича призначено його директором. Було зворушливо спостерігати, як по-батьківськи опікується він своїми вихованцями з літстудії ім.М.Рильського, що діє при Шевченковому університеті: коли ті декламували власні поезії – сивочолий професор фотографував їх білим ґаджетом. До речі, свого часу Михайло Наєнко був одним з упорядників академічного двадцятитомника Максима Рильського.

А Юрій Попсуєнко, лауреат премії ім.М.Рильського, подарував Музею перекладений ним роман Януша-Леона Вишневського «Бікіні». Всього ж Юрій Георгійович переклав більше сорока книг!



- Саме за українську версію роману Вишневського, - сказав пан Юрій, - мене в 2011-му році відзначили премією М.Рильського. І життя, і творчість Максима Тадейовича – магічні, як магічна і ця місцина обабіч Голосієва, де ми зараз знаходимося. Безмежно вдячний музейним працівникам, завдяки яким збережена неповторна атмосфера Поетової оселі. Низько вклоняюсь Вікторії Колесник, директорці цього закладу – вона справжній подвижник своєї справи, на таких людях стоїть наша культура.
Завершив свій виступ Юрій Попсуєнко вже традиційним експромтом: «Хай живе «Осінь Голосіївська» - наша рідна, наша київська!».

Стародавню купальську пісню подарувала гостям фестивалю поетеса і мама трьох діток Юлія Хливнюк. Вона очолює співочий клуб, що діє при редакції журналу «Слово жінки». Народилася пані Юлія в Норильську, там навчалася в університеті, по закінченні якого новинарила. Українську ж мову вивчила по Інтернету – та ще й як!

Підхопила співочу естафету Атаная - до речі,також новинарка і багатодітна мама. Вона виконала пісні «Арлекін з трояндою в руках» (покладена нею на музику поезія М.Рильського «З Гейне») і «Прочитавши Містралеві спогади…».

Письменник і журналіст Григорій Кримчук подарував присутнім власні спогади про зустріч з Рильським:
- На початку 60-х я працював у газеті «Радянська Житомирщина», до редакції якої завітав Максим Тадейович. В ході зустрічі я процитував дещо з його перекладів польських поетів, чим і привернув до себе увагу. А вже за кавою він підійшов до мене і промовив: «Юначе, а ну давайте підійдемо до тієї лавиці, присядемо на ній і погомонимо». Так до мене вперше зверталися. Я й досі себе юнаком вважаю – з благословіння самого Рильського! Так от на тій лавиці Максим Тадейович і розповів мені, як взимку 1947-го року, коли він грипував, посеред ночі за ним приїхали непрохані гості з МГБ. Хворому поету не дозволили навіть одягнутися! «Пусть первый секретарь видит, как ты гостей встречаешь», - сказав йому один з емгебістів. Привезли його в одній лише спідній білизні до будівлі ЦК КП(б)У і провели в кабінет першого секретаря. Більше години Лазар Каганович розпікав Максима Рильського, який через високу температуру ледь на ногах тримався, за «український буржуазний націоналізм». Лише під ранок його відвезли… ні, не додому: висадили босого за 200 метрів від письменницького будинку, де мешкав тоді поет. Після цього Максим Тадейович ще довго хворів…

Що цікаво, ніхто з родичів поета про цю історію нічого не чув. Хоча Анатолій Петрович Рильський, внучатий племінник Максима Тадейовича, розповідав, як в ті часи його, разом з іншими школярами, вчителька української літератури примушувала виривати з підручника сторінку з портретом Рильського. Дехто виривав, а дехто лише закреслював…

Та годі про сумне. Тим більше, що як сказав у своєму виступі Назар Рильський, поетів правнук, «в Голосіївській садибі більше тиші, ніж суму». Саме тиша меморіального саду найбільше спонукала до читання поезії, яка того дня була найінтимнішим з усіх подарунків.

Початківці і маститі, загальновизнані й маловідомі, члени Спілки й літстудійці – всі тут були рівними і рідними: Галина Ромащенко і Вікторія Осташ, Костянтин Грицак і Вано Крюгер, Серго Сокольник і Станіслав Шевченко, Ілона Павленко і Ольга Смольницька, Світлана Вертола і Оксана Гандурська, Ольга Крамарь і Елеонора Зима…

«Тут всі свої – одна родина» - це рядок з вірша «Сорок сьома Голосіївська осінь», прочитаного на фестивалі Олександром Гордоном, відповідальним секретарем НСПУ. Подаємо його повністю:

Співає сонце в мануарі,
І туляться до серця груші,
А яблуні із ними в парі
Забуті спогади ворушать.

Манірний вітерець самує…
Ми ж тут на мить усі присіли.
Садок плодами нас частує,
Повітрям літнім переспілим.

Тут всі свої – одна родина
Вечеряє побіля хати.
То наче давня Україна
Прийшла усіх нас привітати.

Віктор Ціон,
провідний науковий співробітник
Літературно-меморіального музею Максима Рильського