Відкритий лист Міністра культури Леоніда Новохатька до «шанувальників» Тараса Шевченка

Причиною написання цього листа стало поширення неправдивої, відверто брехливої інформації деякими інтернет-виданнями про реставраційні роботи, які нині ведуться у Києві та на Черкащині до 200-ліття Шевченка.

Треба чесно сказати: багато років і десятиліть не все було добре на об’єктах Шевченківської спадщини і в Києві, і в Каневі, і в інших місцях, пов’язаних з пам’яттю про Кобзаря.

Замість того, щоб згуртуватися навколо імені Великого Кобзаря та підготовки до його ювілею, спільними зусиллями вирішувати ті проблеми, що накопичувалися десятиліттями, нині, коли до дати залишається менше 140 днів, вкотре починається розбрат.

Звернуся до фактів.

ПЕРШЕ – щодо реконструкції музею Шевченка у Києві.

Правда в тому, що цей національний музей ніколи не мав ні кондиціювання, ні можливості підтримувати температурно-вологісний режим у залах і сховищах, ні пристойного гардероба, ні туалету, ні ліфта чи пандуса для людей з обмеженими можливостями.

Справжньою бідою для приміщення став грибок, що ставив під загрозу здоров’я працівників. Останній ремонт тут було зроблено на початку 80-х років.

1. «Котлован – під паркінг, два бари та ресторан»

Насправді у котловані, виритому на подвір'ї музею, за проектом будуть розміщені гардероб і санвузли для відвідувачів, а також вентиляційне обладнання, що забезпечить температурно-вологісний режим (при його роботі виникає коливання ґрунту, тому його не можна розміщувати у приміщенні чи під ним).

2. «Зрізано всі чавунні батареї опалення». Це правда, але треба ж додати, що це радіатори, яким навіть не 50, а майже 70 років, і вони не обігрівали належним чином приміщення, тож їх давно пора замінити.

3. «Знято покрівлю (стирчать тільки дрюччя)». Дах у флігелі давно прогнив. Як можна зробити новий дах, не знявши старий?

4. «Чи потрібні двоповерховому музею ліфти?» Потрібні! Бо всі люди, без вікових і фізичних обмежень, повинні мати можливість оглянути експозицію музею. Це елементарні речі, які є європейською нормою для театрів, музеїв, бібліотек і т.д.

ДРУГЕ – щодо реконструкції чумацької хати в Моринцях

1. «Знищено об’єкт Національного заповідника». Інформую: цей об’єкт ніколи не був у складі Національного заповідника. Справді, це оселя, яка простояла понад сотню років, але перебувала, м’яко кажучи, в аварійному стані. Через певний час вона просто впала б.

Нині хату розібрали, а не зруйнували. При цьому кожна дошка була пронумерована і сфотографована, щоб потім можна було все точно відтворити, а зіпсовані матеріали замінити. Така технологія нерідко застосовується при реставрації будівель (наприклад, як це було з хатою В’ячеслава Чорновола у селі Вільховець Звенигородського району).

Хата буде відтворена на невеликому фундаменті. У ній та на її подвір’ї буде все, щоб об’єкт міг називатися «Хата чумака» і був цікавим для туристів.

2. «Запланували витратити 2 мільйони гривень». Ніколи з державного бюджету не планувалося і не планується виділення коштів на цей об’єкт. Роботи виконуються за рахунок спонсорів.

3. Наше завдання – не тільки якомога точніше відновити автентичну хату чумака, оживити її потоком туристів, а й зробити відвідування безпечним для життя.

Підсумовуючи, підкреслю: всі роботи, які нині ведуться в Україні до 200-літнього ювілею Кобзаря, – це на добро, для того, щоб Україна мала достойний вигляд. Відверта брехня та її поширення паплюжать пам'ять про Тараса Шевченка і негативно впливають на імідж України у світі. Хочу нагадати, що поширення завідомо неправдивих відомостей є злочином, який карається відповідно до Закону.

З повагою,
Міністр культури України
Леонід Новахатько