Тіні забутих предків: «МРТ» для шедевра

Понад 100 артефактів з музейних та приватних колекцій, унікальні  фото- та відеоматеріали з архівів, сучасне мистецтво і етнографія, «матісівські» розкадровки  Сергія Параджанова, вишукана сувенірна лінія, окремий веб-сайт проекту, стильний «спеціальний» шрифт, особливі римейки і саундтреки – це все в комплексі є довгоочікуваним і інтригуючим проектом «Тіні забутих предків», над яким протягом 9 місяців працювала команда з 60 чоловік та 20 волонтерів. 

 У 2015-му році Україна зробила вигляд, що відзначила 50-річчя культового фільму «Тіні забутих предків», знятого одним з найгеніальніших режисерів ХХ століття Сергієм Параджановим. 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні світу зібрала стрічка, яку Емір Кустуріца назвав найкращою картиною, знятою у світі. «Тіні…» стали знаковими для дисидентського руху, бо саме на прем’єрі 4 вересня 1965 року Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл виступили з різкою критикою арештів інтелігенції, за що усі троє зазнали переслідувань з боку влади. Згодом подібна доля не оминула й Сергія Параджанова.



І хоч стрічка довгий час була заборонена для показу в Україні і в СРСР, навіть через 50 років вона залишається актуальною. Розкласти на різні рівні, проаналізувати кожен, показати її глибину і новаторство, спровокувати діалог у часі – таким є завдання, яке поставила перед собою кураторська група проекту – Павло Гудімов та Андрій Алферов.  Чи вдалося їм це – кожен зможе оцінити з 23 березня по 10 квітня 2016 року, ознайомившись у просторі Мистецького Арсеналу з проектом «Тіні забутих предків. Виставка».

Куратори – Павло Гудімов, Андрій Алферов
Співкуратори – Борис Філоненко, Катерина Носко
Художник – Андрій Хір
Організатори проекту в Києві: арт-центр Я Галерея, FILM.UA Group, НКММК «Мистецький Арсенал»; за підтримки благодійного фонду Бориса Ложкіна.

Ідея  виставки з’явилася у Івана Козленка і Андрія Алферова під час огляду виставки «Мікеланджело Антоніоні», що супроводжувала ретроспективу всіх його фільмів у французькій Синематеці. Тоді було вирішено показати творчу лабораторію «Тіні забутих предків» - розкласти його на історії, на рівні, пригадати минуле, витягти назовні спогади, і дослідити рефлексії сьогодення. Це хімічний аналіз фільму, який показує його живучість і надактуальність, осмислення і переосмислення. Куратори ставили завдання деперсоналізувати фільм, що асоціюється перш за все з Параджановим, «дійти до дна», як каже Андрій Алферов, до початку ідеї – а наскільки це вдалося, можна зрозуміти з виставки.

В першу чергу вражає підхід кураторів до проекту. Звичайно, дається взнаки їхній досвід і рівень мислення. Нам, музейникам, ще тільки осягати премудрості цієї професії… Тут і поїздка до Риму, щоб у Галереї Боргезе подивитися на оригінал Тіціана Вечелліо «Любов небесна і Любов земна»,  якою так надихався Параджанов.  І етнографічна експедиція на Гуцульщину, щоб зафіксувати спогади мешканців сіл про той знімальний час, перекази їхніх нащадків, і зібрати покинуті артефакти. Це стильний брендбук, сувенірка (футболки, торби і горнята), яку хочеться мати просто вже, і така ж поліграфічна продукція – каталог виставки, україномовний і англомовний буклети, стилістика яких також детально продумана в кольорах всесвітньовідомих гуцульських кахлів. Спеціально для проекту митці Клубу ілюстраторів Pictoric створили комік-бук – за допомогою мистецтва коміксу закарбували 17 спогадів, пов’язаних з процесом зйомки фільму, серед яких історії про дуель між Параджановим і Іллєнком, про цирк з Леніним і пошматовану канадійцями сорочку Івана Миколайчука, про 13 гуцулів, які вперше потрапили до Києва, проїхалися в метро і спробували мандарини тощо.

Проект розташований у дев’яти експозиційних залах, які є своєрідними окремими етапами створення фільму. Кожна зала має свій «фірмовий» голос: 8 композицій на основі етніки, електронної музики та елементів оригінального саундтреку створив для проекту композитор Святослав Луньов. Режисери Ігор Подольчак та Кирило Сєрєбрєнніков  записали римейки до легендарної параджанівської сцени вінчання.  Не обійшлося без доробку сучасників – Миколи Малишка та Тіберія Сільваші. Однією з концептуальних ідей виставки є колір, адже «Тіні…» був першим кольоровим фільмом Параджанова. Тому у проекті багато червоного як символу крові, влади, агресії і краси. Спеціально для інсталяції Антона Логова з Карпат приїхала 100-літня гуцульська хата, яку промаркували, розібрали і тимчасово «оселили» в Мистецькому Арсеналі.

Окрема зала – «Невидима сокира» - присвячена історії фільму після прем’єри у 1965-му році. Вона вводить нас в контекст часу згортання «Відлиги» після приходу до влади Л. Брежнєва та початку нового етапу переслідування інтелігенції і інакомислячих у Радянському Союзі. Документи того часу, над якими у 2013-му році було знято гриф «секретно», свідчать про тотальний контроль спецслужб над всіма сферами життя знімальної групи і самого Параджанова, детально відтворюють історичну прем’єру фільму 4 вересня 1965 в кінотеатрі «Україна» в Києві.

Георгій Якутович, Юрій Іллєнко, Сергій Параджанов були пронизані  любов’ю до Карпат, до людей, до звичаїв, тому етнографія складає вагому частину проекту. Але тут вона вирізняється нестандартним експонуванням. Окрім музейних артефактів як то кераміка, графіка, дерев’яна сакральна скульптура, предмети побуту горян, на відвідувачів очікують перформанси Андрія Хіра, що також мають міфологічно-фольклорне коріння.

Одним з найунікальніших експонатів виставки є чотириметровий столітній сволок Данила Бокалюка з експозиції Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського в Коломиї. Як відомо, Сергій Параджанов страшенно любив цей музей, ставав на коліна, коли приходив до нього, казав, що тут черпає наснагу для фільму. Сволок, на якому вирізьблені русалки, і церква з хрестами, і худоба, є доказом того, як поганські традиції були «одягнені» у християнство, пережили реінкарнацію і продовжували процвітання. Крім коломийського музею до виставки залучені Національний художній музей України, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, НЦНК «Музей Івана Гончара», Хмельницький обласний художній музей, Музей «Хата-Гражда» з с. Криворівня та Музей Сергія Параджанова у Єревані.  Не менш приємно, що частину текстів до каталогу також писали музейні науковці – Лідія Дубиківська-Кальненко (Музей Івана Гончара), Ірина Гуцуляк, Романна Баран (Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття) та інші.

Організатори кажуть, що на виставці буде багато сіна і дерева, експериментальна гуцульська кухня і лаунж-зона,  а також цікаві зустрічі, лекції і перформанси. Тож не відкладайте похід до Мистецького Арсеналу на кінець, бо відведені 17 днів пройдуть надзвичайно швидко.

Єдине, якщо ви забули чи ніколи не бачили, не забудьте подивитися перед виходом з дому шедевр, який дав життя цьому проекту, щоб кожен авторський задум, кожна деталь, кожен елемент став для вашої душі особливо пізнаваним і зрозумілим.


Фото - Анни Войтенко з сайту проекту та сторінки у Facebook