Зустрічайте перший український методичний посібник “Музейний маркетинг”!

Роксоляна Пасічник | 18 листопада 2016 15:51:08

Вітаю з виходом у світ такої потрібної книги! Чи можна буде її придбати через інтернет-магазини, наприклад Yakaboo.ua?

Відповісти

Андрій | 20 листопада 2016 23:13:12

Маркетинг і дизайн рулять! :)

Відповісти

Новини з НМІУ | 25 листопада 2016 23:07:46

25 листопада 2016 року поновлено на роботі в НМІУ Олександра Макаренка!!! Тетяна Сосновська так злякалася учасника бойових дій в Афганістані О.В. Макаренка, що зачинилася у своєму службовому кабінеті в музеї і там відсиджувалася весь час, поки судові пристави і юристи в приймальні генерального директора вирішували, як вона буде капітулювати перед судовою гілкою влади країни. Тетяна Сосновська є першим музейним керівником в Україні, яка не має права, без особливого дозволу, покинути межі країни. Щоб з’їздити в Німеччину, в листопаді 2016 року, їй була потрібна допомога В.А. Кириленка, щоб пройти контроль прикордонної служби України в аеропорту Борисполя. Скільки можна ще випробувати терпіння музейної спільноти країни, щоб вище керівництво Міністерства культури України нарешті зрозуміло, що треба негайно розірвати незаконно укладений контракт з Тетяною Сосновською і оголосити конкурс на посаду генерального директора Національного музею історії України? Зі всією впевненістю можна прогнозувати, що війна музейників НМІУ проти Тетяни Сосновської, зараз, розгорнеться в музеї з нечуваної силою! Ключові осередки опору авторитарному режиму Т. Сосновської вже створені на всьому музейному просторі НМІУ. Справа за малим: дати зрозуміти Мінкульту що ніякого консенсуса і зговору з Тетяною Сосновською у музейників НМІУ вже не буде ніколи!

Відповісти

Суперсенсація з НМІУ!!! | 29 листопада 2016 00:18:31

Сенсація, та ні – суперсенсація надходить з Національного музею історії України! Біля фундаменту великокняжого палацу на підході до будівлі по провулку Десятинному 7-А, прорвало воду з під землі і там почали робити відкачку. Коли розрили землю то побачили незнайомі труби і якусь таємничу споруду. Почали вивчати і зрозуміли, що натрапили на оборонний комплекс командування ППО в СРСР, який був таємно, по ночам, в 1960-х роках зроблений на Старокиївській горі і який входив у кільце захисту Києва від військ НАТО. Всі були вражені, як радянська військова таємниця стільки років так ретельно була втаємничена від громадськості Києва. Комплекс командування ППО надто великий і під землею доходить навіть до 500-річної липи біля Десятинної церкви. Проте не це важливо! Відомий в Києві дигер Руслан N, який був сантехніком в місцевому ЖЕКу і досліджував підземні тунелі і катакомби по Великій Житомирській, Володимирський і Пейзажці, до свого таємничого зникнення стверджував, що натрапив на підземелля, нижче оборонного комплексу командування ППО на Старокиївській горі, на якісь печери де бачив якісь світки і навіть якісь старовинні речі незрозумілого походження. Він почав стверджувати, що натрапив там на схованку знаменитої бібліотеки великого князя Ярослава Мудрого. Руслан N звертався, навіть, в Інститут археології НАНУ з запитом посприяти йому у здобутті бібліотеки Ярослава Мудрого проте академік Петро Толочко йому не повірив і це прикро, бо після чергового заглиблення в печери і тунелі Велико Житомирської і Старокиївської молодий дигер Руслан N таємничо зник і таємниця бібліотеки Ярослава Мудрого так і залишилася не відкритою. Зараз, мабуть, треба встановити справедливість і довести, що дигер сантехнік Руслан N був правий. Тому, щоб втерти носа знаменитому академіку Петру Толочко і його недолугим археологам, генеральному директору Національного музею історії України креативній і суперактивній Тетяні Вікторівні Сосновській треба негайно створити археологічну експедицію з працівників НМІУ і надати їм можливість відшукати, ще до Нового Року, знамениту бібліотеку Ярослава Мудрого під оборонною спорудою комплексу ППО на Старокиївській горі. Не треба шукати щось на поверхні – треба заглибитися у гору і відрити скарби: старовинні книги українського походження і мабуть ще і арабські або візантійські, які були створені для нашого стародавнього народу і її скандинавської українізованої знаті бо всім на Русі відомо, від Чернігіва до Тмутаракані, що Ярослав це наш український вікінг на ім’я Яріслейф! Тетяні Вікторівні Сосновській треба бути піонером-шукачем і отримати Нобелевську премію, яку їй неодмінно вручать, коли вона, як патронеса археологічної експедиції і меценатка-альтруїстка все організує і все відшукає. В НМІУ багато не витрачених лежать коштів і які треба негайно кудись спрямувати бо можуть їх відібрати для казначейства. Археологічні розкопки за наводкою дигера сантехніка Руслана N і які, безперечно, вкарбуються в історії і будуть назавжди вписані там в її анали отримають ім’я Тетяни Сосновської. Це престижне і Тетяна Сосновська назавжди займе своє довгоочікуване місце поряд з Вікентієм Хвойкою і Борисом Мозолевським! Є люди, в музеї, які все відкопають і все знайдуть на Старокиївській горі бо зимовий коефіцієнт заробітної плати, за археологічні розкопки, у двічі вищий чим літній! Є над чим і за чим працювати. Зимовим шукачем бібліотеки Ярослава Мудрого треба зробити старшого наукового співробітника НМІУ Володимира Колубенка! Це знаний в музеї фахівець-аматор, який ще нещодавно працював техніком I категорії і який вдивляється весь час у свої розкладені археологічні експонати на столі, особливо, коли до кабінету заходить генеральний директор НМІУ Т.В. Сосновська. Скільки разів його завідувач відділом сльозино просила його: напиши щось наукове, публікацію або статтю якусь бо у тебе немає нічого – ні він грається експонатиками і креативно всіх веде на археологічні розкопки Поштової площі! Гарний хлопчина Володимир! Навіть на поета Олександра Сергійовича Пушкіна чимось схожий своєю борідкою. Тому нехай бере лопату у руки і починає досліджувати Старокиївську гору, щоб прославити невмируще ім’я Тетяни Сосновської: бібліотека Ярослава Мудрого не може довго чекати під комплексом командування ППО – є ще інші дигери, які можуть її відшукати і позбавити, назавжди, українській народ і світову цивілізацію історичної правди. Отже, всі музейники НМІУ, всі на археологічні розкопки Старокиївської гори, щоб відшукати знамениту бібліотеку Ярослава Мудрого і отримати для Тетяни Вікторівни Сосновської таку важливу для неї Нобелевську премію!

Відповісти

Джерело | 30 листопада 2016 23:17:03

Місяць по тому, генеральний директор Національного музею історії України Тетяна Вікторівна Сосновська зустрічалася з віце-прем’єр-міністром України В’ячеславом Анатольовичем Кириленко на його дачі. Зустріч пройшла з за ініціативи Т.В. Сосновської. В ході перемовин генеральний директор НМІУ жалілася В.А. Кириленку, що її можуть зняти з посади по Другій Вимогі Первинної профспілки музею, яка зараз знаходиться на розгляді в Міністерстві культурі Україні. В.А. Кириленко пообіцяв Т.В. Сосновській і далі лобіювати її і заблокувати всі рішення міністра культури України Є.М. Нищука бо його політсила (Народний Фронт) у Верховній Раді дуже впливова і П.О. Порошенко не ризикне розвалити там коаліцію і поставити хрест на своїй кар’єрі. У ході перемовин В.А. Кириленко запропонував Т.В. Сосновській розрішити всі її проблеми в Національному музеї історії України і зняти всі питання пов’язані зі створеній проти неї опозиції. На музейників НМІУ зараз спрямовані фахівці з піар-технологій, які організували перемогу одного з кандидатів у Президенти України. З етичних мотивів я не назву його ім’я, яке всім відоме в Україні. Завдання піарників брудних технологій розвалити музейну опозицію в Національному музеї історії України і забезпечити керування музеєм і далі для Т.В. Сосновської. Вперше в історії музейників країни на активних працівників НМІУ, які виступають проти Т.В. Сосновської, кинуті професіонали з найближчого оточення одного з самих впливових осіб в Україні. Зараз постає питання, чи піддадуться працівники Національного музею історії України майстрам політичних провокацій і пересоряться між собою, або знайдуть сили і розум не піддасться провокаціям майстрів брудних технологій і довести справу до кінця – зняти з посади генерального директора НМІУ Т.В. Сосновську. Час покаже...

Відповісти

Про В.А.Кириленка який є головним дахом Т.В.Сосновської. З за його дій блокується зняття Т.В.Сосновської з посади гендиректора НМІУ. | 03 грудня 2016 16:20:37

«Дворец Славы»: Элитная недвижимость гуманитарного вице-премьера Кириленко • Коррупция | Чт, 2016-12-01 12:23 Из жизни жлобья: «Революцию на граните» Вячеслав Кириленко умело конвертировал в «бабло». Центр «Киева». Отель «Интерконтиненталь». Тяжелые люстры, рамки металлопластиковые детекторы. Здесь проходит форум «Украина — Израиль». Перед роскошно украшенной залом — толпа министров и политиков обеих стран. Впервые за 23 года приехал спикер Кнессета — израильского парламента. Но мы ждем человека, который представляет на этом форуме Украину — одного из руководителей правительства, вице-премьер-министра Вячеслава Кириленко. Наконец он появляется. Но останавливается и начинает разглядывать гостей форума и журналистов. «Если начнет бежать — будем гнаться за ним», — предупреждаем коллег. Полтора года назад вице-премьер-министр Украины Вячеслав Кириленко откровенно пожаловался в интервью на нехватку средств для личных нужд: «Я четыре месяца ездил на своей собственной Шкоде, дизельной, двухлитровой, которая у меня задекларирована и которая находится в кредите. Но деньги кончились на солярку и я пересел на служебную машину. К сожалению, других нет». Именно поэтому, мол, и пришлось пересесть на тяжелый и прожорливый министерский «Мерседес» S-класса. Смотришь запись этого интервью и кажется, что Кириленко такой же идеалист, как и в 1990-м году, когда начинал свой политический путь во время «Революции на граните». Тогда, несмотря на холодную погоду, Кириленко объявлял о начале голодовки. Студенты начали массовую акцию протеста в центре Киева с политическими требованиями и победили, приблизив обретение независимости для Украины. А один из лидеров студенческого протеста — Вячеслав Кириленко, — избрал карьеру политика. Сначала — глава Украинского студенческого союза (УСС), затем — Молодежный Рух, впоследствии — стал нардепом от Народного Руха. Он всегда и везде оппозиционер. Но после победы Оранжевой революции Кириленко идет работать в правительство, и его дела резко пошли вверх. В 2006 году он приобрел себе четырехкомнатную квартиру на 156,42 кв. м. в элитной многоэтажке на улице Московской. Это Печерский район. Из окон дома открывается великолепный вид на Киев и его главные символы: Днепр, Лавру и памятник Матери-Родине. На такие квартиры, как у Вячеслава Кириленко, цена стартует сегодня и здесь от десяти миллионов гривен. Эксперт по недвижимости Денис Седаков объясняет, раньше они стоили еще дороже: «В 2006-м вообще были другие цены. Эта квартира покупалась, если это новый дом, она была без ремонта. Поэтому без ремонта она стоила 600-700 тысяч долларов». И это исключительно за голые стены, уверяет Денис. А надо еще сделать ремонт и обставить квартиру: «Заремонт от 300-400 долларов за метр квадратный до нескольких тысяч долларов за метр. Соответственно, это может быть на еще 200-300 тысяч для того, чтоб бы в подобного класса квартире ее отремонтировать и жить в ней». 600 — 700 тысяч долларов — сама квартира, 200 — 300 тысяч долларов — ремонт и мебель. Итого получается около миллиона долларов. Активист, депутат, министр, вице-премьер и ни дня в бизнесе — когда Кириленко успел заработать такие деньги? Имение вице-премьера Село Иванковичи Васильковского района — это всего 15 километров от Киева. Дорога сюда в идеальном состоянии, поэтому не удивительно, что местные «крестьяне» ездят на люксовых иномарках и живут в мини-дворцах. Конечно, дома коренных жителей Иванковичей еще встречаются где-нибудь, но большинство — дорогие, окруженные высокими заборами поместья новоприбывших. В центре Иванковичей — спортивная площадка, коммерческий детский сад, церковь, дом культуры. Загородная резиденция бывшего министра культуры, а ныне вице-премьера Кириленко. всего в трех-пяти минутах ходьбы от центра села. С этой стороны села живут те, у кого денег хватило не только на дом, но и на большой участок земли. Имение вице-премьера не теряется на фоне соседей. По размерам и архитектуре оно больше напоминает Дворец культуры. Записана резиденция на жену чиновника — Екатерину Кириленко. Как отмечается в выписке из реестра недвижимости в 2013-м году, она получила в подарок пять участков земли в Иванковичах. Вместе участки образуют единый массив почти в 80 соток. На этой земле и начали строить «дворец Славы». Он закрывает почти весь участок, и что скрывается за ним — можно разглядеть только сверху. Тем более, что имение охраняет сторож, который нервничает через камеру и угрожает спустить собаку на съемочную группу. А посмотреть есть на что. Имение почти готово, осталось закончить часть работ. Площадь дома более 900 квадратных метров. За ним — искусственный водоем. Дальше — участок расширяется. Затем ее пересекает ручей с двумя мостиками. За ним земля поднимается несколькими искусственными ярусами с лестницей. И так до самого леса, граница с которым украшена высаженными по периметру елками. Даже если не считать услуги ландшафтного дизайнера — и дом, и земля стоят немало, говорит Денис Седаков, эксперт по недвижимости: «Я бы оценил на тысяч в пять долларов за сотку. В 2013-м году такое могло стоить. Соответственно там порядка 400 тысяч долларов за участок. Такая ориентировочная цена на 2013-й год». Земля на 400 тысяч долларов — щедрый подарок для жены Вячеслава Кириленко. Ведь согласно реестра прав на недвижимое имущество, всю землю она получила по договору дарения. Имя дарителя неизвестно. За разъяснениями относительно происхождения денег и подарков идем к самому вице-премьеру на заседание правительства. Но услышав от пресс-секретаря о наших вопросах, Кириленко покидает здание с другого выхода. Приходится «ловить» вице-премьер-министра на публичном мероприятии, на форуме «Украина-Израиль 2016». — Добрый день! Господин Кириленко, позвольте вопрос. Мы вчера пытались его задать, о вашей собственности в электронной декларации ... — Я не комментирую этот вопрос, — отвечает чиновник. — Ну вы же за открытость ... — Да, я за открытость. Но я не комментирую этот вопрос. Я заполнил декларацию в установленном порядке. Пожалуйста, не мешайте мне работать — откровенно нервничает вице-премьер. — Но скажите, откуда у вас с женой 80 соток земли, на 900 квадратов дом? — Я же вам ответил: я не комментирую этот вопрос. Пожалуйста, не мешайте мне ... — эти слова Кириленко говорит уже в зале, где проходит форум. Обычно чиновники объясняют свое многочисленное имущество бизнес-успехом своих жен. Вот только владелица загородных угодий Екатерина Кириленко — вовсе не бизнесвумен, а преподаватель Киевского национального университета культуры и искусств. Мы неделю пытались с ней связаться, оставляли телефоны, получали подтверждение, что она их таки получила, даже ждали под стенами КНУКиИ — все бесполезно. Возможно, она предпочитает просто писать учебники и учить студентов. Но именно как ученый жена Кириленко недавно стала героиней громкого скандала. Ее обвинили в плагиате заведующая кафедры культурологии этого же университета Татьяна Пархоменко: «Обосновано можно говорить о том, что 95% текста этой книги, учебника госпожи Кириленко, является плагиатом. То есть он содержит тексты без ссылок на авторов, которые являются настоящими авторами этих текстов», — говорит Пархоменко. Татьяна Пархоменко — доктор философских наук, профессор. Говорит, плагиат в учебнике жены Кириленко нашла случайно: «Все началось с польского ученого, логика и философа Котарбинского, которого здесь записали Котрабринський. И я решила проверить. И дальше оказалось, что действительно, этот текст скопирован с учебника двух авторов украинских — Подольська и Лихвар „Культурологія“, с этой же ошибкой», — объясняет завкафедрой. Дальше Татьяна Пархоменко начала внимательно перечитывать учебник Кириленко и узнавать целые разделы, скопированные с других пособий, по которым она сама учит студентов уже 20 лет. Она показывает, что только перечень первоисточников скопированных кусков в работах Екатерины Кириленко вышел на пятьдесят страниц. Когда Татьяна Пархоменко опубликовала свои выводы, то диссертацию и учебник жены вице-премьера начали изучать с помощью специальных программ другие ученые. Один из них — Сергей Шарапов, доктор физико-математических наук и заведующий лабораторией в Институте теоретической физики им. Н.Н. Боголюбова НАН Украины. «Довольно много плагиата у Екатерины Кириленко не с украинского, а с русского языка. С одной стороны вице-премьер-министр борется с российскими влияниями, а с другой стороны его жена абсолютно безоговорочно списывает российские источники», — иронизирует Сергей Шарапов. Он заинтересовался работами Екатерины Кириленко после того, как нашел в ее диссертации упоминание из области физики, где он — бесспорный специалист. Результатом такой «популярности» научных работ Екатерины Кириленко стало письмо академика отделения физики и астрономии НАН Украины Вадима Локтева в Министерство образования о «недопустимом уровне утверждений, которыми наполнена диссертация так называемого ученого Кириленко». Коллеги-ученые ответа от Министерства образования и науки не дождались. Зато получили от жены чиновника обвинения в политическом преследовании: «Безусловно, эта статья также является частью грязной политической кампанией, которая больше года ведется против моего мужа — Вячеслава Кириленко», — заявила Екатерина Кириленко. Вице-премьер Кириленко отвечает в правительстве за гуманитарный блок, в том числе, за образование. Странное совпадение, но для Татьяны Пархоменко критика жены вице-премьера закончилась печально. Женщина утверждает, что после этого случая у нее отобрали преподавательскую работу: «Я не получаю зарплаты, потому что у меня нет нагрузки. А если нет нагрузки у преподавателя, то нет и зарплаты. Вы понимаете? Если я даже обращусь в суд, то что я могу отсудить?» — в отчаянии говорит Пархоменко. Татьяна признается, что предусматривала подобные последствия. Но не жалеет. Говорит, что не могла бы иначе после того, что пришлось пережить последние годы: «Среди Героев Небесной сотни, вы это знаете, есть студенты, которые вышли, отдали свою жизнь, между прочим, чтобы жить честно и справедливо. Я считаю, что то, что я жива, это, возможно, мой долг перед такими студентами. Извините» (вытирает слезы). Права на диссертацию и учебник Екатерины Кириленко записаны в той же электронной декларации ее мужа-чиновника. Интересно, что бы о сегодняшнем богатом вице-премьере Кириленко с многочисленными состоянием сказал вчерашний оппозиционер Кириленко? «Революция на граните» для которого закончилась дворцом, украшенным мрамором. — Александр Курбатов, Слідство.Інфо; опубликовано на сайте Громадьське ТВ Перевод: «Аргумент» Пряме посилання зі сайту: http://argumentua.com/stati/dvorets-slavy-elitnaya-nedvizhimost-gumanitarnogo-vitse-premera-kirilenko

Відповісти

Т.В.Сосновська гідна учениця і послідовниця ВЧК, ОГПУ, НКВС, НКДБ, КДБ, ЦК ЛКСМУ, ЦК КПУ в музейній спільноті України. Ганьба!!! | 04 грудня 2016 17:08:41

Посилання на метеріал: https://ru-ru.facebook.com/NMHUProf/posts/1402236116461361 Брехня на брехні або Про що замовчує Тетяна Сосновська. Інформація видана на загал, пройшла в рубриці «Культура», а потрібно було б назвати «Цинічна і неприкрита брехня». Хоча, варто зауважити, що директор вже це робить трохи розуміючи, що будь-які її публічні кроки піддаються критиці і викликають масу коментарів. Тому й цього разу не можна пропустити чергову брехню поза увагою і не дати оцінку реальній ситуації, яка є в Національному музеї історії України, на відміну від тої картинки, яку можливо й бачить Т.Сосновська в своїй хворобливій уяві і сильно в неї вірить. 2.11.2016 р. директор Національного музею історії України Т.Сосновська дала чергове інтерв’ю журналісту Українського національного інформаційного агентства (https://ru-ru.facebook.com/NMHUProf/posts/1402236116461361 Т.Сосновська знову і знову, вже більш ніж півтора року з моменту її призначення, офіційно бреше про свої так звані здобутки. Читати такі опуси інколи не можливо, інколи смішно. Дуже дивно, що інтерв’ю розпочалось з …. туалетів і пеленального столика в ньому. Дійсно – пеленальний столик в жіночому туалеті є. Незабаром, а може і ні, чекаємо на такий саме в чоловічому. Так, це зручно, це практикує майже весь цивілізований світ. Але цим досягненням потрібно б було завершити діалог, тому що одразу виникає питання: а як же виставки, наукові видання, визнання українською і міжнародною музейною спільнотою? Невже за півтора року праці в провідному музеї України більше нема чим похвалитися перед «шквалом» відвідувачів і колегами з інших музеїв, щоби «утерти їм носа». Дійсно, вищевказане досягнення гідне креативного керівника. Тут важко щось сказати. Далі про екскурсії – їх кількість і якість. Говорить про це Т.Сосновська дуже багато і охоче. Не знаємо, про які п’ятирічки декілька років тому було почуто в стінах нашого музею, але те, що нині відбувається в цій царині варто уваги. Директор вважає, що будь-хто без підготовки повинен уміти провести оглядову екскурсію по музею по всім чотирьом поверхам за 45 хвилин. Це фізично дуже важко – охопити період від палеоліту до сучасності. Раніше в музеї існував освітньо-масовий відділ і його співробітники здавали екскурсії спеціально створеній комісії. Екскурсія здається період за періодом, а оглядові по всім поверхам підготовували, коли знали всі етапи. Співробітники інших відділів проводили екскурсії тільки по тих періодах, на яких спеціалізувались. В цьому була логіка і така роками відпрацьована практика давала гідний результат. Т.Сосновська перетворила освітньо-масовий відділ в екскурсійний, але його співробітникам проводити екскурсії не дозволяє – намагається довести, що без них можна обійтись і погрожує їм скороченнями. Хоча саме вони є універсальними спеціалістами здатними провести в будь-якій частині експозиції будь-які заходи. Замість них екскурсії проводять всі співробітники музею – без здачі текстів на комісії, говорять хто, що хоче. І якщо стара команда, яка будувала ці експозиції знає про що говорити, то нова як завжди «креативить». Такі науковці дуже часто не знають експонатів, які представлені в залах. При Сосновській не головне, про що говорить екскурсовод, головне це кількість проведених екскурсій. А ще головне, як він вдягнений. Від недавна особливим розпорядженням директора заборонено виходити на екскурсії в брюках, особливо в джинсах. Цікаво, що на видання подібних розпоряджень у директора є час, а подбати про те, щоб вчасно були сплачені поточні рахунки і в музеї, час від часу, за несплату не відключали то світло то телефони – не вистачає. Друга головна цифра в музеї, з приводу якої безкінечно брешуть – це кількість відвідувачів. Як би там Т.Сосновська не рахувала і не вигадувала «як-би так нарахувати і показати страшний потік» – їх кількість залишилася такою як і була. Основний потік – це шкільні канікули, а далі тиша. Кількість екскурсій і відвідувачів приписується за рахунок лекцій. Да і лекції вже проводяться у робочий час і на них насильно згоняють працівників музею. Коли до музею приходить сотня відвідувачів, директор радісно про це повідомляє на своїй сторінці у фейсбуці і складається враження, що це постійна тенденція. Ні. Бо коли вона мовчить – то до музею прийшли одиниці. Та й ті страшні цифри, якими так охоче ділиться Сосновська часто не відповідають реальності. Вона і математиком виявилась бездарним – часто цифри плутає і зайві нулі дописує. Але в чому їй не відмовиш, так це у винахідливості. Так як вона вміє «збільшити» цифру відвідувачів нікому й в голову не прийде. Із останнього. В інтерв’ю вона так гордилась тим, що в музеї в тестовому режимі працює кафе. Забула тільки про одну дрібничку, що воно працювало тільки для співробітників – більшу кількість відвідувачів не могло охопити. І для того, щоб туди потрапити і довести, що ти співробітник … потрібно було взяти безкоштовний квиток в касі. І кожен такий квиток дорівнював одному відвідувачу. От вам проста арифметика! А в музеї працює десь більше ніж 150 чоловік і кожний за день приходить купити каву або бутерброд. От вам і потрібна для звітності кількість. Спитаєте, чому вжито слово «працювало»? Тому, що вже не працює і на момент виходу інтерв‘ю не працювало. Але ж не псувати з-за такої прикрості таку гарну картину, яку намалювала пані директор? Про науку в музеї і говорити не приходиться. Жодного наукового видання, каталогу за цей період не створено. Проте Т.Сосновська радо, потрібним їй поважним відвідувачам або гостям, не соромлячись дарує ті видання, які були надруковані при попередньому керівництві. Також, на жаль, не посоромилась сама себе призначити головою науково-методичної ради, відсторонивши від цього справді гідного науковця і людину, яка користується повагою в колективі. За ці якості, напевно, і відсторонила. Тому що хоче все і всіх контролювати. А ще науковою роботою в музеї керує найближча соратниця Сосновської, така собі Іванченко, яка є заступником директора по утриманню і розвитку музею, тобто повинна займатись господарчими справами. Але, на жаль, так само як і Сосновська вважає, що історичною наукою може керувати і математик і філолог (за освітою вона вчитель-філолог). Хоча саме вона вносить дуже «цікаві наукові пропозиції», від яких у одних починається істеричний регіт, у других волосся стає дибки. Пише https://linadov Окремо потрібно сказати про експозицію, точніше про те, що від неї залишилось. Гобелени Народного художника України В. Прядки, які були на стінах при вході до музею, які вона зняла у 2015 р., так нічого замість них і не придумала. Тепер там обшарпані стіни, які теж не здогадалась привести до порядку. Апологет несмаку – не повний демонтаж мармурових ваз, біля сходів, тобто верхню частину здерли, а все інше – стоїть де було. Зараз на цих подіумах залишені фрагменти у вигляді приденних частин, на яких щоб хоч якось «закомпонувати цю красу» встановлені маленькі скляні вазочки з сезонними квітами. Оце смак! Але останні місяці певно грошей у директора не вистачає, так що квіти зникли, а дивні обрубані скульптурні конструкції стоять. Знищено ряд цікавих виставок – замість них пусті коридори та зали, перетворені в склади. В одному залі була виставка «Серж Лифар. Життя для танцю» в іншому «Нагороди країн світу». Про це мовчить Т.Сосновська в своєму інтерв’ю. І не має кому робити нові експозиції, текучість кадрів страшна. Вже з команди, яку вона сама привела майже нікого не залишилось. Тільки за останній квартал з музею пішло 40 осіб. У фондах після реорганізації, яку провела директор, практично немає жодного професіонала, який би знав колекції. Керують у фондах поставлені Сосновською люди, які не відповідають ані науковим, ані моральним та професійним нормам фондових працівників. Деякі без фахової освіти, хоч останнім часом цей «незначний недолік» швидкими темпами виправляють, але дивним шляхом. Коли в музеї проходила так звана сумнозвісна зміна структури музею і штатного розпису, Сосновська на власний розсуд визначала місце в цій структурі працівникам НМІУ і якщо в людини не було профільної освіти, математик за фахом, не соромлячись, запитувала: «А чому ваш керівник вам не купив потрібного диплома?». Але коли призначала на нові посади завідувачів фондових секторів, до яких опустила відділи, Шевченко О. та Форманюк Т., то відсутність в них профільної освіти не зупинило її. Але то було взимку, а вже восени Сосновська як гарний керівник, наслідуючи свої поради, таки купляє цим особам по «дипломчику», хоч паршивенькому, проте з правильною спеціалізацією. А дивно в цьому те, що грошей вистачило на дуже сумнівний заклад «Приватний вищий навчальний заклад «Київський університет культури» – це той, який так хитро започаткував М.Поплавський на базі державного університету, який чомусь після скандалу, коли його викрили, не ліквідували. Але справа в тім, що деяким людям хоч двадцять дипломів купи, а розуму це не прибавить, до речі совісті теж. Про що вже здогадалась і сама Сосновська, коли спробувала з однією із своїх ставлениць створити виставку зброї і та подала таку концепцію, від якої даже математику стало погано. Розповідати про дитячі кімнати у туалетах як супер досягнення, а при цьому практично знищити будь-яку наукову роботу в музеї, цинічно і майже безкарно нищити кадровий потенціал це злочин, за який Т.Сосновська обов’язково понесе відповідне покарання. Впевнені, що й вона це розуміє, звідси і намагання хоч якось виправдатись. Але свідома частина колективу не допустить цього. Про «діяльність» Сосновської в НМІУ широка громадськість знає все. В музейній сфері призвіще «Сосновська» це бренд і символ повного деструктивізму. Директор перетворила музей з поважної наукової інституції в розважальний заклад, цирк і сільський клуб. Вона відкинула його в своєму розвитку років на 50. Зараз співробітники, яких незаконно звільнила Т.Соновська вже в цьому році, а це 7 осіб, проходять суди по відновленню на роботі. Профспілковий комітет музею вдруге подав до Міністерства культури України вимогу про розірвання з нею контракту. Чомусь в інтерв’ю про це не згадувалося. Також не було нічого сказано про те, що Сосновська створила не можливі умови роботи, про те що вона психічно неврівноважена істерична особа. Працівники, які їй не угодні постійно знаходяться під її адміністративним пресом, пишуть численні доповідні та службові з будь-яких приводів. Промовчала вона й про те, що в музеї немає інтернету, а до неї був і в кожній кімнаті. А на одній з оперативок вона заявила, що якщо хтось хоче мати доступ до інтернету, то треба подати список сайтів, які він буде відвідувати. Це офіційно, а не офіційно через своїх «швондерів» передала колективу: «Інтернету в музеї не буде до тих пір, поки про мене там погане пишуть». З цієї ж причини певно в музеї не вистачає техніки (не має комп’ютерів, принтерів, ксероксів), немає відповідного технічного супроводу, відсутнє програмне забезпечення. Хоча з приводу останнього Т.Сосновська з самого свого призначення розповідала, що спеціалісти «Майкрософта» з великою радістю допоможуть безкоштовно музею. Але чомусь передумали, мабуть і до Білла Гейтса дійшли чутки про неврівноваженість генерального директора і він не ризикнув з нею зв’язуватись. А що казати про умови роботи, якщо навіть не всім вистачає робочих місць, тому що ситуація в робочих кімнатах нагадує казку «Рукавичка». Співробітники вимушені по черзі сидіти за одним столом. Директор мабуть чекає, коли репне або «рукавичка» або терпець співробітника і він звільниться за власним бажанням. Далі в інтерв’ю вона говорить, що під час Революції Гідності Національний музей історії України не працював. Чергова неправда. Музей працював, приймав всіх, хто заходив. Багато працівників після роботи або вранці йшли на Майдан і як могли допомагали. Досить часто в пресі директор хизується відреставрованою територією навколо музею. Але мовчить про зрубані заради гарного краєвиду дерева, які тримали схили Старокиївської гори від обвалів. Мовчить про Десятинну церкву, яку тут влаштував московський патріархат, і яка зовні виглядає як МАФ, з якими так активно бореться київська адміністрація, і яку вона так і не прибрала. Також не прибрала залізні вагончики, які понаставляли служителі церкви, зіпсувавши ті ж самі краєвиди. Це вже не говорячі про такі «культові» споруди. Забуті біотуалети… Як нам здається це не може бути пам’яткою архітектури. То чому воно тут? А ще Т.Сосновська впевнена, що вона перша придумала створювати в музеї куточки відпочинку для відвідувачів, хоча і до неї на поверхах стояли дивани і стільці. Але те, на що вона замінила їх і що вона називає зоною «комфорту», все ж таки варте уваги. Правда комфортно? Ми не будемо брати приклад з Тетяни Сосновської, тому про туалет поговоримо в кінці. Символічно, що за весь період, що вона працює тут виникло і це дивне явище. Тільки не зрозуміло, чому саме туалетна кімната не працює. Очевидно тому, що використовується за непрямим призначенням, хоча і в цьому питанні творчий прорив креативної команди є, бо вибачення продубльовано англійською, хоча суті це не міняє. Дуже шкода, що в кінці немає улюбленої фрази: «Гарного дня!». І навздогін – відсутність туалетного паперу, хоча його рулонами заносять на склад, а також розбавлене дешеве мило. Шановні, таку неповагу до відвідувачів ви може і зустрінете в провінційних музеях, але такі ситуації там виправдані браком коштів. Але в столичному музеї, який пишається «шаленою» кількістю відвідувачів, відповідно і фінансовим ростом, такого не може бути. Мовчить Тетяна Вікторівна і про перевірки КРУ, Міністерства культури, Головного управління Держпраці у Київській області, акти про які складені зовсім не на її користь. Мовчить вона і про численні порушення нею КЗпП України, доведені як перевірками, так і на судах по відновленню працівників на роботі. Прикро, що спливло так багато часу, за який можна було зробити високоякісні виставки на матеріалах музею, міжнародні виставки та каталоги, якими раніше при попередньому керівництві можна було пишатися. Замість цього – численні лекції, які зараз рясніють в афішах на фейсбуці, завдяки яким «перекривається» кількість відвідувачів. Прикро, що директор, замість того, щоби скористатись на користь музею високою кваліфікацією співробітників, яких вона нещадно звільнила і звільняє, продовжує принижувати і пригнічувати тих, хто ще залишився. І «своїх», і «чужих». Прикро, що не хоче і не схотіла за час свого керівництва знайти порозуміння з колективом, вступити з ним в конструктивні діалоги, без емоцій, образ і викликання «швидкої допомоги». Ні, не для неї, для «неслухняного» співробітника. І таких прикладів багато. І ніякі психологічні або інші тренінги, які проводяться в стінах музею, не допоможуть знайти порозуміння між собою та іншими, доки тут працює такий генеральний директор, яка навмисно зіштовхує лобами і тих, хто прийшов нещодавно, і тих, хто працює вже багато років. Так що, шановна керівниця, нема чого замилювати очі гарними словами і не існуючими досягненнями. Ви себе порівнюєте з директором музею терору у Будапешті, та це цинізм вищої міри – бо ви самі як терорист, який намагається знищити все розумне, гарне й варте уваги. Ваші «досягнення» – це дві вимоги по розірванню з вами контракту за беззаконість і знущання над людьми. А ще – 8 судових впроваджень, на які ви навіть і не ходите. Це – численні кримінальні справи проти вас. Також «гарний» результат – повністю зіпсований імідж Національного музею історії України і ваша особиста «слава реформатора». Оце ваш підсумок, шановна. Не забудьте про це похвалитись в наступному інтерв’ю для чергового порятунку вашої репутації. Але все ж таки, як не дивно, є позитивний результат і у вашій діяльності. Завдяки вам найкраща частина музейних працівників згуртувалась і створила сильну профспілкову організацію, яку ви так нещадно клянете і саме вона на вас так тисне, але чомусь ви посоромились про це сказати. Саме вона приймає на себе численні удари, але гідно їх тримає. Саме вона бореться за відродження музею і за право мати АДЕКВАТНОГО, РОЗУМНОГО КЕРІВНИКА, який би разом з колективом виправив все, що ви тут «накреативили і нареформували». Саме ці люди – це останній шанс відновлення наукового потенціалу музею. І за це вам реально дякуємо! Іванова О.В. Каштанов В.В.

Відповісти