Je suis Зулейха: Джамі, любов і «жіноче питання»

У ці березневі дні, які вже, мабуть, довіку лишаться «жіночими», я хочу поділитися з вами однією нетривіальною жіночою історією. Вона трапилася мені там, де я мало сподівалася зустріти щось таке – в живописі та літературі середньовічного ісламу.

Предметом дослідження є 8 іранських мініатюр з ісламської колекції Музею Ханенків. Композиції належать до двох різних серій 17 та 19 століть. Об’єднує їх те, що всі аркуші є ілюстраціями до видатного твору перської класичної літератури – поеми «Юсуф та Зулейха» Абдуррахмана Джамі (1414-1494).

Найпроникливішу історію кохання в культурі мусульманського Сходу, романтичну поему «Юсуф і Зулейха» була написано Джамі 1484 року, вже на схилі життя поета. Якщо літературну спадщину називають вінцем класичного періоду поезії на мовах фарсі та дарі, то поему «Юсуф і Зулейха» - «лебединою піснею» східного генія.

В основі сюжету поеми лежить прадавня близькосхідна легенда про драматичні життєві перипетії праведника і ясновидця Йозефа-Йосифа-Юсуфа, сина Якова (Якуба) та Рахілі. Легенда знайшла канонічне трактування у  Біблії (Книга Буття, гл. 39-41) та Корані (Сура 12: «Юсуф).

За окремих відмінностей у деталях, смислова суть біблійної та коранічної історій вельми є близькою. Після того, як заздрісні брати підступом продали Йосифа-Юсуфа у рабство, він потрапляє до Єгипту і стає до служби при дворі вельможі («азіза», себто намісника фараона – у Корані, Потифара або ж Пентефрія – у Біблії). Жінка вельможі, піддавшись гріховному потягу до вродливого раба, намагається його звабити, однак той опирається спокусі. Розгнівана жінка зводить на юнака наклеп, звинувативши у спробі її зґвалтувати. Її затія спершу має успіх: Йосифа-Юсуфа засуджують та ув’язнюють. Згодом  вища справедливість бере гору –  фараон виправдовує невинного чоловіка та, що більше, наділяє його за всі заслуги державною владою. Про жінку далі не згадується.

Якопо Тінторетто (1519-1594). Йосиф і жінка Потифара. Бл. 1555. Музей Прадо, Мадрид. Фото з офіційного сайту.

Цікаво, що саме епізод зваблення, будучи лише одним з низки драматичних подій житія Йосифа-Юсуфа, увійшов «в топ» тем європейської художньої культури. Серед митців, які присвятили темі свої твори Тінторетто, Джентілескі, Лука Лейденський, Гверчіно, Рембрандт,  Мурільйо, Гвідо Рені. У колекції італійського живопису Музею Ханенків таких творів два: один пензля невідомого караваджиста 17 ст., другий – майстра початку 18 ст. Грегоріо Ладзаріні.

Грегоріо Ладзаріні (1655 – 1730). Йосиф і жінка Потифара. Музей Ханенків, Київ. Фототека МХ.

Європейські художники подають сцену зваби в дусі патріархального викладу священних писань: праведний чоловік героїчно й, врешті-решт, переможно протистоїть злу й споскусі, які представляє гріховна жінка. Показово, до речі, що ця жінка не має власного імені,  лише присвійне пойменування: чия?  – «жінка азіза» або «жінка Потіфара».

Що ж робить з цією, як стверджує Коран, «найпрекраснішою з усіх історій» ірано-таджицький поет, філософ і теоретик музики 15 століття Абдуррахман Джамі?

Джамі обертає всю конструкцію «офіційного» міфу про Юсуфа «з ніг на голову». Центральний образ його поеми – не ідеальний герой, а жива людина з плоті й крові, і ця людина – жінка, Зулейха. Заборонене, але нездоланне кохання Зулейхи до юного красеня, її гарячі сподівання на взаємність, болісні розчарування, вчинені з розпуки злочини, її каяття й спокута, граничний занепад духу, а потім – цілковите переродження особистості й тотальне, безмежне щастя – складають головну лінію поеми Джамі. Їй, за даними дослідників, присвячено близько 70% тексту поеми. З’явившись майже на самому початку поеми, Зулейха  проживає перед читачем ціле своє життя – поема завершується її смертю.

Якщо в Корані та Біблії безіменна жінка представляє персонаж одномірний, і за роллю радше службовий, уособлюючи зло як необхідний чинник гартування духу праведника й пророка, являючи собою його «точильний камінь», то у Джамі все навпаки – таким одномірним, статичним і службовим персонажем, таким «каменем» стає для Зулейхи Юсуф. 

Як же могла статися така ротація героїв? Чому й для чого Джамі так кардинально перекодував канонічний сюжет?

Перський поет не зробив перевороту одноосібно. Ім’я «Зулейха» – не його винахід, витоки застосування цьог імені в історії про Йозефа-Йосифа-Юсуфа губляться в юдейській екзегетичній традиції (тлумаченнях Танаха) перших століть н.е., звідки переходять в юдейську і мусульманську апокрифічні традиції та фольклор. Тож коли Джамі писав свою поему Зулейха вже була Зулейхою. Проте автор 15 століття не просто надав апокрифічному сюжету досконалої поетичної форми та статусу твору видатного літератора, він розвинув його у глибину й наповнив новим змістом.

Розгляньмо два аркуші іранської мініатюри з музейної збірки. Перед нами – два ключові епізоди поеми: сцена зваби Юсуфа Зулейхою та сцена виправдання Зулейхи.

 
Мініатюра «ЗУЛЕЙХА ХАПАЄ ЮСУФА ЗА ПОЛУ ОДЯГУ».  Іран, Ісфаган (?), 17 століття. Папір, мінеральні  фарби, золото, чорнило. Колекція Музею Ханенків. Фототека МХ.

У палаці, спеціально збудованому й оздобленому Зулейхою з метою добитися взаємності від цнотливого раба, жінка влаштовує зустріч віч-на-віч з коханим, під час якої атакує Юсуфа емоційно (відверте освічення в почуттях) та фізично (обійми і поцілунки). Юсуф намагається втекти. В пориві пристрасті Зулейха хапає його ззаду за полу халату і розриває її. Цей шматок тканини потім стане головним аргументом на користь невинності Юсуфа та неспростовним доказом провини й ганьби Зулейхи.

Повчальний зміст цього епізоду, так плідно опрацьованого, як ми пам’ятаємо, митцями Європи, обумовив його важливе місце в канонічній історії про Йосифа-Юсуфа. У Джамі ця сцена є також важливою – як умова наступної події – публічного виправдання жінки. Саме виправдання є поворотним моментом історії Зулейхи в тій версії, що її розповідає Джамі.

 
Мініатюра «ЄГИПЕТСЬКІ ЖІНКИ ВРАЖЕНІ КРАСОЮ ЮСУФА». Іран, Ісфаган (?). 17 століття. Папір, мінеральні фарби, золото, чорнило. Колекція Музею Ханенків. Фототека МХ.

Перед нами – ключовий епізод поеми Абдуррахмана Джамі. Розчавлена осудом та зневагою світу Зулейха вигадує спосіб відновити своє зганьблене ім’я. Вона влаштовує бенкет, на який запрошує колишніх подруг, вельможних єгиптянок. Пригощаючи жінок плодами (помаранчами), вона подає кожній столовий ніж. Щойно високі гості узялися до фруктів, як за знаком Зулейхи до зали входить Юсуф. Його неземна врода вражає жінок. Не тямлячись від почуттів, вони починають замість фруктів різати собі руки. Зулейха торжествує: «Себе от страсти, Порезали вы руки до запястий, Один лишь раз на юношу взглянув, - Так странно ли, что нужен мне Юсуф?» (цит. за російським перекладом Семена Ліпкіна 1978 р., українською поему не перекладено). Таким чином світ (слідом за Джамі) визнає право Зулейхи на почуття й виправдовує її.

 
Мініатюра «ЄГИПЕТСЬКІ ЖІНКИ ВРАЖЕНІ КРАСОЮ ЮСУФА». Іран,  19 століття. Папір, мінеральні фарби, золото. Колекція Музею Ханенків. Фототека МХ.

Як подібне виправдання жінки стало можливим в самому, здавалося б, осерді патріархату – традиції середньовічного ісламу?

Абдуррахман Джамі був генієм епохи, коли найвищі досягненні в літературі були просякнуті духом суфізму – духовно-містичної традиції, народженої в серці ісламської цивілізації. На час написання поеми «Юсуф і Зулейха» (1484) Джамі був одним з найавторитетніших носіїв цієї традиції. Він –  Мавлана (учитель), суфійський шейх, автор збірника життєписів видатних суфіїв та книги філософських розмислів. Тож не дивує, що як поет він шукав способу найвиразніше висловити центральну ідею суфізму – ідею любові до Бога. Любові безмежної, несамовитої, жертовної, тотальної, нищівної і – рятівної. І саме любов такого кшталту Джамі уздрів у Зулейсі. Саме вона, жива й недосконала, суперечлива й гріховна, яка пройшла крізь пекельні муки відторгнення й зневаги з боку коханого та цілого світу, через граничні нещастя, руйнацію соціальну, психологічну, фізичну (про що з таким глибоким співчуттям і любов’ю до людей оповідає Джамі) – тільки ця людина може стати справжнім взірцем еволюції душі в її русі назустріч Богові. Праведник-Юсуф не годився на цю роль, у Джамі він виконує простіші ролі: спершу стимулу, спокуси (!) для героїні, а потім – її винагороди. Адже лише у поемі Джамі цей неймовірний у своїй тотальності досвід людського життя міг завершитися тим, чим завершився: стара, потворна й сліпа Зулейха, яка вповні спокутувала свої гріхи та прийшла до віри в істинного Бога, знову зустрічає Юсуфа. І Всевишній дарує своїй найдорожчій «блудній дочці» чудесний дар. Він повертає Зулейсі молодість та зір дозволяє їй узяти  шлюб (!) з Юсуфом. Бо вони тепер рівня, обоє – праведники. Проте, ця вистраждана життям праведність Зулейхи дорожча Богові (і Абдуррахману Джамі) за будь-яку іншу.

Цей карколомний кульбіт традиційного сюжету має ще один прецікавий аспект у поемі Джамі. В поетиці суфіїв любовне прагнення людини до Бога знаходило образне втілення через різні пари коханців: чоловіка й жінки, двох чоловіків, солов’я й троянди та ін. У цій парі один завжди був об’єктом любові (Бог), а другий – її суб’єктом (людина, містик). І ось у випадках гетеросексуальної пари, об’єктом тяжіння – «трояндою», «Богом» – традиційно виступала жінка. Ібн Арабі, великий суфійський філософ 12-13 століття гадав, що «Людині не дано побачити Бога поза матеріальним. Людська матерія є більш досконалим Його втіленням, ніж будь-яка інша, а жінка – більш досконалим, ніж чоловік».

 Фрагмент парчевої тканини з мотивом «троянда і соловей». Іран, 17 століття. Колекція Музею Ханенків. Фототека МХ.

І ось Джамі ставить жінку на роль суб’єкта. Це вона любить і прагне єднання, вона – «соловей», вона – людина в парі «людина – Бог». Джамі-суфій шукав образ, який би найповніше втілив саму сутність людського, «людину з людей». Джамі-поет знайшов цей образ в жінці, яка кохає.

Чи може це не вражати? Наприкінці  15 століття 70-річний Абдуррахман Джамі публічно й мистецьки потужно підважив традицію патріархатного об’єктивування жінки та відкрив світові закохану жінку як «улюблене дитя» Всевишнього. Якій належать усі дари Бога, всі його чудеса.

Ось чому «Юсуф та Зулейха», ця воістину «найпрекрасніша з історій», так хвилює сьогодні, багато сотень років по тому.

Читаймо Джамі. Перекладаймо українською. Відвідуймо музеї. Пізнаваймо іслам.  

Ганна Рудик,
кураторка колекції мистецтва ісламу
Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

PS. До уваги зацікавлених – термін експонування оригіналів іранської мініатюри на сюжет поеми «Юсуф та Зулейха» завершується. Після Великодня аркуші повернуться до сховищ Музею Ханенків.