PLAGIUM АБО СМЕРТНИЙ ВИРОК

Автор: Максим Левада | 31 березня 2018 10:27 |

«Плагіат – оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору» (ст. 50 Закону України «Про авторські та суміжні права»). А в римському праві plagium – злочинний продаж у рабство вільної людини (буквально – викрадення). За цей злочин у Римі карали батогами (ad plagas).


Міністерство культури влаштувало брифінг, присвячений реалізації проекту «Малі міста – великі враження». Судячи з преси, великого враження він не справив, що взагалі характерно для публічної політики Мінкультури. Здавалося, прозвітувало міністерство черговий раз черговим малозрозумілим заходом, та й годі!..

Але керівництву міністерства сьогодні абсолютно немає чим звітуватися за свою минулорічну роботу, бо частина звіту Кабміну за 2017 рік, що присвячена культурі, виглядає клоунадою, а тому треба хапатися хоч за щось. Особливо на тлі проваленого «Року культурної спадщини» та небезпеки майбутніх слухань у Верховній Раді.

В цьому проекті, який винесло на брифінг міністерство, є одна особливість, на яку варто звернути увагу. На перший погляд виглядає він, м’яко кажучи, безпорадно. Ідею відверто «запозичено», причому без посилань на її автора. Бо ще у 2007 році Микола Томенко та його фонд започаткували аналогічну акцію «Сім чудес України».

Для початку спробуємо порівняти обидва проекти та знайти спільне, а потім і відмінності.

«Сім чудес України» 

Сам проект передбачає три етапи.

Перший етап – оголошення початку акції та прийняття пропозицій щодо її учасників. Під час І етапу Оргкомітет акції, до якого входять відомі громадські діячі, науковці та регіональні представники, визначив її учасників та презентував їх широкій громадськості.

На другому етапі відбулося представлення своїх номінантів областями, організація прес-турів та визначення фіналістів акції шляхом опитування 100 експертів у галузі туризму, архітектури, історії і культури.

Третій етап – визначив переможців акції шляхом підведення підсумків експертного та відкритого Інтернет-голосування (50/50). Нагородження переможців. У Інтернет-голосуванні взяли участь 76 тисяч 889 чоловік.

Уже проведено три конкурси в межах цієї загальної акції. 2007 року було відібрано «7 історико-архітектурних чудес України», якими стали: Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець», Києво-Печерська Лавра, Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», Національний дендрологічний парк «Софіївка», Херсонес Таврійський, Софія Київська та Національний заповідник-острів «Хортиця».

У 2008 році ще «7 природних чудес України», переможцями якого було визнано: Біосферний заповідник «Асканія-Нова», Регіонально-ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя», Дністровський каньйон, Мармурову печеру, Національний природний парк «Подільські Товтри», озера Світязь та Синевір.

Пізніше, у 2010 році, проведено «7 чудес України: замки, фортеці, палаци». В результаті були обрані такі переможці: Аккерманська фортеця, Алупкінський палац, Кам’янець-Подільська фортеця, Луцький Верхній замок, Митрополичий палац у Чернівцях, Палац у Качанівці, Хотинська фортеця.

Ця акція користувалася великим авторитетом, її мета «показати українцям і світу історично значиме, архітектурно витончене, туристично привабливе, одним словом – красиве та унікальне обличчя держави, в якій ми живемо» була переконливо досягнена.

Результатами акції стали путівники «Україна, якою ми мандруємо» та «7 природних чудес України». Буклети видані українською, російською та англійською мовами для пропагування України через її міжнародні представництва та посольства, а також з метою безкоштовного розповсюдження в аеропортах України. У 2011 році було презентовано сім поштових марок, які увійшли до малого аркушу під назвою «Сім природних чудес України». За підсумками конкурсу «Краща поштова марка України 2011», який був проведений «Укрпоштою», марки «Сім природних чудес України» зайняли третє місце. У 2012 році було презентовано 7 поштових марок, які увійшли до малого аркушу під назвою «Сім чудес України: замки, палаци, фортеці».

«Малі міста – великі враження»

Від початку було заявлено, що у рамках проекту, шляхом проведення відкритого конкурсу, відберуть об’єднані територіальні громади або малі міста для впровадження пілотних культурною спадщиною, реалізація яких сприятиме подальшому культурно – економічному розвитку територій.

Проект також передбачав три етапи.

Перший складався з надходження проектів у паперовому вигляді до Мінкультури.

На другому етапі дві експертні ради (по оцінці релевантності об’єктів матеріальної культурної спадщини та по оцінці проектних ідей, відповідність запропонованих дій цілям і результатам та життєву спроможність проекту для певних території) спочатку окремо кожна, а згодом спільно обговорювали ці проекти.

На третьому етапі відбувався захист проектів. Про допуск на цей етап від початку було заявлено «від 12 до 15 проектів», що вочевидь виглядало трохи дивно, адже загальна участь заявок була ще невідома.

І, нарешті, визначалися фіналісти. Їх стало вісім, але про них я згадаю трохи пізніше.

Принциповою різницею, порівняно з проектом Миколи Томенка, було те, що і склад експертних рад, і визначення фіналістів жорстко контролювалося Мінкультури. Тобто, ідея дуже схожа, різняться лише дрібниці, бо проект Миколи Томенка передбачав відкрите публічне голосування, та взагалі був максимально прозорим.

Але різниця не лише в цьому!

Якщо подивитися як на обґрунтування необхідності акції «Малі міста – великі враження», так і на критерії оцінки проектів, які виставило на свій проект Мінкультури, то основним акцентом там є об’єкти культурної спадщини. Саме нерухомі об’єкти, що дуже важливо!

Так, у «паспорті об’єкту» при поданні заявок обов’язково треба було вказати:

– Назву об’єкту культурної спадщини;

– Рік будівництва об’єкту;

– Рік останньої реставрації або здійснення ремонтних робіт об’єкту;

– Місце розташування;

– Назва організації – балансоутримувача;

– Історична довідка про об’єкт.

А в критеріях оцінки, які розробило Мінкультури, був окремий розділ під назвою «Оцінка об’єкту». Він включав наступні параметри:

– Стан пам’ятки;

– Пізнаванність пам’ятки в межах України;

– Художня цінність об’єкту;

– Архітектурна цінність об’єкт;

– Історична цінність об’єкту;

– Вплив проекту на подальший розвиток пам’ятки та території.

Вже з цього очевидне, що йдеться не лише про «об’єкти культурної спадщини», а тільки про «пам’ятки», тобто про об’єкти, занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Але насправді ці проекти жодного відношення до культурної спадщини не мають! Навіть Мінкультури сором’язливо повідомило в себе на сайті, що «стартап не передбачає проведення реставраційних робіт»! Саме так – стартап!

Хто не знає або забув – startup це щойно створена компанія (може, навіть, ще не зареєстрована), яка лише планує вийти на ринок з якоюсь новою продукцією або послугою.

Отже, Мінкультури провело конкурс для визначення кількох проектів, метою яких заявлено «впровадження пілотних культурних стартапів (ексклюзивних культурних подій), що пов’язані із культурною спадщиною». Те, що вони насправді з культурною спадщиною, а тим більше з пам’ятками, зовсім не пов’язані, кожен може переконатися сам. Бо в результаті відібрано музичний фестиваль, театральний фестиваль, кінофестиваль, художній пленер та, навіть, гастрономічний фестиваль!

Ось, хто став переможцями: «Створення культурного бренду міста» (Тростянець Сумської області), «Леонтович Арт Квартал» (Тульчин Вінницької області), «Культурний барбакан» (Острог Рівненської області), «Репенський пленер» (Чугуїв Харківської області), «Міжнародний фестиваль кіно і урбаністики – 86» (Славутич Київської області), «Культурний хакатон» (Шарівка Харківської області), «Фестиваль молодих театрів» (Гадяч Полтавської області), «Гастрономічний фестиваль Дунайські гостини» (Вилківська ОТГ Одеської області). І жодного проекту, пов’язаного з пам’ятками!

А зараз про головну особливість цього проекту. Між переможцями мають розподілити 4 мільйони гривень державного бюджету! Тобто кожен отримає мінімум 500 тисяч гривень.

Що тут відбувається? Чому Мінкультури досі несподівано підтримало проекти, на які в нормальних країнах не витрачається бюджет? Чому йде підтримка з державного бюджету, хоча йдеться вочевидь про суто місцеві проекти? Чому, нарешті, це не відбувається через щойно створений Фонд культури?

Звітуючи про завершення конкурсу, Мінкультури послалося на слова Прем’єр-Міністра про «Створення умов для культурно-економічного розвитку з метою перетворення малих міст у самодостатні, розвиток адміністративних одиниць шляхом збільшення потенціалу власного культурного ресурсу». Несподівана увага Прем’єра до культури, про яку він до цього, якщо й чув, то точно не висловлювався! Але сама ідея конкурсу та її реалізація належить людині, яку в міністерстві поз очі називають «тьотя від Гройсмана». То може тут йдеться про банальний початок передвиборчої кампанії за рахунок бюджету? Я так не думаю!

Справа в тому, що та персона з Мінкультури, про яку я згадав, вже непогано відома. Минулого року вона обіймаючи посаду радника міністра культури Нищука, вдало здійснювала комерційну діяльність у галузі культури як фізична особа-підприємець.

А наразі вона стала, ще й директором Українського центру культурних досліджень, якого міністерство визначило у якості координатора проекту. І тепер цей УЦКД має здійснювати «методичну допомогу в розробці ексклюзивної ідеї, розробці концепції стартапу, супроводу під час реалізації проекту та маркетинговому супроводі проекту».

Як підказує сумний досвід, значна частина цих коштів може бути легально реалізована через різні ФОПи, фонди, ГО, фірми та інші інституції. Вони, ці гроші, не потребують тендерів, їх спокійно можна освоїти «по-тихому». Тобто, можна доволі впевнено прогнозувати появу договорів про консультації, розробку концепцій, дорожніх карт тощо. Добре хоч, що директор УЦКД, як посадова особа фізичної особи публічного права має тепер подавати електронну декларацію! Правда, є й інші ФОПи – друзі або родичі…

Ось чому я маю всі підстави стверджувати – Міністр культури Євген Нищук, його заступник Тамара Мазур та «людина від Гройсмана», директор УЦКД Ірина Френкель, зовсім не мали на меті впровадження проектів, що «пов’язані із культурною спадщиною». Бо ці проекти пов’язані з іншим – з грошима, а точніше – з чотирма мільйонами бюджетних гривень. Тому, слова Євгена Нищука, що «саме культура є фундаментом перетворень у державі» у цьому контексті треба вважати невдалим жартом.

Поки складається таке враження, що під прикриттям заяв про європейський Рік культурної спадщини та «культурний ресурс», планують здійснити сумнівні витрати з державного бюджету. Бо не існує та не може існувати іншого пояснення тому чому за рахунок програми, «пов’язаної із культурною спадщиною», фінансується, наприклад, фестиваль, який «знайомить гостей з розмаїттям місцевої кухні, де переплелися традиції багатьох народів Південно-Східної Європи. Гасло фестивалю – «Мандруй зі смаком!». Участь в ньому візьмуть місцеві фермери, які спеціалізуються на вирощуванні полуниці, рису, винограду і, звісно, риби»!

Саме так – «місцеві фермери, які спеціалізуються на вирощувані риби», і визначають «пізнаванність пам’ятки в межах України»!

– Да откуда здесь мафия? Ты как приехал из Чикаго, только и слышу – мафия, мафия. Пацан рыбу привёз – мафия, менты за карманниками гоняются – мафия. Хотелось, чтобы она у нас была, но для этого надо много работать.

– Рыба у чикагской мафии – это знак смертного приговора!

Схожі публікації

Коментарі (0)

 

Новини

Події

Журнал
«Музейний простір»

Актуальний номер - № 4(14) за 2014 рік

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

Рейтинг

Календар

Травень 2018

Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031   
Квітень | Червень