Showdown музею Шевченка

«Мені вперше про цю ідею сказали в понеділок. До цього в неділю на святкуванні Дня соборності мене запросили на понеділок на розмову. Десь в кулуарах мене попередили, про що може бути мова… У понеділок на розмові я дав згоду».

Ці слова записав редакційний диктофон «Музейного простору» 15 лютого 2012 року від Дмитра Стуса, який за 2 тижні до того, досить несподівано, був призначений генеральним директором Національного музею Тараса Шевченка. Так він розповів про передісторію його появи у кріслі очільника найвідомішого українського музею у світі. Про історію до кінця незрозумілу, абсурдну і таку, що має шанси увійти до Топ-10 найгучніших музейних скандалів десятиліття.

Проте 5 років збігли досить швидко і від листопада 2016 року ця посада, згідно Закону України, виставлена на конкурс. Сьогодні, 12 січня, є особливим днем. Бо конкурсна комісія має заслухати програми розвитку музею від кандидатів, які були допущені до конкурсу, та прийняти рішення щодо переможця шляхом голосування.  

За квотою колективу музею до складу комісії входять Тетяна Мельник (керівник гуманітарних проектів Благодійного Фонду Леоніда Кучми «Україна»), галерист, видавець Максим Мельник та Федір Баландін (співвласник бару «Купідон», власник ТОВ «НАРГІС» та ТОВ «Копі-центр», що зареєстровані з кведом «діяльність ресторанів та надання послуг мобільного харчування», бінес-партнер Олександра Луговського по ТОВ «Новий ЖЕК Михайлівська», ТОВ «Кава менеджмент» тощо). Орган управління делегував до комісії Олеся Пошивайла (д.і.н., генеральний директор Національного музею українського гончарства в Опішному), Катерину Чуєву (заступниця генерального директора Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків) та вашу непокірну слугу як редакторку веб-порталу «Музейний простір» та експерта ГО «Український центр розвитку музейної справи». Жеребкування серед 28 кандидатів, поданих 11-ма громадськими організаціями, визначило входження до комісії також Олексія Сінченка (філолога, доцента Київського університету імені Бориса Грінченка, поданий ГО "Український центр міжнародного ПЕН-клубу"), Олега Дегтяренка (колекціонера, засновника компанії «ЕЛАУ», мецената проекту «Барабука», що належить дружині Дмитра Стуса, поданий від ГО "Фонд культури та інновацій FUTURA") та Олександра Луговського (експерта з кави, засновника ТОВ «Кава Менеджмент», що спеціалізується на торгівлі кавою, чаєм, прянощами, необробленим тютюном та кормами для тварин, поданий ГО "Київ. Стратегія. 2025").

Кандидатів на посаду директора по факту троє: Наталя Клименко, Дмитро Стус і Юлія Шиленко. Четвертий претендент – п. Анатолій Журавель (к. психол. наук, у 1993 – 2014 рр. проходив військову службу у військових формуваннях України, нині – доцент кафедри психології та педагогіки Університету сучасних знань) – не був допущений конкурсною комісією до участі через відсутність 3-х років досвіду роботи в галузі культури.

Наталя Клименко (1955 р. н.) – філолог за освітою. З 1977 року розпочала роботу в тоді Державному музеї Тараса Шевченка. З 2005 по 2012-й рік очолювала його як генеральний директор. Була звільнена з роботи у зв`язку з призначенням міністром культури Михайлом Кулиняком на цю посаду Дмитра Стуса. Нині є директором Музею історичного центру міста Києва. Рекомендаційні листи Наталі Клименко надали Павло Мовчан, голова ВУТ «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка, народний художник України Анатолій Гайдамака, народний художник України Феодосій Гуменюк та Володимир Даниленко, голова Київської міської організації НСПУ.

Юлія Шиленко (1965 р. н.) – історик за фахом, працює над дисертацією на здобуття вченого ступеня кандидата мистецтвознавства на тему «Живописна шевченкіана у збірці Національного музею Тараса Шевченка. Мистецтвознавчий аналіз та наукове вивчення». В Національному музеї Тараса Шевченка працює з 1990 року, з 2006 року обіймає посаду головного зберігача фондів. Член ICOM. Рекомендаційні листи Юлії Шиленко надали Сергій Лаєвський, в.о. Президента Українського комітету Міжнародної ради музеїв ICOM, директор Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського та Людмила Шевченко, генеральний директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка».

Дмитро Стус (1966 р.н.) – філолог за освітою, має вчений ступінь кандидата філологічних наук. До призначення у 2012-му році на посаду директора музею працював науковим співробітником Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України. У різні роки також працював ведучим на радіо, був редактором кількох газет і журналів, викладав у Національному університеті «Острозька академія» та Київському національному університеті імені Т. Шевченка. У 2013 році Дмитро Стус брав участь у заходах, організованих «Українським вибором» Віктора Медведчука, проросійського політика, який брав участь у судовому процесі над Василем Стусом-батьком. Є почесним краєзнавцем Донеччини та лауреатом Національної Премії України імені Т. Г. Шевченка. Разом з Борисом Глазуновим, Ларисою Скорик, Яковом Табачником та  Петром Толочком з 2013 року є співзасновником Благодійного фонду «Фонд спорудження меморіалу «Бабин Яр». Рекомендаційні листи Дмитру Стусу надали поет Борис Олійник, Народний депутат України Микола Княжицький та директор Малої академії наук України Оксен Лісовий.

Найбільше питань у мене, як громадянки і як члена комісії, звісно ж, до Дмитра Стуса. Оскільки Юлія Шиленко тільки має намір очолити музей, Наталя Клименко директором, як кажуть на Полтавщині, не набулася, і її звільнення було… політичним рішенням, а от Дмитро Стус бачить в собі сили ставати до штурвалу повторно, аргументуючи рішення певними досягненнями, наведеними в мотиваційному листі. І це – при проблемах, зароджених в роки його керівництва. Мова про слабку експозицію, створену архітекторкою Ларисою Скорик, спотворену будівлю музею, що є пам`яткою архітектури національного значення, проблеми, пов`язані з експлуатацією споруди, і найголовніше – поступове зникання Музею Поета і Художника в культурному та інформаційному просторі України.

Пояснення і аргументи щодо всього згаданого, сподіваюся, почуємо вже сьогодні. Як і плани розвитку музею на коротко- та довготермінову перспективу. Бо ж рішення приймається головно на основі їх аналізу, чи не так?