В музей – спочатку на практику, потім на роботу

Ми, музейники, сьогодні любимо нарікати на те, що старіють, хай навіть безцінні, кадри, але натомість не завжди можемо докласти максимальних зусиль до того, щоб знайти і залучити до музею молодих фахівців. А один з таких методів – це музейна практика, яка є практично у всіх вишах, перш за все з історичною спеціальністю.

Національний музей історії України у Другій світовій війні не є виключенням, адже вже багато років другокурсники історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка відкривають двері у цікавий світ музейної роботи. І результатом цього є те, що потім, з дипломами, а часто й зі свідоцтвами про отримання вченого ступеня, вони вливаються у наш колектив.

А як бути з неісториками? А ще й з такими наполегливими і в хорошому сенсі цього слова – зухвалими, які приходять і кажуть: «Хочемо саме у вашому музеї пройти практику!». Поширена сьогодні фраза «музей для людей» якраз і передбачає доброзичливість до всіх і у усьому. Тому відповідь музею на прохання чотирьох студентів Київського національного торгівельно-економічного університету, що навчаються за спеціальністю «Менеджмент туристичного бізнесу», і захотіли пройти практику саме в нас, звісно, була позитивною. І оскільки час практики припав на «гарячу» пору в нашому музеї, то ті 12 днів у першокурсників видалися ну дуже насиченими. 

З 16 по 28 травня 2016 року Олександру Попову, Марині Гільмановій, Олександру Козорізу та Олені Бондар пощастило попрацювати в кількох напрямках:
- ознайомитися з експозицією музею та специфікою його роботи як установи,
- взяти участь у якості волонтерів у різнопланових музейних заходах,
- а також виступити експертами, оцінюючи зі сторони якість послуг, які надає наш музей відвідувачу.

Пізнавальною для студентів стала зустріч з директором музею «Пам'ять єврейського народу та Голокосту в Україні» та Українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» Ігорем Щупаком, який є надзвичайно цікавим співрозмовником, фахівцем високого рівня і педагогом, адже очолюваний ним інститут також проводить багато семінарів і лекторіїв для студентів, таким чином виховуючи молодих дослідників. Також в той час в музеї пройшли відкриття виставок «Козацтво в АТО», «У спільній боротьбі» (про участь українців у Другій світовій війні), виставка військово-польового арту, музей долучився до Міжнародної акції «Ніч музеїв» (представивши у партнерстві з театральним інститутом філософську виставу про ціну людського життя, яка саме сьогодні, у дні російсько-української війни на Сході України сприймається особливо гостро), під час яких студенти мали можливість бачити в роботі музейних працівників, а також поспілкуватися з самими Героями. Найбільш хвилюючим був день, коли ми приймали у своїх стінах церемонію нагородження орденом «Народний герой України». В залі тоді не було жодної людини, яка б не була зворушена тими страшними історіями сучасної війни і розповідями про героїчні подвиги героїв живих і тих, яких уже нема з нами. І саме під час цього заходу Олександри, Марина та Олена нам дуже допомогли, бо у вирі подій ми мало не забули про почесну місію виносити на сцену квіти і відзнаки… і з цією роллю практиканти впоралися якнайкраще. У інші дні студенти мали ряд зустрічей з вчителями та методистами шкіл, гімназій та ліцеїв м. Києва, презентуючи їм весь арсенал наявних у музеї занять і екскурсій, і особливо родзинку – військово-історичний розмовний клуб англійської мови «Speaker», які будуть цікавими вихованцям пришкільних таборів, що розпочали роботу з настанням канікул.

Але найцікавішим як для студентів, так і для нас, музейників, став третій напрямок роботи – коли майбутні менеджери спробували себе у ролі маркетологів. Вони займались аналізом вартості вхідного квитка до музею, цін та асортименту сувенірної продукції та музейної кав’ярні, опитували відвідувачів на предмет визначення потреб споживачів та їх задоволеністю пропозиціями музею – а потім ми всі разом обговорювали результати. В ході таких відвертих розмов з’явилися нові ідеї щодо збільшення привабливості музею серед громадян України та іноземців, пошуку нових каналів дистрибуції для музейної продукції та послуг, формування так званого «Кола друзів» музею.

Така співпраця взаємовигідна і плідна. Адже виші Києва щороку випускають тисячі фахівців, не лише музеєзнавців, а й істориків, етнологів, філологів, маркетологів і навіть юристів, знання яких є потрібними і корисними кожному музею. А особливо сьогодні, коли його функції вже давно вийшли за межі класичних «збереження, дослідження та експонування», і він мусить бути й центром життя громади, і майданчиком для суспільного діалогу, конкурувати з іншими установами сфери культури і розваг. Тому де як не тут молодим фахівцям втілювати в життя набуті знання і шліфувати вміння?