Освіта в музеях і центрах науки: потреба в синергії учасників

На освіту в середній школі ми тратимо лише 3% нашого життя. Про це розповів на інавгураційній лекції під час відкриття конференції польських центрів науки професор Джон Фок, керівник Інституту з вивчення інновацій у США. Професор наводив дані дослідження про вивчення наукових дисциплін, яке вони з колегами проводили у Великій Британії.

За даними цього дослідження, є кілька причин, чому люди вивчають науку (причини подано від найбільш до найменш популярної):
-        щоб задовольнити свою цікавість
-        в межах досвіду на місці праці
-        як хоббі
-        щоб забезпечити потреби інших (напр., дітей)
-        щоб забезпечити власні потреби (напр., більше з'ясувати про свою хворобу, екологічні проблеми свого регіону тощо)
-        в межах шкільної програми чи інших кар'єрних потреб. 

Це дослідження показало, що школи є важливими у вивченні наукових дисциплін, але не визначальними. Ключову роль в науковій освіті у Великій Британії на себе перебирають центри науки, музеї, наукові фестивалі. Хоча чітке протиставлення формальної і неформальної освіти більше неактуальне — все настільки переплетено і нюансовано, що в житті кожної людини різні типи освіти грають свою важливу роль.

Центри науки — заклади неформальної освіти, які в доступній та прикладній формі подають наукові теми різним аудиторіям. Їхні експонати рідко мають історичну цінність (хоча є і такі), здебільшого їхнє завдання — дати можливість власноруч провести експеримент. А роль працівників у центрах науки — не просто познайомити публіку з певним матеріалом, а настільки творчо цей матеріал подати, щоби експонат збуджував цікавість і був інтерактивним і водночас якнайкраще знайомив з певною темою. Тому центри науки стають такими популярними в усьому світі, а досвід працівників таких центрів у популяризації і подачі складних наукових тем цікавий для освітян усіх сфер.

У близькій до нас Польщі налічується принаймні 15 центрів науки в різних містах. Вони бувають полідисциплінарні — популяризують різні дисципліни від біології до психології, а є монодисциплінарні, що зосереджуються, наприклад, математиці. Однак усіх їх поєднує спільне завдання — показати, що «наука є всюди» і зробити це в цікавій ігровій формі.

Ігрові форми можуть бути затратними і непростими у виконанні: наприклад, конструкція, яка, знаючи вагу, ріст і вік конкретної особи, наочно демонструє кількість води в організмі. Або експонат, у якому через вібрації можна почути музику різних релігій — християнства, буддизму, анімізму, ісламу. Тем і способів їх представлення — безліч: радіохвилі, магнітне поле, електричні прилади, робота маятників, відцентрова сила, власноручне створення виру чи випробовування роботи шлюзу... Але є дуже «прості», та не менш пізнавальні експонати: через червоні зернятка у білих у прозорій посудині показано кількісне співвідношення — 100 тисяч (червоних) у мільйоні (білих), 1 тисяча у мільйоні чи сотня у мільйоні. Або давньоантична мозаїка представлена у великих пазлах, а творення перспективи — за допомогою сітки, з якою працювали ренесансні майстри. Чи дослідження ролі і можливостей опуклих дзеркал. Все це дає уявлення водночас про закони оптики й історію мистецтва...

Уже дев'ятий рік поспіль працівники центрів науки з усіх куточків Польщі збираються на конференції «Інтеракція-Інтерграція», що відбувається щоразу в іншому місті на базі місцевого центру науки. Домінують серед учасників конференції представники центрів науки, але з'їжджається чимало людей і з інших осередків неформальної чи формальної освіти — здебільшого це працівники музеїв, парків чи зоопарків, вчителі чи університетські викладачі. Наприклад, цього року на конференцію у варшавський Центр науки Копернік зібралось понад 300 учасників.

Представники центрів науки свої конференції організовують теж у креативний спосіб: більшість сесій були побудовані у форматі анти- або не-конференції, який передбачає не єдиного спікера перед аудиторією, а можливість ініціативи, взаємодії, обміну досвідом між всіма учасниками на рівних. Організатори порівнювали цей підхід з розмовами колег за кавою, винесеними у формат ширших обговорень. Сесії відбувалися паралельно: завжди треба було вибирати одну з трьох сесій, на котру хочеш піти. Разом з тим, в організації події такого типу криється величезний виклик: як зацікавити всіх відвідувачів бути не пасивними спостерігачами, а активними учасниками конференційного процесу?

Чи достатньо буде запропонувати цікаві для більшості учасників теми? Програма конференції «Інтеракція-Інтеграція» включала широкий спектр тем: і розповіді про наукові лекції для дітей, що їх викладають як дорослі, так і самі діти. І про важливість якісно сформованого вебсайту музею чи наукового центру, на якому є мінімум найнеобхіднішої інформації і чіткий календар подій — відвідувач сьогодні не читає, а сканує сторінки, тому їх структура є неймовірно важливою для контакту. За приклад невдалої і перевантаженої сторінки було продемонстровано сайт Королівського замку на Вавелі, а вдалим прикладом був сайт Національного музею у Варшаві чи Центру науки й індустрій в Манчестері.

Ігрові методики, міждисциплінарні заняття (як-от математика в природі чи в мистецтві), як заохотити відвідувача повернутися до музею чи центру ще не раз, як знайти зацікавити підлітків (вони є найменш чисельною аудиторією культурних інституцій) — тем було піднято дуже багато цікавих і формат розмов та обміну досвідом у групах мав свої очевидні переваги.

Маю велику надію, що у нашому світі неформальної освіти незабаром теж з'явиться подібна конференція, де буде теж використано кілька ефективних форматів. А нам є чим обмінюватися, над чим думати разом і де співпрацювати — бо ж роль неформальної освіти, за визначенням професора Фока, лише зростає, і ключовим для освітньої екосистеми є вміння усіх освітян працювати у синергії.


Софія Рябчук,
перекладачка, менеджерка культурних та освітніх проектів,
дослідниця гармонійного розвитку дитини,
стипендіатка програми «Gaude Polonia» у Варшаві,
експерт Українського центру розвитку музейної справи