Іменами Явдохи та Гаврила Пошивайлів у Опішному названо вулицю

Відповідно до Закону України про декомунізацію, що передбачає засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки, по всій країні було перейменовано вулиці й населені пункти, які підлягали під цей законопроект.

В Опішному, що в Полтавщині, було перейменовано 38 вулиць, більшість із них названо іменами відомих гончарів і малювальниць, дослідників гончарства, які відіграли значну роль у розвитку українського гончарства. Так, вулицю Заливчого перейменовано на вулицю Явдохи та Гаврила Пошивайлів. Саме на цій вулиці знаходиться Меморіальний музей-садиба гончарської родини Пошивайлів та  інші мистецькі установи,  зокрема  Центр розвитку духовної культури та Опішненська дитяча музична школа.

 Гаврило Ничипорович (07.04.1909 – 24.01.1991) та Явдоха Данилівна (06.03.1910 – 27.04.1994)  Пошивайли – один із найбільш відомих творчих тандемів української народної кераміки другої половини ХХ століття, самобутні представники опішненської школи художньої кераміки. Гончар Гаврило Пошивайло  майстер широкого діапазону. Виготовляв мальований посуд (горщики, глечики, тикви, вази, барила, куманці, миски, тарелі), зооморфний посуд (барани,  леви,  бики, птахи), ритуальні вироби (куришки, свічники), декоративну антропоморфну скульптуру на теми народного побуту (барині, вершники, сюжетні композиції), іграшку («монетка», свистунці). Гончарка-малювальниця Явдоха Пошивайло оздоблювала твори свого чоловіка рослинними й зооморфними декоративними композиціями. Малювала по сирій глині швидко, віртуозно. Мотиви мальовки народжувалися миттєво. Квіти, виноградна лоза, риби й птахи оживали на мисках, глечиках, вазах, макітрах, барильцях, куманцях. Усі чесноти українського єства, усю любов до життя, до людей і довкілля вона вкладала в те сповідальне малювання. Уміло застосовуючи власні прийоми формотворення й декорування, Гаврило та Явдоха Пошивайли залишилися вірними давнім опішненським традиціям. Це особливо відчувається в старосвітських формах посуду, декоративній скульптурі, бароковій мальовці.

 Гончарні твори  Гаврила та Явдохи Пошивайлів від 1948 року експонувалися на художніх виставках в Україні, Росії, Литві, Латвії, Бельгії, Канаді, Японії, Болгарії, Югославії, Польщі, Угорщині, Франції, Нідерландах, США, Норвегії, Великобританії та інших країнах, широко представляючи у світі мистецтво України, дивуючи неповторним дивосвітом чужоземних поціновувачів мистецтва. Нині їх можна побачити в найбільших музеях світу, передовсім українських:  Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Полтавському художньому музеї імені Миколи Ярошенка, Музеї етнографії художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», Національному музеї народної архітектури та побуту України, Донецькому художньому музеї, Запорізькому художньому музеї, Луганському художньому музеї, Дніпропетровському національному історичному музеї імені Дмитра Яворницького, Харківському художньому музеї, Національному музеї-заповіднику Миколи Гоголя, Національному музеї імені Андрея Шептицького у Львові, Канівському музеї декоративного мистецтва. Багато їх розійшлося зі щедрих рук господарів по приватних колекціях.

 Гончарське подружжя прагнуло  якомога довше зберегти в людській пам’яті спогади й уявлення про гончарні здобутки Опішного ХХ століття. Саме тому, на початку 1970-х років вони створили перший в Україні приватний музей гончарства. З 1999 року він функціонує як  Меморіальний музей-садиба  гончарської родини Пошивайлів, де зберігається  гончарна спадщина мистців (колекція кераміки налічує близько 1400 творів), раритетні твори українських старожитностей: народні картини,  ікони, полтавські й кролевецькі рушники, скатертини, домоткані рядна. У недоторканному вигляді збереглися інтер’єри домашнього помешкання та надвірні  будівлі. На основі їх настанов і заповітів у гончарній столиці країни постав Національний музей-заповідник українського гончарства, Державна спеціалізована художня школа-інтернат «Колегіум мистецтв у Опішному», Інститут керамології – відділення Інституту народознавства НАН України.

Про творчість і мистецьку спадщину Гаврила та Явдохи Пошивайлів існує значна кількість публікацій у науковій і популярній літературі, періодичних виданнях, що належать перу відомих мистецтвознавців,  керамологів,  культурологів, журналістів. У результаті керамологічних експедицій співробітниками Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів упродовж 2000–2015 років зібрано чисельну кількість спогадів сусідів, колег, учнів.  Відомості про самобутніх мистців увійшли до узагальнюючих наукових видань про українську народну кераміку, узагальнюючі видання з  історії українського мистецтва: «Історія українського мистецтва» (1968), «Українське народне мистецтво. Кераміка і скло» (1974). Про майстрів  знято кілька документальних фільмів, у тому числі «Круг» (1972), «Щоб не згасло горно» (1988), «Незабутні» (2009).

На Стіні  гончарної слави України в Опішному встановлено бронзову меморіальну дошку Гаврилу та Явдосі Пошивайлам роботи видатного українського скульптора,  народного художника України, заслуженого діяча мистецтв України Василя Ярича (Львів, 2012). 

Надання їхнього імені вулиці, де все своє життя творили видатні майстри опішненської кераміки, де було започатковано перший музей гончарства й звідки почався розвиток селища як визначного туристичного центру, стало виявом вдячності опішненців подвижникам і патріотам рідного краю, які все життя поклали на вівтар гончарно-мистецької слави Опішного.

Наталя Гринь,
завідувач Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів

Марія Яценко,
молодший науковий співробітник
Меморіального музею-садиби гончарської родини Пошивайлів