ПРИЛУЦЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ ім. В.І.МАСЛОВА

Музей ― одна з небагатьох інституцій, що відображає творення державності України та її становлення на світовій арені, як висококультурної розвинутої країни. Відвідати музей ― наче отримати можливість ненадовго доторкнутися до минулого, відчути на собі плин часу, згадати історію свого села чи міста, осягнути власний зв’язок з далекими поколіннями предків. Адже народ, який не знає своєї історії приречений на вимирання.

Прилуцький краєзнавчий музей є одним з найстаріших в Україні. Археологічні, історичні, природничі, етнографічні та мистецькі пам’ятки Прилуччини, що зберігаються в його стінах, є безмовними свідками багатовікової історії Приудайської землі. Вони наче розповідають про її чарівну природу, про видатних прилучан та їх життя.

22 вересня (4 жовтня за новим стилем) 1894 року на зборах повітового земства було прийнято рішення про створення у Прилуках природничо–історичного музею.

Першим, хто почав активно збирати місцеву старовину, твори мистецтва, історичні реліквії, був Іван Назарович Капустянський. У квітні 1919 року його призначили головою повітового Комітету охорони пам’яток мистецтва і старовини (повіткопміс) у м. Прилуки, який фактично започаткував архівне будівництво в регіоні. Капустянський врятував від знищення цінні художні й історичні реліквії. Саме він відшукав і зберіг для нащадків безцінні рукописи творів Я. де Бальмена ― близького друга Т. Шевченка.

У 1919 році в м. Прилуки за участю Капустянського вийшли два номери журналу «Гасло». Іван Назарович надрукував у часописі статтю–відозву «Вивчайте архіви Прилуччини», у якій наголосив на необхідності зберегти для нащадків документальні пам’ятки, що мають виняткове значення для розвитку науки і культури. На той час прилуцькому музею належало близько 50 рукописних книг XVII–XIX ст., у тому числі 4 збірки на історичну тематику, що походили з бібліотеки відомого історика XVIII ст. С. Лукомського.

Капустянський вживав заходів щодо збереження волосних та монастирських архівів, бібліотек і колекцій, що залишились без догляду у поміщицьких маєтках. Було, зокрема, врятовано й описано архів Густинського монастиря. З ініціативи Капустянського у лютому 1920 року створено унікальний музей у колишньому маєтку Галаганів у с. Сокиринці. Іван Назарович був одним з фундаторів громадського «Товариства по дослідженню міста Прилук та його повіту», що діяло впродовж 1919–1920 років у складі археологічної та археографічної секцій. Викладав історію української літератури в Прилуцькому народному університеті. Влітку 1921 р. переїхав до Полтави, де обійняв посаду голови Полтавського губернського Комітету охорони пам'яток мистецтва і старовини (губкопмісу).

Після відїзду Капустянського музеєм став опікуватися Юрій Григорович Каневський (на превеликий жаль у музеї обмаль інформації про Юрія Григоровича).

В 1927 році завідуючим окружного музею став професор Василь Іванович Маслов ― український літературознавець і педагог, в подальшому професор.Автор праць з історії української і російської літератур та літературних взаємин, фольклорних, етнографічних та археологічних розвідок, етнографії, археології. В. Маслов створив у Прилуках один із найкращих на той час музеїв в Україні. Основою для створення нової експозиції стала Галаганівська приватна музейна збірка, яка складалася із шедеврів світового мистецтва, що належали пензлям таких видатних художників, як Т. Шевченко, Л. Жемчужников, В. Штернберг, І. Соколов, К. Трутовський, О. Іванов, І. Айвазовський, Л. Лагоріо, М. Клод. Крім того, музей поповнився чудовою колекцією картин західноєвропейських майстрів, іконами, збіркою італійських гравюр, вазами з коштовних гірських порід, колекціями старовинних меблів, бронзи, килимів, козацької зброї, монет та медалей. Серед робіт, переданих із Сокиринського палацу найвагомішою була колекція народних картин XVII–XIX ст. і старовинних українських портретів, серед яких родинні портрети Маркевичів, Скоропадських, Стороженків, Розумовських, Галаганів. У фондах Прилуцького краєзнавчого музею зберігається рукописний «Список картин які маються в Округовому музеї Прилукщини. Список №1», де серед перелічених художніх робіт є такі, де зображено місцевість м. Прилуки та Прилуччини. До них належать «Прилуцькі млини», «Краєвид із сада Скоропадського», «Хата в Прилуці біля млинів», «Прилуцьке кладовище» роботи Черненка та «Краєвид на Дідицьку усадьбу» невідомого художника (назви робіт вказані в оригіналі).

Задля поповнення фондів Прилуцького музею, у 1928 році Василю Івановичу навіть довелося поїхати до Москви. Тоді ж у газеті «Правда Прилуччини» було подано перелік нових надходжень до музею з Державного Музейного Фонду: «З дозволу Главнауки РСФСРР для Прилуцького Музею відібрали 271 експонат. Це речі з відділів малярства, різьбярства, бронзи, меблів, кераміки й прикладного мистецтва. З відділу кераміки відібрали 14 чашок і тарілок, поміж яких біла тарілка з опуклою плетінкою на вінцях і квітковими візерунками доби Катерини ІІ; тарілка з посуду кол. князя Костянтина Миколаєвича з візерунками російського стилю, що належала Миколі І; ваза–лампа синя з позолотою й малюнком пастушка з козою й квітки, позолочена бронзою, що належала Олександрові ІІ. Із російських приватних заводів 18 століття є цікаві фарфорові тарілки й чашки, особливо фаянсові тарілки Києво–Межигірського заводу, виробу 1833 року. Звертають на себе увагу тарілки й чашки з квітковими везерунками 18 століття, здебільшого з дитячими фігурами Мейсенського заводу з Німеччини. Прилуцькому Окрмузеєві пощастило одержати 13 тарілок севрського фарфору, що були вироблені на Севрському заводі у Франції, заснованому 1745 року. Ці речі придбали від заводу, де містився славнозвісний керамічний Музей, що заснований 1800 року й набув світової слави. З державного відділу меблів й бронзи відібрали 27 експонатів доби 19 століття. З відділу малярства й різьбярства одержали 22 картини німецького, французького й італійського малярства. Всі ці картини 18–19 століть художні і дуже коштовні. Крім цього, з різьбярства Музей дістав мармурове погруддя Наполеона в лавровому вінку; мармурову постать сплячої дитини, під головою якої сагайдак і стріли; копію з мармура стародавньої фігури Аполона. З відділу прикладного мистецтва одержали 108 експонатів. Є люлька різьблена з дерева на волосяному цибусі, різьба якого змальовує Наполеона в колесниці, роботи 19 століття; 2 мідні монети за часів Петра ІІ; цибух бісерний строкатих кольорів на білому тлі з конопляною трубкою й бурштиновим наконечником; серед експонатів цього віділу є 65 бронзових медалєй доби “Отечественной Войны 1812 года”».

В. Маслов був великим ентузіастом. Маючи велосипед та подарований вітчимом фотоапарат він, об’їздивши всі навколишні села, створив потужний фонд фото та фотонегативів. Ось неповний перелік населених пунктів, негативи яких збереглися до наших днів і знаходяться у фондах Прилуцького краєзнавчого музею ім. В. І. Маслова: с. Березова рудка (Пирятинський р-н), с. Антонівка (Варвинський р-н), Густинський Свято–Троїцький монастир (Прилуцький р-н), с. Дігтярі (Срібнянський р-н), с. Згурівка (Згурівський р-н), с. Середівка (Згурівський р-н), с. Петрівка (Прилуцький р-н), с. Ладан (Прилуцький р-н), с. Левки (Прилуцький р-н), с. Линовиця (Прилуцький р-н), с. Мамаївка (Прилуцький р-н), с. Нечипорівка (Яготинський р-н), м. Пирятин (Пирятинський р-н), с. Полонки (Прилуцький р-н), с. Сокиринці (Срібнянський р-н), с. Колісники (Прилуцький р-н), с. Коломійцево (Ічнянський р-н), с. Мойсіївка (Драбівський р-н), с. Сезьки (Ічнянський р-н), с. Тростянець (Ічнянський р-н), с. Убіжище (Гребінківський р-н), с. Хаєнки (Ічнянський р-н), м. Яготин, м. Прилуки, м. Київ, Чорноморське узбережжя. На частині фотонегативів зафіксовані важливі події з життя міста, такі як виставка у м.  Прилуки, 1929 рік, 1930 рік, 1931 рік; також у колекції музею є негативи портретів, як одиничних, так і групових, експонатів живопису, невідомих садиб, експонатів. Сподіваємося, що наведений перелік стане у нагоді багатьом дослідникам.

На час роботи В. Маслова на посаді директора музей випускав «Бюлетень Прилуцького Округмузею». Так у №2 за 1929 рік подано статтю В. Маслова та Ю. Каневського «З життя музею», де один з авторів зазначає, що «Обмеженість коштів, асигнованих на придбання експонатів, не дала можливості досить розгорнути збирання музейних речей, що зберігають приватні особи у м. Прилуці і на окрузі. На ті кошти, що були в розпорядженні Музею, довелось дещо придбати; деякі речі передали установи, частину ― приватні особи, що безплатно передавали Музеєві різні речі.» Пропонуємо увазі читача відомості про поповнення музею у 1929 році з різних галузей, а саме:

Археологія:

·        наконечник кременевої стріли, знайдений навесні 1928 року в с. Боршна Прилуцького району;

·        частина кам’яної сокири, знайдена восени 1927 року в проваллі біля с. Антонівки Варвинського району;

·        рештки кісток мамуту, знайдені на околиці с. Дідівці Прилуцького району;

·        рештки кісток давньої тварини (можливо волохатого носорога), знайдені восени 1928 року в урочищі «Скіток» під с. Ладан Прилуцького району;

·        зуб старовинної тварини, частина хребетного стовпа і два ікла вепра, знайдені у м. Пирятині влітку 1928 року;

·        старовинна череп’яна люлька, знайдена влітку 1928 року біля с. Городня Ічнянського району;

·        старовинна череп’яна люлька, знайдена навесні 1928 року у м. Прилуки по вул. Переяславській;

·        дві хотинських козацьких люльки XVIII ст., які раніше зберігалися у вейзбахівському палаці О. С. Рахманової.

Нумізматика:

·        три срібні монети, з яких одна — римська («іmр М Аntoninus. ..»), друга — російська часів Єлизавети Петрівни («монета рубль 1754») і третя — французька часів Наполеона III («20 cent. 1859»).

Живопис:

·     етюд Л. Лагоріо аквареллю та олівцем на папері, розм. 19×28,5см, в рамі червоного дерева;

·        роботи М. Холодовського:

-         краєвид р. Неви, ол. фарби, на полотні, розм. 62×80см, в багетовій позолоченій рамі з підписом;

-         краєвид в с. Буди, ол. фабри, на картоні, розм. 23×31см, в багетовій позолоченій рамі з підписом;

-         етюд до картини «Туман», ол. фарби, на полотні, розм. 28,5×52,5см, в багетовій позолоченій рамі без підпису;

-         краєвид Прилуччини, ол. фарби, на картоні, розм. 22×28,5см, в позолоченій багетовій рамі з підписом.

·        робота В. Соколова, портрет онуки декабриста С. Волконського Е. Рахманової, ол. фарби, на полотні, 60×71см, без рами;

·        копія картини Е. Рейтерна «Авраам приносит Исаака в жертву», ол. фарби, без рами, розм. 120×160см, 1849 рік;

·        старовинна картина ол. фарби, без рами, розм. 147×188 см. Зміст ― молитовне зібрання;

·        картина українського побутового змісту, ол. фарби, на полотні, розм. 47×58,5см, в дерев’яній рамі. Куплена у мешканки с. Варви Г. Лехкобит. Раніше, за її спогадами, картина належала Галаганам, і знаходилась у с. Сокиринці, звідки вона потрапила до варвинського панотця К. Галабудського, а після його смерті залишилось у Г. Лехкобит;

·        старовинна картина побутового українського змісту: кобзар біля шинку, ол. фарби, на полотні, в дерев’яній рамі, розм. 43×70см.;

·        картина «Козак Мамай», середина XIX ст., ол. фарби, на полотні, розм. 68×86см, позолочений багет, рама. Під малюнком українською мовою напис, що являє собою скорочені вірші подібні з текстом, що вміщений на картині того ж сюжету з сокиринської збірки Галаганів;

·        портрет І. Скоропадського, ол. фарби, на полотні, в овальній позолоченій рамі, розм. 60×70см. Подарунок О. Кочубей, за відомостями якої, портрет цей, нібито, роботи М. Ге і раніше був у тростянецькому палаці Скоропадського;

·        два натюрморти Ем. Тюрьяна:

- ол. фарби, полотно, в рамі з бересту, розм. 22,5×31см;

- ол. фарби, полотно, в рамі з бересту, розм. 23×31см.

Гравюра:

·        8 англійських кольорових гравюр кін. ХVІІІ ст. з колишнього маєтку Олсуфьєвих в Корчевському повіті Тверської губернії.

Фотографія:

·        численна колекція фотографій, що раніше належали архітектору О. Ягну та зберігалася у вейзбахівському маєтку О. Рахманової. У колекції зібрані фотографії архітектурних будівель, як Росії, так і закордонних; багато також фотографій різних осіб, архітектурних будівель Ягна, краєвидів таких сіл, як Вейзбахівка, Рудівка та Вороньки.

Кераміка:

·        три старовинні тарілки, виконані у техніці майоліка, італійського походження з фабричним маркуванням. Тарілки раніше належали О. Рахмановій і перебували у вейзбахівському палаці;

·        фаянсова тарілка, діаметр 33 см, з горельєфом та фабричною маркою «І. М. Y. 5149. 1.». Раніше тарілка знаходилась у палаці Закревських в Березовій Рудці.

Бронза:

·        старовинна тарілка з бронзи, закордонного походження, діаметр 26,5 см. Тарілка раніше була у вейзбахівському палаці О. Рахманової.

Художня вишивка:

·        французький гобелен кін. XVIII ст., розм. 53×57см.

Документи:

·        спогади проф. А. Степовича про культурне життя Прилуччини та зокрема с. Сокиринці.

·        спогади про життя М. Костомарова у с. Дідівці Прилуцького району, написані О. Кисілем.

На превеликий жаль, серед перелічених предметів у сучасних фондах музею окрім фотонегативів майже нічого не збереглося. Не збереглися і книги надходжень періоду роботи В. Маслова. Часті зміни приміщень музею, період окупації, призвели до втрати певної облікової документації, що не дає нам в повній мірі відтворити всю масштабність впливу В. Маслова на формування музейної колекції та становлення музейної справи на Прилуччині.

Василь Іванович Маслов проводив активну дослідницьку і збиральницьку роботу по маєтках Прилуччини, Варвинщини та Ічнянщини, зокрема, де Бальменів у Линовиці, Рахманових у Вейсбахівці (нині с. Білоричиця Прилуцького р-ну), Закревських у Березовій Рудці. Маслов разом з колегами обстежив та зафотографував садибу Репніних у м. Яготин, садибу та могилу Є. Гребінки у с. Убіжище (Гребінківський р-н), могилу М. Маркевича у с. Турівка (Згурівський р-н).

Серед його друзів та однодумців був професор М. Макаренко, з яким він брав участь у розкопках Журавської стоянки (Варвинський р-н), досліджував скіфські кургани та Густинський монастир. Разом з колегою Ю. Каневським Василь Іванович брав участь у роботі археологічної експедиції М. Руданського.  

В. Маслов розумів значимість збереження історико–культурного надбання української нації. Однак його погляди не завжди співпадали з поглядами керівників правлячої партії більшовиків.

Згодом В. Маслов полишає музей. Після цього у музею почалися не найкращі часи. Спочатку голодні 1932–1933 роки, потім 1937 рік, згодом буремні роки Великої Вітчизняної. На період окупації справжнім хранителем для музейних цінностей став Сергій Васильович Кочук, котрому вдалося зберегти їх від загарбників.

Та коли до справи взялися «ідейні» діячі, у 1953 році під приводом нестачі коштів та браку приміщення, з музею вилучили все найцінніше, включивши до складу фондів Чернігівського історичного музею ім. В. В. Тарновського.

Однак музей продовжував працювати. За цей час зібрання краєзнавчого музею поповнилися художніми творами відомих українських художників, художників–прилучан, серед яких варто згадати М. Андріяку, С. Бондаря, В. Могилевського, П. Носка, П. Пасічніченка, Е. Усова, Ю. Коваленка та інших. Зібрано колоритну колекцію декоративно–ужиткового мистецтва і не менш унікальну колекцію нумізматики та іконопису. Саме серед представлених в експозиції ікон вагоме місце займає образ Іоасафа Бєлгородського, уродженця м. Прилуки, визнаного святим. Справжніми раритетами Прилуцького краєзнавчого музею є козацьке сідло з гербом гетьмана Д. Апостола 1713 року та патронташ Г.Галагана 1747 року.

В музеї зібрана та зберігається надзвичайно велика книгозбірня сучасної та стародавньої літератури з багатьох галузей культури, науки та мистецтва.

За свій досить довгий вік, музей піддавався складним випробуванням, наче дзеркально відображаючи історію становлення нашої державності. Протягом всього існування по всяк час поставало питання відсутності постійного приміщення під музейне зібрання. Так він розміщувався у Земському домі, флігелі жіночої гімназії (на валу), педтехнікумі (гімназія № 1), приміщенні Держкіно (вул. Київська, 180), Стрітенській церкві, будинку Табачникова (вул. Переяслівська). Останнім прихистком для музейного зібрання став храм Стрітення Господнього.

У 2006 році під музей було надано будинок купця, колишнього міського голови М. І. Кисловського, побудованого наприкінці ХІХ ст. у стилі модерн.

Приємно визнавати те, що для багатьох людей батьківська земля залишається найріднішою. Продовжуючи справу своїх попередників, долучився до меценатської діяльності Почесний громадянина м. Прилуки ― Юрій Вікторович Коптєв. Завдяки його підтримці вдалося зробити прекрасний ремонт будівлі музею. Під час робіт у будівлі були збережені всі елементи старовинної будівлі. Побудовано нову експозицію, створено виставкову залу, що постійно тішить відвідувачів захоплюючими виставками, унікальними зустрічами.

Тож переступивши столітній рубіж музей розпочав нове, молоде життя. На сьогодні в музеї на першому поверсі діє експозиція відділу флори і фауни Прилуччини, кожен зал якої має свій винятковий колір, а загадковості додає звуковий супровід, що дає змогу відчути себе у справжньому лісі, завдяки звукам живої природи. На другому ― експозиція відділу історії, яка знайомить відвідувачів з минулим Приудайського краю від найдавніших часів до сьогодення. Сам відділ нараховує п’ять залів, кожен з яких відповідає тому чи іншому періодові з історії нашого краю. Тематика експозиції прослідковується у кольоровій гамі залів, аматорських барельєфах. Так перший зал дає можливість заглянути в літнє поселення первісної людини, розглянути кераміку прадавніх слов’ян. Наступний зал сповнює духом подій становлення славного козацтва. Саме представлені тут гармати, ядра, мортири, стріли дають можливість відчути біль поразок та велич перемог українського народу у Національній Визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького та 133–річну історію існування Прилуцького козацького полку. Наступним сподвижником української ідеї можна сміливо назвати представленого у третьому залі ― Т. Г. Шевченка, котрий декілька разів побував на Прилуччині в період, коли місто входило до складу Полтавської губернії. До четвертого залу запрошує буреломне ХХ століття з колективізацією, Голодомором 1932–1933 років, репресіями, та не менш страшним 1939 роком. Про численні здобутки нашого краю у промисловості, народному господарстві, культурі, освіті, медицині, спорті можна дізнатися у п’ятому залі експозиції відділу історії.

Прилуцький краєзнавчий музей має філію, яка розташована у меморіальному будинку (1889 року побудови), в якому народився Герой Радянського Союзу О. Кошовий. Експозиція філії присвячена воїнам–прилучанам, котрі боронили рідну землю від загарбників, а також, беручи до уваги новітні факти висвітлення історії Великої Вітчизняної війни, подає образ Олега Кошового. Окрім того у філіалі представлено інформацію про героїв війни в Афганістані.

На базі музею з 1988 року діє краєзнавче товариство ім. В. І. Маслова. Ініціаторами його створення були працівники музею та краєзнавці міста. Краєзнавче товариство порушує перед громадою міста питання збереження культурної спадщини Прилуччини, залучає до краєзнавчої роботи молодь, серед якої, кожного року в травні місяці на базі музею проводяться краєзнавчі читання.

У 1992 році краєзнавчий музей та краєзнавче товариство ім. В. І. Маслова видали перше в Україні щомісячне періодичного видання «Скарбниця», яке популяризує історію, народознавство, краєзнавство.

Протягом всього свого існування музей мав справжніх сподвижників музейної справи. Вагомий внесок у діяльність музею, краєзнавчу роботу зробив доктор технічних наук, професор Д. Шкоропад, який є автором чотирьохтомного видання з історії Прилуччини, разом з місцевим краєзнавцем О. Савоном підготував історико–краєзнавчий довідник «Прилуччина», Г. Гайдай ― автор книги «Прилуки ― місто старовинне». Значний внесок у дослідження історії краю зробили: Л. Карпилянський, А. Денисенко, А. Риженко, О. Клочко, М. Куриленко, Н. Івахненко, І. Котеленець, В. Плошко та багато інших.

Музей проводить активну пошукову та збиральницьку роботу. Пріоритетним є збір свідчень про Голодомор 1932–1933 років, ветеранів Другої світової війни, зразків матеріальної культури нашого краю. На даний час фонди музею нараховують 62 тисячі музейних експонатів. Музей активно працює в напрямку «музей–школа», проводячи краєзнавчі, виховні години, вікторини, квести, акції. Музей є активним учасником розвитку туристичної діяльності і, як результат, розроблено декілька туристичних маршрутів, котрі охоплюють унікальні архітектурні та паркові комплекси Чернігівщини. До них належать палац Галаганів у с. Сокиринцях, дендропарк у с. Тростянці, Качанівський комплекс, Густинський монастир. На базі музею з 2009 року діє школа екскурсоводів, мета якої, через залучення молоді сприяти розвитку туристичної інфраструктури міста, тим самим популяризуючи свій рідний край.

Музей веде активну виставкову діяльність, як внутрішню так і зовнішню. Жодне свято в місті, а тим більше ярмарок, не проходять без уже традиційних музейних виставок, тематика яких завжди пов’язана з традиціями нашого народу, його побутом, відомими постатями.

У 2010 році Прилуцькому краєзнавчому музею присвоєно ім’я професора, літературознавця Василя Івановича Маслова. Його ім’я носить також місцева громадська організація Товариство «Краєзнавець».

Вшановуючи пам’ять про основоположника колекції Прилуцького округового музею Василя Івановича Маслова, у жовтні 2012 року, йому було відкрито пам’ятник за фінансової підтримки мецената Юрія Коптєва.

Саме музей покликаний закласти в душу кожного відвідувача, чи то туриста, чи місцевого жителя, любов до історії рідного краю, вселити в душу кожного непохитну віру в прекрасне, викликати захоплення нашими пращурами, виховати в кожному громадянинові почуття гідності за себе і за свою маленьку Батьківщину.

Тетяна Зоць ― директор Прилуцького краєзнавчого музею.