З надією і вірою: поезії Євгена Маланюка в ілюстраціях кропивничанина Андрія Надєждіна

В художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна до 120-річчя з дня народження письменника-земляка, сотника Армії УНР Є.Ф.Маланюка та 100-річчя Української Народної Республіки відкрилася тематична виставка «"Єдиним сном, єдиним болем…" Поезії Євгена Маланюка  в ілюстраціях заслуженого художника України Андрія Надєждіна», в експозиції якої представлено понад 40 графічних композицій та книжкових заставок.

Вони виконані для друкованих видань: Л.Куценко «Dominus Маланюк – тло і постать». - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2001 (доповнене видання Київ: Гроно, 2002) та збірки поезій Є.Маланюка «Єдиним сном, єдиним болем…» з перекладами російською мовою О.Архангельського. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013.

Як автор виставки зазначу, що захопленню творчістю видатного філософа, поета, культуролога Євгена Филимоновича Маланюка – людини, яка, глибоко досліджуючи причини невдач українського народу до досягнення самостійного суспільного життя, цілеспрямовано докладала грандіозних зусиль для майбутнього становлення української державності, я завдячую знайомству з літературознавцем Леонідом Васильовичем Куценком та роботою над художнім оформленням його наукового дослідження «Dominus Маланюк – тло і постать». Уже після загального прочитання матеріалу мені стало зрозумілим, що переді мною особлива праця, яка розкриває не лише творчість Євгена Маланюка, а й зовсім нову, майже невідому широкому загалу Україну з гігантським особистісним культурним потенціалом, народженим змаганнями за Українську Народну республіку. То хто ж він Євген Маланюк?

Маланюк Євген Филимонович (1897-1968) - український письменник, поет, культуролог-енциклопедист, літературний критик, сотник Армії УНР. Народився 20 січня    (1 лютого) 1897 року в Архангороді Херсонської губернії (тепер смт. Новоархангельськ Кіровоградської області) в родині вчителя. Навчався в Єлисаветградському земському реальному училищі, по закінченні якого у 2014 році вступає до Петербурзького політехнічного інституту, але Перша світова війна стає на перешкоді навчанню. Замість студентської лави потрапляє до Київської військової школи, по закінченню якої починає службу на Південно-західному фронті. Після демобілізації восени 1917 року Є.Маланюк опинився в Києві, де став сотником армії Української Народної Республіки. Брав активну участь у визвольних змаганнях УНР. 3 1920 року перебував у еміграції. В 1921 році разом з іншими вояками УНР був інтернований до польського табору в Каліші, де разом з Ю.Дараганом заснував журнал «Веселка».  Восени 1923 року виїздить до Чехословаччини для навчання на гідротехнічному відділенні інженерного факультету Української господарської академії в Подєбрадах. Деякий час входив до складу Ліги українських націоналістів, співпрацював у журналі цієї організації «Державна нація». Отримавши диплом інженера, у пошуках роботи виїхав до Варшави (Польща), де в 1929 році разом з літератором Ю.Липою заснував літературну групу «ТАНК», а згодом і квартальне видання «Ми». Брав участь в обороні Варшави від німецьких військ у 1939 році. Після вступу на територію Польщі радянських військ був змушений податися на другу еміграцію, рятуючись від пильного ока енкаведистів, які на той час уже замордували його найкращого друга Ю.Липу. З 1944 року в Німеччині, викладає математику в гімназії Регенсбурга. У червні 1949 року переїжджає до США, оселяється на околиці Нью-Йорка: спершу працює фізично, потім в проектному бюро, де й трудився до виходу на пенсію в 1962 році. Перша збірка віршів Є.Маланюка «Стилет і стилос» вийшла в 1925 році в Подєбрадах і стала неабиякою подією в житті автора та в тогочасному літературно-мистецькому процесі, викликавши неоднозначну реакцію - від цілковитого несприйняття до надзвичайного захоплення. У наступні роки світ побачили чимало збірок поезій, переклади, рецензії, статті, в яких  Є.Маланюк постає самобутнім мислителем, дослідником-аналітиком, основною темою його творчості є Україна, її мистецтво, культура, історія. У 1958 році він став почесним головою об’єднання українських письменників «Слово». Помер Є.Ф.Маланюк 16 лютого 1968 року у Нью-Йорку (США). Довгі роки його ім’я замовчувалося в Україні, тільки після 1991 року, коли наша держава стала незалежною, їй повернули ім’я та літературну спадщину Євгена Маланюка. На Кіровоградщині пам’ятають і шанують видатного земляка -  його іменем у місті Кропивницькому (Кіровограді) названо вулицю, у 1997 році з нагоди відзначення 100-річчя від дня народження митця на приміщенні колишнього Єлисаветградського земського реального училища (Кіровоградського машинобудівного коледжу КНТУ), де він навчався, відкрито меморіальну дошку, а на батьківщині в смт. Новоархангельську Кіровоградської області встановлено пам’ятник, у 2002 році Кіровоградською обласною радою засновано обласну літературну премію імені Євгена Маланюка, якою нагороджуються літератори області за високохудожні твори різних жанрів літератури.

Справді, особистості такого масштабу як Євген Маланюк народжуються нечасто, а в ХХ столітті Україна  явила світу цілу потужну плеяду творчих людей, що формували унікальне культурне середовище української модерної нації. Зазвичай ми говоримо про «Розстріляне відродження», чомусь забуваючи «Український ісход» 1920-х рр. Юрій Липа, Юрій Дараган, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Софія Левицька, Володимир Винниченко, Наталя Левицька-Холодна, Михайло Черешньовський та багато інших,  діяльність і творчість яких і досі залишається приховуваною лаштунками ідеологічних та історичних міфотворчих нашарувань радянського часу від широкого українського загалу, хоча могла би стати основою для розвитку сучасної української культури.

Чим більше я заглиблювався в рукопис, тим більше потребував документальних матеріалів для ознайомлення. Особливо прискіпливо вивчав твори Є.Маланюка, перечитуючи по багато разів його вірші і культурологічні розвідки. Переживання, пристрасті, трагедії і радощі, виказані літературним словом на аркушах паперу, зливалися в єдиний ритм вірша, що звучав неначе свіжий струмок, розчищений від мулу ідеологічної зашореності. Особливої уваги заслуговували фото, вони розкривали не лише Є.Маланюка як людину і особистість, за ними бриніла музика часу.     Окрім головних тем, закладених Л.Куценком, з’явилися нові блоки і підтеми, продиктовані логістикою творчості Є.Маланюка, що наявно звучали на сторінках дослідження і мали знайти своє графічне відображення – «Відречення», «Проща», «Втрачений рай», «Стоїки», «Жертвоприношення», «Творець і суспільство», «Творець і Держава», «Планетарна війна добра і зла». Є.Маланюк виступає за побудову модерної Української держави, в якій народна культура має знайти спосіб примирення з технократичною цивілізацією на основі національного інтересу, або національної доцільності, що можна назвати прагматичним україноцентризмом, який у Маланюка є стержневим магнітом, налаштованим на збирання будь-яких українських часточок в єдиний культурний моноліт нації. Також він вводить в обіг оцінки історичних процесів поняття «малоросійства», яке охоплює не лише Україну, а й європейську цивілізацію в цілому, визначає найбільшими вадами цього явища внутрішню духовну роздвоєність, невизначеність, що призводить до культурної кволості суспільства споживання, а звідси неможливості опору агресивності зла – «здача без бою».

Всі ці моменти філософії та публіцистики в поєднанні з поезією потребували свого виразу в графічних образах, які в той же час мали залишатись в межах ілюстрацій, доповнень, посилень тексту. Логічна доріжка привела до образного ряду героїв театрального дійства українського вертепу. Є.Маланюк, фактично виступаючи як непримиренний апостол в борні за Україну, сприймає світ подій ХХ століття також як Вселенський вертеп – місце, в якому повинна народитися нова нація і нова держава.

Протистояння абсолютного добра і зла, віри і невір’я, прояви особистого героїзму або заздрості й егоїзму в боротьбі за владу, заліплена воля і стоїцизм – ці характерні прояви людської слабкості і сили уособили в собі збірні образи Козака, Давньоруського воїна, Дівчини, Солдата, Янгола, Чорта у декількох іпостасях (ординця, імперського генерала, царя) та Смерті.  Їх  супроводжують  символи:  булава – влада;  меч, шабля – сила;  нагайка, аркан, ніж – підступність; хрест, чаша, вінець – віра; крісло, трон – могутність і закон; квітка – надія; яблуко – любов; дерево – життя. Але за всіма цими фігурами і знаками, що були результатом роздумів, стояла людина - вона повинна була з’явитися у власному образі, виказавши особисту присутність. Так народилися колажі з фотопортретами Є.Маланюка від дитинства до сивої зрілості. Ці композиції, що означили назви розділів, зібравши в собі фрагменти архітектури, предмети, речі, зображення історичних або міфологічних осіб, які оточували поета чи були частиною його думок, стали відображенням піків життєвої напруги Є.Маланюка, моментів перелому в його творчій свідомості на шляху пізнання природи Всесвіту.

2001 року ми ще не користувалися фотошопом і всі колажі робилися вручну на відміну від збірки віршів «Єдиним сном, єдиним болем…», де використана техніка авторської графіки з комп’ютерною обробкою. Збірка видавалася як білінгва –  оригіналу з перекладами російською мовою поета з Кіровоградщини О.Архангельського, який, до речі, за цю працю став лауреатом обласної літературної премії імені Євгена Маланюка. Книга дає можливість донести український погляд  Є.Маланюка на контраверсійні моменти історії до російського читача через емоційний та душевний вимір, що було і залишається ідеологічно важливим. На моє переконання, книга - це особливий твір мистецтва, а тим більше книга поезій. Коли працюєш над оформленням, то неначе лягаєш на воду і пливеш за течією і нікому невідомо, де винесе тебе на берег ворожіння словом. Чи захопить та кине у вир почуттів і емоцій, чи залишить серед пустелі думок без краплини ідеї. Образотворча мова збірки «Єдиним сном, єдиним болем…» має загальномодерний тон. Графічні доробки в даному випадку це - експресивні, образні варіації на теми поезії Є.Маланюка.

На виставці, експонованій в художньо-меморіальному музеї О.О.Осмьоркіна, ілюстрації творів Євгена Маланюка демонструються в друкованому вигляді разом з його поетичним словом. Досить символічно, що першими відвідувачами виставки стали учні обласного загальноосвітнього навчально-виховного комплексу гуманітарно-естетичного профілю. Зустрічі з молоддю на тлі виставки, їхні очі, сповнені розуму і допитливості, відверті питання, сила волі вільного спілкування дають надію, що модерна Україна постане і утвердиться.

Надєждін Андрій, заслужений художник України,
мистецтвознавець, провідний науковий співробітник
художньо – меморіального музею О.О.Осмьоркіна,
м. Кропивницький

Буклет тематичної виставки «"Єдиним сном, єдиним болем…" Поезії Євгена Маланюка в ілюстраціях заслуженого художника України Андрія Надєждіна»

Заслужений художник України Андрій Надєждін презентує авторську виставку учням обласного загальноосвітнього навчально-виховного комплексу гуманітарно-естетичного профілю

Ілюстрації заслуженого художника України А.М.Надєждіна до книги - Л.Куценко «Dominus Маланюк – тло і постать». - Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2001 (доповнене видання Київ: Гроно, 2002)

Ілюстрації заслуженого художника України А.М.Надєждіна до книги - Збірка поезій Є.Маланюка «Єдиним сном, єдиним болем…» з перекладами російською мовою О.Архангельського. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013