МИ У ХЕРСОНЕСІ

Несподівана новина про те, що окупаційна влада призначила директором Херсонеського заповідника жреця, стала надзвичайно слушною нагодою подивитися на себе. Мінкультури, як завжди, мовчало-мовчало, аж раптом заявило, що це рішення жодної сили не має. Звернення по допомогу до ЮНЕСКО, при цьому, чомусь не зробили, хоча про Всесвітню спадщину згадати не забули. Тому питання – немає сили де? – якось незрозуміло зависає.

Думки тих, хто жваво кинувся обговорювати нову проблему розділилися. Одна частина відразу почала радісно вигукувати: «Ага, ось вам ваша Рашка!». Інша – налаштувалася стурбовано втішати та підтримувати кримських колег. Решта, до яких, власне кажучи, приєднуюсь і я, раптом подумали: «Ой, шкода, що не ми перші»! Адже це рішення абсолютно в руслі сучасного кадрового курсу Мінкультури. Втім, Росія нас тут випередила, хоча шанси відігратися, звичайно, є і ось чому.

Якщо хтось не пам’ятає – церкву на територію заповідника запустила аж ніяк не Росія, і не «злочинна влада». І жахливе будівництво там здійснили теж не вони. А ще варто згадати, що урізання території навколо заповідника, де були відомі пам’ятки, зокрема, могильники, здійснювалося саме забудовниками з Києва. І що жоден з цих «будівничих» не тільки не був покараний, а й досі не відсторонений від владного тіла. Що ми сьогодні чудово відчуваємо по ситуації з будівництвом у столиці.

А що зараз відбувається в Херсонесі? Окрім того, що ситуацію з призначенням, здається, вже виправлено.

Слідчий комітет Російської Федерації порушив проти колишнього директора заповідника – того, що зняли ще за нашої влади – кілька справ. Претензії до нього виникли саме через ті самі землевідводи у охоронних зонах на місцях розкопок та на некрополі. Землевідводи ще доокупаційного періоду, що показово!

Російське міністерство культури вже спрямувало неабиякі кошти на те, що у нас називається генпланом заповідника. Зараз, за державними актами землекористування, територія пам’ятки складає лише 2 га. Новий генплан, який увійшов до фінального етапу, розширяє цю площу аж до 50 гектарів та ще й включає до неї охоронні зони. Чому цього не можна було зробити нам, коли розроблялося досьє для Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, загадка лише для тих, хто не знає, як це робилося.

Варто зазначити, що законодавство Росії з охорони культурної спадщини значно жорсткіше ніж наше. Там, зокрема, існують містобудівні регламенти на всю територію, чого у нас немає взагалі. Тобто, після затвердження цього генплану, на території Херсонесу та у охоронних зонах не тільки не можна буде взагалі будувати, там прибиратимуть лише сертифікованими віниками.

Проект, про який йдеться, передбачає, що сам Херсонес та його віддалені території буде з’єднаний охоронними зонами, начебто щупальцями. До цієї спільної території включать також і акваторії, про що ми ніколи чомусь взагалі не думали.

Те, що відбувається у Херсонесі, не виключення, а лише один з елементів культурної політики Росії в Криму. Відразу кілька моїх знайомих археологів мають гранти від центрального уряду на проведення розкопок. А ось Київ за всі роки незалежності на такі дослідження взагалі нічого не давав. Хочу застерегти від заяв про нібито вивезення на материк археологічних знахідок – жодного такого випадку поки що не було!

Ще більше місцевих кримських археологів задіяно у т. зв. новобудовних експедиціях. Йдеться про розкопки, які законодавство вимагає провести на місці майбутніх будівельних майданчиків. Чомусь у нас розповсюджена думка, що проекти переправ через Керенську протоку це міф російської пропаганди. Але будь хто з археологів, хто працював на таких об’єктах може підтвердити – фінансування розкопок не відбувається, поки не вирішено остаточне фінансування всього проекту. І працюють там місцеві кримські науковці, на відміну від попередніх часів, коли ці кошти акумулював Київ.

Ще одна викривлена думка – ніби курортний сезон провалено. Колеги з музеїв Ялти, Алушти та інших південнобережних міст повідомляють, що кількість відвідувачів цього року надзвичайно висока. І це не тільки російські туристи, а ще й туристи з Китаю. Останнє для мене було повною несподіванкою.

Радіти від того, що «там усе погано» легко та приємно. Збагнути, що «не тільки там» складніше. Визнати, що «не все погано» майже неможливо.

Підсумовувати все це зовфсім не так легко, як би хотілося. По-перше, не треба обманювати самих себе – в Криму не все так погано, як би комусь кортіло. А у певних моментах порядку стало навіть більше. По-друге, ситуація з тим вибором мешканців Криму створювалася, в першу чергу, самим Києвом. І, нарешті, по-третє, позиція «так вам і треба!» це позиція тих, хто вважає, що Крим назавжди став російським. Так як, наприклад, цього року одне наше міністерство вчинило зі своїми маленькими громадянами, яких ми там покинули… Назавжди...