ВАСИЛЬ МАРКО. ЗАЛЮБЛЕНИЙ У СЛОВО

На початку 2021  мало  б виповнитися 85 років від дня народження Василя Петровича Марка – українського літературознавця, критика, доктора філологічних наук, професора кафедри української літератури Кіровоградського (нині – Центральноукраїнського)  державного педагогічного університету  імені Володимира Винниченка. Ім’я Василя Петровича вже давно стало своєрідним брендом якості у науковому світі. Він був залюбленим у Слово. І це Слово було сутністю його життя і праці.  

У  день одного з найбільш шанованих всіма християнами свят – Святвечора у родині Марії та Петра Марко народився син Василь. По закінченню семирічки у рідному селі Руське Поле, вступив до Хустського педагогічного училища (1952-1954). У тому ж 1954 році В.  Марко став студентом факультету філології Ужгородського державного університету. Протягом шістнадцяти років працював у сільських школах: у 1959-1966 роках – вчителем, потім директором Дулівської восьмирічної школи, а з 1966 по 1975 роки – заступником директора Тячівської районної заочної середньої школи. Рідкісний випадок: ще працюючи вчителем, блискуче захистив у 1973 році кандидатську дисертацію на тему: «Проблема героя в творчості Михайла Стельмаха». 

З 1975 року Василь Петрович мешкав на Кіровоградщині. Працював у Кіровоградському державному педагогічному інституті імені Пушкіна (нинішній ЦДПУ ім. В. Винниченка) викладачем кафедри української літератури. У свій час вся Україна знала авторитетну і високопрофесійну «кіровоградську літературознавчу школу» в особі Василя  Марка, Григорія Клочека, Володимира Панченка, Леоніда Куценка, Світлани Барабаш,  Олега Поляруша. Вчений-філолог вражав студентів блискучою ерудицією, здатністю заохотити і прилучити їх до наукової роботи, свіжістю літературознавчого мислення, тонким відчуттям поетичного слова. Окрім того, В. Марко активно працював у системі підвищення фахової майстерності вчителів-філологів: виступав з лекціями, читав оригінальні спецкурси і семінари, укладав програми авторських курсів, проводив систематичні консультації.

Вже за часів незалежної України, у 1992 році, Василь Марко захистив докторську дисертацію на тему: «Художня концепція людини і стиль: закономірності  взаємодії (на матеріалі сучасної української прози)».

Під його керівництвом були написані і й успішно захищені чимало кандидатських дисертацій з української літератури й теорії літератури. Він керував роботами аспірантів, рецензував та виступав опонентом при захисті кандидатських і докторських дисертацій, писав і публікував рецензії на наукові праці та нові твори українських письменників, друкував методичні порадники та посібники.  У брошурі «Стежки до таїни таланту», яка була видана з нагоди 50-річчя науково-педагогічної діяльності та 75-річчя від дня народження Василя Марка, зібрані численні слова подяки аспірантів і колег Василя Петровича.

Свої перші критичні статті Василь Марко почав писати і друкувати ще у студентські роки. Його юнацька зацікавленість літературним процесом тривала усе життя. Поціновувачі літератури, дослідницького таланту Василя Марка переконані, що в його особі українська філологічна наука мала  серйозного фахівця. До його слова прислухалися критики, вітчизняні і зарубіжні дослідники. Ім’я Василя Марка вже давно увійшло до когорти універсальних теоретиків літературного процесу, без яких годі уявити нинішню філологічну науку – Івана Дзюби, Соломії Павличко, Миколи Ільницького, Миколи Жулинського, Віталія Дончика, Володимира Панченка.

Коло наукових інтересів Василя Петровича було надзвичайно широким – від роздумів над конкретними творами і монографіями до проблемних та оглядових статей і системних досліджень концептуальності літератури, «секретів» художності й стильових пошуків майстрів слова – Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Володимира Винниченка, Миколи Хвильового, Ліни Костенко, Василя Стуса і письменників із його рідного краю – Петра Скунця, Івана Цендея, Степана Жупанина та багатьох інших.

Авторитетна наукова палітра Василя Петровича справді вражає. Він є автором понад 350 наукових праць з історії української літератури, теорії літератури, методики викладання літератури в загальноосвітній і вищих школах. Серед них: «Художній світ Михайла Стельмаха» (1982), «У вимірах стилю» (1984), «Окрилені ідеалом. Образ позитивного героя в радянській прозі 70-80-х років» (1985), «Основа творчих шукань. Художня концепція людини в сучасній українській літературі» (1987), «Анатолій Мороз. Нарис творчості» (1988), «Стежки до таїни слова. Літературознавчі й методичні судії» (2007), «Аналіз художнього твору» (2013), збірки радіопубліцистики у двох частинах  «Дружні бесіди»((2002,2004). Окрім того, професор Марко постійно друкувався в найсолідніших наукових збірниках та академічних виданнях.   

 Діяльність вченого була відзначена нагородами та відзнаками. Серед них – «Відмінник народної освіти» (1986), знак «Петро Могила» (2005), «Почесний професор Балтійської вищої гуманітарної школи у Кошаліні (Польща, 2000),  грамота Верховної Ради України (2011).

У 2007 році за вже згадувану книгу «Стежки до таїни слова» науковець був удостоєний обласної літературної премії імені Євгена Маланюка в номінації «Літературознавство та публіцистика». У посібнику розглядаються оригінальні теоретичні засади аналізу художнього твору, а також подаються студії над творами різних літературних періодів, напрямів, родів і жанрів. Серед них повість Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», поема Т. Шевченка «І мертвим, і живим…», трагедія І.К. Карпенка-Карого «Сава Чалий», драми В. Винниченка «Брехня» і «Пророк», новели М. Коцюбинського «Невідомий» і М. Хвильового «Я (Романтика)», роман М. Стельмаха «Кров людська – не водиця», романи П. Загребельного «Я, Богдан» і «Тисячолітній Миколай», новели Григора Тютюнника та інші твори. 

Залишається тільки дивуватися як, перебуваючи у невпинному русі: за університетською кафедрою, у колі аспірантів, виступах на конференціях і написанням нових наукових досліджень, В. Марко знаходив час на творчість. За світосприйняттям і світовираженням Василь Петрович був поетом, мрійником і романтиком, про що можна судити з рядків, присвячених рідному Закарпаттю:

Тут сяє став, там виграють потоки,
Їх доленька, мов райдуга, єднає.
То гори і степи ведуть назустріч кроки,
Їх голосом земля до мене промовляє…

Там же, у рідному краї, під впливом чарівних дівочих голосів,  народився жартівливий вірш «Напоїть мене чаєм, дівчата». «Було це ще у 1970-у, – згадував В. Марко, – а й досі згадується чай із карпатських трав, заварений у скляній колбі. І досі згадуються пісні, які летіли на крилах таланту». Частина його віршів, у тому числі «Напоїть мене чаєм, дівчата» були покладена на музику композитором Олександром Решетовим і надруковані у пісенниках «Мелодії душі», «Душа співає», «Там, де Ятрань…» та інших.

На факультеті філології В. Марко створив літературну студію «Обрій», якою керував упродовж усіх років роботи в університеті. Саме тут виросла ціла плеяда молодих обдарувань, яким Василь Петрович відкривав «таїну слова» – Віталій Корнєєв, Ліна Рибальченко, Надія Гармазій, Юлія Дацюк, Кирило Поліщук, Каріна Геніх, Ольга Застеба та багато інших.

Одна з головних особливостей В. Марка полягала у вічному прагненні творити добро і дарувати його близьким і знайомим людям. Всі, кому пощастило працювати або спілкуватися з вченим, відзначали не тільки високий науковий рівень професора, а й людську силу характеру, в якій поєднувалися толерантність із принциповістю; повага до часом протилежного судження іншого, критичного ставлення до себе і вчорашнього, і нинішнього; величезна працездатність і віддавання енергії людям.

Життєве коло Василя Марка завершилося 12 червня 2015 року. У  перекладі з грецької «Василь» означає «цар». В. Марко  мав  справді царський талан на ниві ЇЇ Величності Науки – Філології. Науковий доробок професора Марка ще потребує належного і детального вивчення. Василь Петрович належав до тієї когорти вчених, які не тільки розкривали «таїну слова», а й філігранно творили її своєю невтомною працею. Він був дійсно Людиною з великої букви з потужною творчою продуктивністю, залюбленим у життя і ніжну мелодику слова.

Тетяна Ревва, науковець
літературно-меморіального музею
І.К.Карпенка-Карого
міста Кропивницького