Швидко vs Ефективно

Протягом останніх місяців із великою зацікавленістю спостерігаю за впровадженням процедури конкурсного добору керівників в українських музеях.

Узагальнений аналіз перебігу та результатів конкурсів у музеях країни, сподіваюся, ще зробимо. Але отримавши сьогодні порцію свіжих вражень по гарячим слідам хотів би коротко звернути увагу на таке:

Процедура конкурсного добору керівника закладу культури згідно із Законом України «Про Культуру» передбачає проведення принаймні ДВОХ окремих засідань конкурсної комісії.

На першому засіданні конкурсна комісія розглядає документи, подані кандидатами на посаду керівника державного чи комунального закладу культури, на відповідність кваліфікаційним вимогам. Результати першого засідання невідкладно повідомляються кандидатам електронною поштою чи іншим засобом зв’язку, зазначеним в автобіографії.

На другому засіданні конкурсна комісія проводить співбесіду з кандидатами, під час якої заслуховує публічні презентації проектів програм розвитку закладу культури на один і п’ять років.

Чим обумовлений саме такий підхід та чому це важливо?

Насамперед, потрібно враховувати, що підготовка програми розвитку інституції – чималий шмат серйозної роботи. Розгляд кожної програми членами конкурсної комісії – так само. Ґрунтуватися програма має на цілком реальних даних про стан інституції.

Саме тому, аби не перетворювати процес на безглузду формальність та профанацію, програма кандидата не значиться у переліку документів п. 2. ст. 21⁴. Лише у разі, коли кандидат допущений до конкурсної процедури за результатами першого засідання, він обґрунтовано може готувати програму та вимагати від органу управління додаткових відомостей, від яких залежатиме реалістичність бачення розвитку інституції та його подальшого втілення.

І логічно, що вже після цього – на другому засіданні – має відбуватися презентація підготовлених кандидатами програм розвитку інституції на один і п’ять років.

Намагання нашвидкуруч стиснути процес конкурсного добору в одне засідання комісії суперечить закону, позбавляє кандидатів часу й можливості підготувати якісну програму та свідчить про формальний підхід й нерозуміння суті процесу.