МГЕС як небезпека над заповідником "Самчики"

На Хмельниччині є місце, куди хочеться повертатись і звідки не хочеться їхати. Це палацово-парковий ансамбль XVIII ст. у селі Самчики. Романтичний парк в пейзажному стилі, плануванням якого займався сам Мак-Клер, палац у стилі ампір, фрески Врубеля, єдині в Україні зразки європейського орієнталізму початку ХІХ ст., ліпнина італійського скульптора Жана-Батиста Цагляно, відновлений китайський павільйон – і все це оперізує неймовірної краси річка Случ, даруючи в комплексі відчуття щастя та затишку.

Самчики знаходяться трохи віддаль великих автомобільних шляхів, вони є менш заїждженими туристичними автобусами, там не так часто, як треба, бувають колеги з інших регіонів – і до всього цього треба додати слово «шкода». Бо заповідник, направду, є прикладом того, як на голому ентузіазмі, на традиції і на обов’язку, без «національних» зарплат і доплат, 13 співробітників (2 з них зараз в АТО) можуть вести наукову роботу, екскурсійну, доглядати палац і ще 19 га парку навколо нього. І секрет цього «самчиківського дива» - в родині Пажимських.

Та про цю музейну династію я напишу згодом, сьогодні ж мова про інше – приватна компанія, без погодження із заповідником, без дозволу Мінкультури розпочала будівництво МГЕС на території, що є історичним середовищем, охоронною територією унікального палацово-паркового ансамблю.

Історія починається в серпні 2013 року, коли одеське підприємство ТОВ «РесурсЕкоЕнерго» отримало від Хмельницької ОДА «зелений тариф» на будівництво малих ГЕС на річці Случ – нібито з метою розвитку альтернативної енергетики. Згідно плану, в Старокостянтинівському районі з часом мали діяти 4 малі ГЕС, які б виробляли понад 8 млн. кВт/год в рік. Більше того, для цього було залучено програму технічної допомоги PSOM «Підтримки країн Центральної та Східної Європи при переході на ринково-орієнтовану економіку», яка передбачала за рахунок міжнародної технічної допомоги отримувати консультації та купувати обладнання. Одна з ГЕС мала бути в Самчиках. Саме тоді, у 2013 р., депутати сільської Ради прийняла рішення про передачу в оренду ТОВ «РесурсЕкоЕнерго» дамби і мосту на р. Случ.

Як ви розумієте, думки директора заповідника тоді ніхто не питав, вірніше, рішення йому нав’язали, щоправда, зобов’язалися врахувати рекомендації Заповідника і отримати дозвіл при пред’явленні плану на проведення будівельних робіт. Чому так? Бо зазвичай такі рішення спускаються строго по вертикалі з високих кабінетів – і так було в Україні, і так завжди буде. Даруйте, та я не вірю в позитивні зміни на краще…

Під час розгляду питання на сесії депутатів сільської Ради представниками ТОВ «РесурсЕкоЕнерго» було озвучено багато обіцянок:
- відремонтувати міст (1905 р.), що перебуває у складі палацово-паркового ансамблю, відтворити його декоративні втрачені елементи;
- реставрувати зовнішній вигляд гідрогенеруючої історичної будівлі водяного млина;
- утримувати водне плесо як один із компонентів палацово-паркового ансамблю тощо;
- зняти мул перед опорними стінками греблі на глибину не менш ніж на 50-70 см.;
- наповнити басейн р. Случ перед греблею на рівень води 1956 року;
- для відводу води (аварійний спуск) біля будівлі млина відтворити канал довжиною 60 м. до основного русла води нижнього б’єфу річки;
- відбудувати зруйновану кам’яну стіну укріплення мосту.

…Але ви самі знаєте, яку ціну у чиновників та бізнесменів вони мають: не маючи ні дозволу Управління культурної спадщини, ні Мінкультури, ні дирекції заповідника у вересні 2014 року компанія ТОВ «РесурсЕкоЕнерго» розпочала будівництво.

Результати варварського ставлення не змусили себе довго чекати: намиви мулу та глини внизу греблі є надзвичайно високими, на мосту перед в’їздом у палац насипано велику кількість піску і каміння, зруйновано імпровізований пляж – єдине місце, де жителі села мали змогу влітку купатися, а в результаті всього цього заповіднику (палацу) загрожує екологічна катастрофа. Ну і знову ж - зруйновано природнє історичне середовище...

Директор заповідника, Богдан Пажимський, зі скаргами і проханням про допомогу вже звернувся до Прокуратури Хмельницької області, до Державної екологічної інспекції України, сподівається на підтримку Міністерства культури України (хоча б опосередковану, бо ж заповідник знаходиться у юрисдикції ОДА, де нам в коментарі відмовили, спираючись на процедуру офіційного інформаційного запиту), односельчан…

Хоча (музейники знають це найкраще) часто у кризових ситуація на підтримку громади сподіватися марно, бо «високе» цінується з віддалі, а те культурне надбання, що маємо поруч, у селі чи містечку, часто прийнято просто не помічати – криза ідентичності… криза культури…

Лишається лише сподіватись, що всі ці листи та публікації призведуть до зупинення будівельних робіт. А от хто буде виправляти заподіяне лихо, яке ви бачите на фото – направду невідомо. Бо в нас не прийнято відповідати за свої вчинки – споживацьке ставлення генерується роками. І істину про відсутність майбутнього у того, хто руйнує минуле, чомусь прийнято лише писати як номінальний епіграф.


Вода "втекла"


А таке водне плесо з ряською було тут ще в липні...








Вид з маєткового парку


Відтепер про обшир р. Случ у Самчиках можна забути. Фото річки нижче мосту







Компромісний варіант заповідника щодо проекту вигляду МГЕСу, 2013 р.



Запропонований проект МГЕСу в охоронній зоні заповідника



Случ за мостом...


Всі фото - зі сторінки Державного історико-культурного заповідника "Самчики".

Леся Гасиджак,
для "Музейного простору"