Виставка творів претендентів на здобуття премії імені Олександра Осмьоркіна 2021

Віртуальну виставку творів претендентів на здобуття обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна у 2021 році презентовано на вебсайті художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна.

Престижна мистецька премія заснована у 2005 році і присуджується у трьох номінаціях: «національна традиція», «новітні спрямування», «мистецтвознавство та історія мистецтв» за досягнення визначних успіхів в образотворчому мистецтві та створення яскравих мистецьких доробків у різних видах образотворчого мистецтва, які б утверджували національну традицію, зберігали основи класичного мистецтва, впроваджували новітні форми в образотворчому мистецтві, адаптовані до сучасності, були виконані на високому професійному рівні та здобули широке громадське визнання в Кіровоградській області та за її межами, а також за вагомі мистецтвознавчі або історичні дослідження розвитку образотворчого мистецтва Кіровоградщини, пропаганду та утвердження досягнень художників нашого краю. Щороку 8 грудня, в день народження Олександра Осмьоркіна, в приміщенні меморіального музею художника відбуваються урочистості з нагоди нагородження лауреатів премії - вручається диплом установленого зразка, грошова частина премії, почесна відзнака обласної ради та обласної державної адміністрації скульптура «Степовий орел»

Цьогоріч у номінації «національна традиція» представлено серію робіт кропивницького живописця, члена Національної Спілки художників України Анатолія Кімнатного, який починаючи від 1999 року є постійним учасником мистецької акції-пленеру «Кіровоградщина очима художників», що проходила в різних районах нашої області.

Його твори не лише відображають сучасність, а і є своєрідним перегуком з реалістичною школою українського пленерного живопису кінця ХІХ- початку ХХ  століття з її миловидністю краєвидів, поетичністю та ліризмом у сприйнятті мальовничих куточків природи. Невибагливі ландшафтні сюжети «Вечір», «У Новоархангельському районі», «Кар’єр поблизу Аджамки», «На Батьківщині Івана Похитонова» та міські мотиви «Місто Кіровоград. Вулиця Гоголя», «Кіровоградський обласний художній музей», «Будинок Чижевського. Олександрія» вирізняються спокійною, стриманою палітрою кольорів, простотою і ненагромадженністю зображень. Ця невиразна, на перший погляд, позиція художника-спостерігача дає можливість глядачеві самому стати співучасником події, що розгортається в картинному етюді.

У номінації «новітні спрямування» два претендента – відома одеська мисткиня, заслужена художниця України Наталія Мартинюк та молодий кропивницький живописець, член Національної Спілки художників України Дмитро Тарасенко.

Наталія Мартинюк – яскрава особистість в сучасному українському образотворчому мистецтві. Її графічні доробки, створені в оригінальній авторській манері, є унікальними зразками мистецтва графіки. Я не буду говорити про біографію мисткині, адже докладно висвітлював її, оповідаючи про персональну виставку Наталії Мартинюк «Графічні композиції», яку складають понад двадцять робіт, передані художницею до фондів нашого музею в минулому році, та тематичний каталог в рамках музейного мистецького проєкту  «В майстерні художника», яка і нині експонується в художньо-меморіальному музеї Олександра Осмьоркіна. 

Моя мова про творчість, адже мистецька премія відзначає саме твори - реальне втілення художника, його особистості. І коли ми говоримо про новітність мистецтва, то в першу чергу маємо на увазі оригінальність творчого почерку, неповторність самовиразу та мистецьку унікальність. У Наталії Мартинюк ці риси вирізняються яскраво та переконливо, починаючи від монументальної, як для графіки форматності робіт та незвичного застосування живописного стилю малювання простим олівцем, до найголовнішого – створення художнього образу. Як зазначає професор, доктор мистецтвознавства, завідувач кафедри образотворчого мистецтва Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського Ольга Тарасенко в своїй статті «Неоромантизм в творчості Наталії Мартинюк»: «Композиції Наталії Мартинюк – це вільна імпровізація на тему міста, побаченого як подібність прозорого кристала, що зростає; вази, що зберігає модуль бароко; це метаморфоза букета квітів і трав, які вибухають салютом на світлому тлі міста. Звичайне перетворене на святкове». До вибудови власної оригінальної системи філософських знаків та символів мисткиня подолала довгий шлях становлення та осмислення уже існуючих досягнень мистецтва, вивчаючи, а не копіюючи творчість видатних і великих. Сама художниця в тій же статті розповідає: «Спочатку я малювала з натури, а потім перейшла до вільного малювання. Дивлюся на чистий аркуш і уявляю композицію в завершеному вигляді. Так нас вчили. Це не означає, що так воно буде. Коли я взяла олівець і розпочала взаємодію з аркушем, починається найцікавіше – діалог, який я не завжди можу зупинити. Біла площина видає варіанти до нескінченності. Тільки встигай знаходити з нею спільну мову». Тому її графіка, зберігаючи жанровість класичного образотворчого мистецтва – пейзаж, натюрморт, портрет, станкова композиція –перегукуючись з настроями великого культурних злетів від ренесансу до модернізму,  не говорять штампами, а неначе живий струмінь повітря, створений неспинним рухом олівця художниці, виявляє особисті оригінальні образи, що змушують нас замислитися над сенсом життя.

Творчий доробок кропивничанина члена Національної Спілки художників України Дмитра Тарасенка – арт-проєкт «COVID_story», чесно кажучи, викликав у мене здивування. Автор трактує його таким чином: «Минулорічний карантин почався з того, що все зупинилося - справи, люди, час. Кругом запанував "хаос і паніка" в тому плані, що настільки жахливим і страшним нам представлявся на той момент цей вірус… По частині хаосу це скоріше торкнулося художників, які ще не досить добре заробляють своїм мистецтвом, щоб впевнено триматися на плаву… Але, в той же час у мене з’явився час на відкритий діалог із самим собою… Почав таки за новим вивчати і аналізувати себе, що подобається, що не дуже, чого хотілося б і як цього досягти. Таким чином з’явилася серія робіт «Sasha»… Трохи пізніше з’явилася серія робіт «Конкурс Дитячого рисунка»… Рік однозначно нетривіальний, не такий як завжди в звичайному розумінні цього слова. Нові умови, нові завдання, нові прийоми рішення. У творчому плані рік також зовсім інший тому, як за цей рік я ні разу не використовував масло або акрил, звичні мені медіа. Я пішов в трафаретний світ, який зовсім інакше змушує тебе думати в плані зображення, який взагалі змінює твоє ставлення до мистецтва».

В цій ситуації пригадується його перша персональна виставка з творами класичного реалістичного напрямку і відповідь на запитання журналіста однієї з місцевих газет: 

–  Що Вам найбільше подобається малювати?

–  Пейзажі. Природа – це творіння, можливо, Бога чи Всесвіту. Природа сама себе творить. Її цікаво писати, відтворювати, тому що вона непередбачувана. Один і той же захід сонця щодня різний…

 –  З кого із класиків Ви берете приклад?

–  Мені подобається художник Михайло Врубель. Він вчився, до речі, в нашій академії, але потім подався до Росії. Є дуже багато наших українських художників, які просто неймовірно передають колорит пейзажів, зокрема Сергій Васильківський. З французьких – Клод Моне, П’єр Ренуар. У кожного з них є щось, що йде поза межами їхнього часу. А художники, які працюють поза межами свого часу, входять в історію. Вони є новаторами, яких не розуміє їх епоха, але з часом вони визнаються класиками. 

Можливо і Дмитро Тарасенко в майбутньому дійсно стане новатором. Поки що, на мій погляд, художник шукає свій шлях в образотворчості. Адже його мистецькі серії, представлені на здобуття премії, це фактично  реплікація на творчість художників поп-арту 1950-х - 1960-х років та зліпок з класичного кластера, розробленого Енді Уорхолом. Його живописна серія «Sasha» мало чим відрізняється від Уорхолівської серії портретів Монро, перетворених в промисловий штамп ХХ століття. Звісно, ми живемо в постмодерновому світі, перемодельовуючи епоху модернізму. Але чи можемо, копіюючи модерністичні парадигми, мови та сенси, говорити про щось нове та оригінальне? Чи можлива оригінальність в повторі оригінального? А де ж тоді художня особистість? Художник має бути впізнаваним як Олег Голосій, Арсен Савадов, Георгій Сенченко.

У номінації «мистецтвознавство та історія мистецтв» представлено друковані видання мистецької тематики. Це - альбом «Музей мистецтв. Кропивницький», який висвітлює історію створення музею та представляє найбільш цікаві музейні предмети, що входять до фондового зібрання. Музейний каталог виданий за підтримки Українського культурного фонду. Його автори - творчий колектив: директор музею Тетяна Ткаченко, художниця Оксана Віжевська та головний зберігач фондів Валентина Ноженко. А також друковані видання – «Архітектурне обличчя міста» в 2-х частинах та «Будинок кількох архітекторів», які підготовлені авторським колективом – Володимиром Поліщуком, Сергієм Невесьоловим та Валентиною Сємічовою. Ці книги насичені великою кількістю фактологічних матеріалів у вигляді документів Державного архіву Кіровоградській області,  зокрема дозвільних документів на побудову приватних та громадських будівель,  архітектурних креслень та будівельних схем, газетних публікацій різних років, численних фотоматеріалів, а також документів з фондів Кіровоградського обласного краєзнавчого музею  та приватних зібрань місцевих краєзнавців. Систематизовані документальні матеріали за темами та будівельними об’єктами, що стали яскравими пам’ятками місцевого зодчества, викладені в популярній формі і є доступними не лише фахівцям, а й всім, хто цікавиться історією розвитку архітектури в місті Кропивницькому, презентують дослідження пам’яток історії, містобудування та архітектури кінця ХІХ –початку ХХ ст. історичного центру міста, демонструючи переємність притаманної йому архітектурної мови від часів заснування міста Єлисаветграда до сучасності, як нерозривну історію побудови цілісного урбаністичного середовища.

З представленими художніми творами та друкованими виданнями можна ознайомитись на музейному вебсайті у розділі «Вибрані виставки».

Андрій Надєждін
заслужений художник України,
мистецтвознавець,
провідний науковий співробітник 
художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький