Він прагнув малювати життя. До 129-ї річниці від дня народження художника і педагога Олександра Осмьоркіна

Автор: Музей О.Осмьоркіна, Кропивницький | 08 грудня 2021 06:59 |

«Моє утвердження картини як вищого синтезу не виключало в мені переконання, що художник здатний відобразити й у меншому жанрі свою художню наповненість. Не завжди висока тема рятує убогість художнього змісту», - ці слова видатного художника і педагога Олександра Осмьоркіна, на мою думку, актуальні й  нині, коли образотворче мистецтво стоїть на роздоріжжі проблем ментального зламу нового століття в пошуку нових переконливих форм художньої виразності. 

Я проходжу залою художньо-меморіального музею Олександра Осмьоркіна, знову і знову переглядаючи твори митця – пейзажі, натюрморти, портрети… «Все пейзажите та натюрмортите» - з докором зазначав йому якось «поет революції» Володимир Маяковський. Тоді, в 1920-х роках також точилася велика дискусія про подальше існування живописної картини. Взагалі-то така противага існувала завжди, схильні до більш монументального сприйняття художники боролися зі схильними до ліричності та камерності в мистецьких поглядах, хоча всі в той чи інший час проходили період радикалізму та поміркованості, і Олександр Осмьоркін не є виключенням.

Погрудний автопортрет художника 1912 року, написаний ще під час його навчання у Київському художньому училищі. Зображення молодого чоловіка з впевненим поглядом, сповненим сподівань і надій. Його обличчя повернуте у три чверті, голову обвивають золоті кучері довгого волосся, які яскраво підкреслюють світло блакитних очей. Одягнений молодий чоловік у синю блузу, ознаку художників авангарду того часу, яку прикрашає червоно-рожева маківка дикої троянди - своєрідна данина бунтарсько-романтичним настроям, що панували в мистецькому середовищі початку ХХ ст. Тут і відкритість кольору, й імпресіоністичний уривчастий мазок, і сезаністський підхід до кольороподілу, хоча звісно, все це поки що більше інтуїтивне, ніж свідоме. Про той час Олександр Осмьоркін писав в своїй автобіографії: «Я став у училищі „протестантом”. Таким же протестантом був друг Ісаак Рабінович, який навчався зі мною. Шляхи до мистецтва ми прокладали собі свавільно, вислизаючи від гніту шкільного навчання та „пустуючи”. Пустощі ці були, втім, цілком безневинної властивості: писали обличчя чистим кадмієм, явно захоплювалися Врубелем, годинами розглядали репродукції Ван Гога, Матісса та інших „диких”». 

Але минув час і в одному з листів до дружини Олени Гальперіної 18 березня 1933 року він напише: «…потрібно сили і напруги, зосередженості та ін. Адже по суті, як ти знаєш, я не драматург, а радше споглядач, лірик та ін.» Живопис був його істиною, сутністю природи і Всесвіту. В тому ж 1933-му професор Всеросійської Академії художеств Ісаак Бродський на розмови Олександра Осмьоркіна про живописну культуру сезанізму різко зауважить: «Що Ви все: колір та колір. Це було все до постанови ЦК». І дійсно - кому потрібні пейзажі, натюрморти, проблеми мистецтва, коли на першому плані ідея «Всесвітнього щастя» і вічні лозунги: «Нужно накормить народ!», «Кто не с нами, тот против нас!». 

ХХ століття, в якому випало жити художнику, незважаючи на людські сподівання про безтурботне життя, завдяки науково-технічному прогресу виявилося войовничо брутальним. 1905 рік – війна Росії з Японією і перша революція в імперії. 1914 рік – Перша світова війна. В цьому році, до речі, Олександр Осмьоркін бере участь у виставці товариства «Бубновий Валет» і стає публічною людиною. Про нього заговорила критика. І з цього ж часу тінь політичного контролю невідступно нависає над ним. В 1915 році О.Осмьоркіна забирають на службу в армію. В одному з листів того часу він, розмірковуючи про майбутнє зауважить: «Локальним тоном буде хамство, свинство, грубість і темнота...»  В 1917 році знову великі потрясіння, що призводять до панування носіїв комуністичної ідеї над однією шостою частиною суходолу планети Земля. Влада змінилася, але сутність її стала ще страшнішою. Більшовизм, як і царизм, виявився нетерпимим до свободи. Система протягом всього свого існування, стверджуючи нову імперську політику за принципом «розділяй і володарюй», ламала становий хребет суспільства, викорчовувала його розум, вихолощувала душу та її культурне надбання – інтелігенцію. Уявляючи себе нащадком римських імператорів, «батько народів» Джугашвілі – Сталін разом зі своїм почетом поштовхом вказуючого перста страху нацьковував народи на народи, людей на людей, змушуючи їх витягати з підвалин своєї душі весь бруд, всі негативні сторони, які існують в кожного з нас, стимулюючи зло, з яким людина бореться з часу свого народження. І одному Богові відомо, яким попитом, незважаючи на всі утиски, Олександру Осмьоркіну вдалося не лише вижити в цій психо-фізіологічній м’ясорубці, але й довгий час, до 1947 року – коли вийшло «височайшее повеление с запретом писать и рисовать» і його було відсторонено від викладацької діяльності та звільнено з роботи «за формалізм», що в принципі було забороною на життя –     викладати, виставлятися, отримувати замовлення, боронити свою школу, сповідуючи ідею чистого мистецтва, виховати плеяду учнів, творчість багатьох з яких в 1960-і роки мала значний вплив на розвиту і становлення сучасного мистецтва в колишньому СРСР. 

Особливим трагізмом сповнений образ художника в автопортреті 1951 року, де він зобразив себе на фоні власної бібліотеки. Образ, який дивовижно точно співпадає з враженням його учня Вільгельма Лєвіка від останньої його зустрічі з учителем у Загорську: «Це було вже незадовго до його смерті. З моїм старим товаришем Мойсеєм Олександровичем Фейгіним ми вирішили відвідати нашого хворого вчителя у Загорську. Коли ми виїжджали з Москви, була чудова погода, але поступово небо заволоклося хмарами і почало накрапувати. У Загорську ми знайшли потрібну вулицю, але чомусь не могли розшукати будинок і досить довго блукали вулицею назад і вперед. Раптом двері одного  будиночка відчинилися і на порозі з’явився дуже виснажений чоловік у довгій блузі невизначеного кольору, в полотняних, що якось дивно, трубами стирчали, штанях. Ми не відразу впізнали в цій людині Осмьоркіна. Він запросив нас увійти. Розмова зайшла про живопис, і Олександр Олександрович захотів прогулятися містом і показати нам краєвиди Загорська. Він йшов, важко спираючись на наші руки, але, незважаючи на слабкість, з колишнім темпераментом показував який-небудь яр з будиночками, що ліпляться по схилах, або старовинний архітектурний мотив, або заводив нас в який-небудь дворик, що йому полюбився. Раптом здійнявся вітер. Небом йшли важкі чорні хмари, і швидко темніло. Насувалась гроза. Ми стояли біля дощатого паркану, на краю яру, зарослого високими деревами. І раптом Осмьоркін, тримаючись однією рукою за паркан, підняв обличчя до неба і з якоюсь дикою енергією, загрожуючи кулаком назустріч хмарі, що наближалася, вигукнув коротке, але люте прокляття чиновникам від мистецтва, що заважають справжній творчості. Наче у відповідь йому розкотився жахливий удар грому, і з неба на землю обрушився буквально потоп. Коли через три години ми з Фейгіним сіли у зворотний потяг, то одразу ж подивилися один на одного і сказали в один голос: „Король Лір! ”». 

Все життя він прагнув малювати, займатися улюбленим живописом, змішуючи фарби на палітрі та переносячи їх на полотно. Все життя він, як літературний Дон-Кіхот, вірив у людей та перемогу краси і любові. Поетичним гімном звучить останній етюд художника «Пльоскове», над яким він працював за декілька годин до своєї смерті. Лазурова синь неба, жовто-зелене тло землі, спилені стовбури дерев, що своїми молодими пагонами-вітами, неначе руками, тягнуться вгору, згинаючись, але не ламаючись під стрімкими поривами вітру. За спогадами учнів, Олександр Осмьоркін міг годинами малювати дерева, відслідковуючи їх форму, колір, досліджуючи природні ритми. Це заняття перетворювалося в своєрідне священнодійство, в результаті якого дерево отримувало нове, образне життя. Легкість майже акварельної прописки в етюді чергується з насиченістю руху ліній, маси дзвінкого кольору, задаючи тон майбутньому колориту. Художник з дивовижним артистизмом і майстерністю будує кольорову композицію, яка так і залишилася незавершеною. 

За оцінками мистецтвознавчої критики, останні картини Олександра Осмьоркіна свідчили про відкриття нового яскравого періоду в творчості митця, якому, на жаль, не судилося сповна зреалізуватися. Адже творчості притаманна свобода.

Художник і педагог Олександр Осмьоркін був з тих митців, які просто хотіли займатися своєю справою. Таким він зостався до кінця життя, незважаючи на умови існування, які продукувало трагічне ХХ століття. 

Олександр Осмьоркін: «Я живу лише мистецтвом, а щодо інтриг – їх надто багато. Не приховую, що вони ранять моє слабке серце. Але воно б’ється на славу важкого та нещадного мистецтва. Ми себе йому присвятили не заради тимчасової нісенітниці, а чогось значно більшого...» 

Андрій Надєждін
аслужений художник України
истецтвознавець
ровідний науковий співробітник
удожньо-меморіального
узею О.О.Осмьоркіна
м. Кропивницький

 

Олександр Осмьоркін на пленері у Вірменії
під час відрядження до Єреванського художнього інституту

1946

 

Олександр Осмьоркін зі студентом Василем Подковиріним
на літній практиці Ленінградського інституту живопису,
скульптури та архітектури ВАХ

Загорськ. 1944

Олександр Осмьоркін в майстерні
Москва. 1953

 

Олександр Осмьоркін
Автопортрет
1912
Полотно, олія
41,5х33
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Автопортрет
1951
Картон, олія
70х50
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Олександр Осмьоркін
Пльоскове. Незакінчений пейзаж (останній)
1953
Полотно, олія
87х67
(Зібрання художньо-меморіального
музею О.О.Осмьоркіна. Кропивницький)

 

Меморіальний зал художньо-меморіального музею
Олександра Осмьоркіна

 

Художньо-меморіальний музей Олександра Осмьоркіна
Кропивницький

 

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Жовтень 2022

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31      
Вересень | Листопад