ДЕТЕКТОРНИЙ ПОШУК: БРИТАНСЬКИЙ ДОСВІД

Автор: Максим Левада | 04 жовтня 2020 16:05 |

Ми регулярно чуємо від захисників «археологічного ринку» про те, як добре ця справа налагоджена в Англії. Там, буцімто, можна шукати де завгодно, а все знайдене залишати собі та продавати кому заманеться… Коли таке читаєш у фейсбучних постах, реагувати не хочеться, бо все це лише марнотратство. Але якщо популярний та впливовий телеканал озвучує ідею запровадження британських практик, є потреба зреагувати.


ТСН в спеціальному випуску «Золота лихоманка» торкнулися проблеми нелегальних розкопок та чорного ринку археологічних знахідок (LINK). Прикро, але сюжет був повністю змарнований фіналом про «досвід Англії». Журналісти припустилися суто професійної грубої помилки – не перевірили самі себе. Власне для цього (на майбутнє!) я хочу пояснити, як там усе відбувається насправді.

Усі знають, що Великобританія належить до вузького кола країн з прецедентним правом. Що її відрізняє, зокрема, від України. Така система це, радше, правовий виняток або історичний казус. Але мало хто знає як і чому саме так сформоване британське право.

На півночі Європи законодавство почало кодифікуватися достатньо пізно. На відміну від південніших країн, населення там було однорідним, а правові традиції сталими. Зовсім іншою була ситуація в варварських королівствах на теренах колишньої імперії. Там прибулі германці, хоч і панували, але складали меншість населення. Наприклад, в Італії, де виникле королівство остроґотів, король був королем лише для своїх германців. А для підкореного населення римської провінції він був найвищою посадовою особою – magister millitum. Він як король здійснював правосуддя за германськими традиціями над своїми ґотами, скликав військо, роздавав їм землі або подарунки. За це вони мали визнавати його та служити йому. А місцеве населення існувало за писаним римським правом, сплачувало за ним податки, було підсудним римській адміністрації до якої прибулі варвари-германці не мали відношення. Така ситуація в тих новоутворених королівствах, які витримали перевірку часом, зрештою призвела до необхідності об’єднання двох різних правових традицій та створення нового законодавства на основі пізнього римського права.

Інша ситуація склалася на півночі. Там звичаєве германське право проіснувало більш тривалий час, а спроби королів його кодифікувати під впливом південної цивілізації зустрічали перманентний супротив знаті, типу «наші права та привілеї ніколи не записувалися». З часом так виникало право прецеденту.

Отже, повертаючись до теми британського законодавства, зауважу – там майнове право ґрунтується на давній германський звичаєвій традиції про те, що надра (тобто усе, що є в землі) належать власникові цієї землі. Тому перше, що повинні розуміти прихильники «британської моделі» детекторного пошуку – йдеться виключно про приватні землі. Бо те, що сховане в державній або муніципальній землі належить державі або місцевому самоврядуванню. Нагадаю, за Конституцією України надра належать всьому народу, а не окремим його представникам.

За британським законодавством на приватній землі ви не те що шукати, навіть гриби збирати або просто гуляти без дозволу власника права не маєте. Таким чином, для пошуку треба взяти в нього цей дозвіл. Цей власник землі не лише може вам дозволити чи не дозволити здійснити пошук, він визначає й долю знахідок. Частіше це має вигляд «50 на 50», але він і може висунути умову, що все залишається йому. Лише, якщо він продаватиме це якомусь музею (тільки музею!), то винагорода (традиційно це 50 %) тому, хто знайшов, є обов’язковою, бо її встановлює спеціальна комісія.

Лише після отримання дозволу можна здійснювати пошук, а все, що знайдено, регламентується Treasure Act, тобто Законом про скарби, в редакції 1996 року (LINK).

Ви повинні в обов’язковому порядку протягом 14 днів після знахідки повідомити відповідні державні органи про:

– будь-які металеві предмети, що містять не менш ніж 10 % дорогоцінних металів (золота або срібла) віком старші за 300 років;

– будь-яку групу з двох або більше металевих предметів будь-якого віку з одного скарбу або однієї ями;

– усі монети з одного скарбу або ями віком не менш, ніж 300 років (у т.ч., якщо монети містять менше 10 % срібла або золота, але їх більше десяти).

Подивимося як це діє на прикладі найгучнішої знахідки – англосаксонського скарбу VІ ст., якого було знайдено в Стаффордширі.

2009 року любитель детекторного пошуку, який отримав від власника землі дозвіл, знайшов величезний скарб золотих і срібних виробів. За угодою він повинен був віддати половину власникові. Про знахідку терміново повідомили English Heritage, британську державну Комісію по історичних будівлях та пам’ятках Англії. При цьому співвласники заявили, що не планують ділити та залишати скарб собі, а хотіли би його продати. Що відбувалося далі?

1. Комісія провела тендер та визначила археологічну установу, яка здійснила розкопки цього місця та передала скарб на державне зберігання.

2. Відразу три музеї заявили про бажання придбати скарб. А музеї мають пріоритет у праві купівля таких знахідок і ніхто не може його перекупити, аж поки вони не відмовляться.

3. Влада обрала та призначила суб’єкта оціночної діяльності, тобто оцінника. З її вибором, як це передбачене процедурою, погодилися всі сторони, тобто музеї та співвласники. Оцінка доволі тривала та не дуже дешева, що треба теж враховувати.

4. По завершенні оцінки з її результатами повинні погодитися всі сторони – влада, власники, музеї.

5. Після цього два музеї заявили, що не бачать можливості знайти необхідну суму. Ще один, це був Бірмінгемський музей, необхідних коштів не мав, але від свого права не відмовився, й власники  чекали, поки музей не накопичить достатньо коштів. Кошти збиралися краудфандингом, і нарешті музей викупив цей скарб, правда, спільно з іще одним музеєм. До речі, 1,7 млн. фунтів, необхідних для опрацювання скарбу, збирають по цей час.

Скарб було оцінено в 3 млн. 300 тис. фунтів. Тобто кожен з власників отримав по 1.650.000-00. За британським правом, до якого апелюють наші детектористи та продавці археології, з суми прибутку вище за 150 тис. фунтів, особа повинна сплатити державі податок у розмірі 45 %. Податок, разом з соціальними внесками склав 759.300 з кожного. Мушу нагадати – ані наші продавці, ані аукціонні площадки, де продають археологічні предмети, не сплачують податків взагалі. А це сотні мільйонів гривень на рік, які могли би піти на охорону пам’яток або підтримку музеїв.

Але історія Стаффордширського скарбу на цьому не закінчилося. Оскільки на цій приватній землі було зроблено археологічне відкриття, вільний пошук там був заборонений. Це теж особливість британського законодавства, про яке чомусь ніхто не згадує. А через деякий час археологи запропонували власнику провести там вже професійний пошук. Так було знайдено другу частину цього скарбу, яку заховали окремо на певній відстані. Згодом її також придбав музей. Але все це знайшли та дослідили професійні археологи, а не аматори. Чому це так важливо?

Археологія шукає не скарби або звичайні черепки. Археологія шукає інформацію. Ту інформацію про минуле, якої немає в жодному з історичних джерел. Навіть послідовність розміщення предметів у скарбі має значення. Це і є тим, що називається «археологічним контекстом». Причому він стає дедалі важливішим, бо застосування новітніх технологій та методик надає вченим додаткові можливості, а кількість пам’яток або знахідок лише зменшується – їх стільки, скільки є, навіть, якщо ми не виявили ще всі. Нові пам’ятки вже не з’являться, не виростуть як гриби після дощу.

До речі, в Англії теж є порушники закону. Ті, хто шукає без дозволу або на пам’ятках. Але там, на відміну від нас, їх саджають в тюрму. Але чому журналісти, які торкаються цієї теми, апелюють лише до Великобританії? Є досвід інших країн.

В Італії детекторний пошук дозволений на територіях, які визначає влада. Причому влада має право за потреби змінити межі цих ділянок.

В Естонії пошук дозволений за наявності ліцензії, яку можна отримати лише після закінчення платних курсів. Там усі знахідки ви маєте віддати державі й лише відповідний орган визначить, що вам можна повернути, або чи давати вам винагороду та в якому саме розмірі.

А у Франції знахідка скарбу за допомогою детектора (будь-якого, не лише археологічного!) вважається кримінальним злочином.

Тобто, прикладів багато, тому варто розуміти загальну тенденцію. А вона є такою – законодавство стосовно детекторного пошуку поступово стає все більш жорстким. Про необхідність змін, зокрема, все гучніше заявляють британські археологи, які усвідомлюють усі наслідки такого хобі. Не розуміють цього лише в нас, тому ми спостерігаємо те, що ніхто не передбачав – ми останнє покоління, яке ще бачить археологічні пам’ятки в Україні. Нажаль…

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Грудень 2020

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Листопад | Січень