Проблематика наукової діяльності в музеях

У жовтні 2015 р. Управління музейної справи та культурних цінностей започаткувало цикл музейних зустрічей із метою залучити широке коло професіоналів і громадськість до обговорення актуальних аспектів розвитку, перспектив і векторів розбудови музейної справи України. Формат заходів передбачає ознайомлення з досвідом реалізації тієї чи іншої практики в реаліях вітчизняного музейного життя та дискусію, під час якої формулюються найгостріші питання, виявляються недоліки чинної законодавчої бази, проблеми, що потребують негайного вирішення.

30 жовтня 2015 р. під час Музейної зустрічі#2 співтовариство обговорювало особливості наукової роботи у музейних інституціях^[1]. Про здобутки, шляхи подолання організаційних і фінансових перешкод на шляху до створення і популяризації інтелектуального продукту в музейному просторі розповів Олесь Пошивайло – доктор історичних наук, професор, засновник і директор Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному (1986‒2003), директор Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України, лауреат Премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи». Досвід здійснення наукової діяльності за всіма напрямами (науково-дослідна, науково-організаційна, науково-фондова, науково-реставраційна, науково-експозиційна та виставкова, науково-освітня, науково-видавнича, науково-методична, підготовка кадрів тощо) у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному правомірно вважати вдалим і вартим наслідування. Водночас, Олесь Пошивайло наголосив, що у багатьох аспектах музей-заповідник в Опішному є явищем унікальним і не всі реалізовані проекти установи можливо впровадити в інших інституційних умовах.

Подальша дискусія учасників музейної зустрічі сфокусувалася, серед іншого, на доцільності державної реєстрації науково-дослідних робіт, які здійснюються співробітниками музейних установ, необхідності вироблення уніфікованих критеріїв оцінки наукової діяльності музейних інституцій, необхідності подолання стереотипів т. зв. «академічності», що виявляється у певній монополії науково-дослідних інститутів НАН України та інших академічних і освітніх установ на створення високоякісного наукового продукту тощо. Учасники зустрічі наголосили, що існуюча неузгодженість законодавчої бази щодо наукової, науково-технічної діяльності, музейної справи і охорони пам’яток в Україні актуалізує потребу вироблення рамкового документу, який дозволив би гарантувати статус музейних інституцій як наукових установ, слугував орієнтиром щодо фахових вимог, організації наукової роботи музейних установ тощо. Управління музейної справи та культурних цінностей підтримало ініціативу учасників музейної зустрічі опрацьовувати актуальні питання у галузі наукової роботи в музейних інституціях. Протягом листопада сформована відповідна ініціативна група при Управлінні, до якої увійшли зацікавлені представники музейного співтовариства.

Передовсім, ініціативна група мала окреслити проблематику, з’ясувати актуальність чи «надуманість» питань щодо науки в музейних інституціях, визначити доцільність розробки адаптаційних документів, методичних порад, рекомендацій тощо.

Наголосимо, що незважаючи на чималий досвід здійснення якісної фахової наукової діяльності багатьма музейними інституціями країни, ця робота здебільшого реалізується не за сприяння владних структур чи завдяки продуманому чинному законодавству, а всупереч. У кожному конкретному випадку, музейна інституція намагається знайти власний шлях адаптації норм і вимог до науково-дослідних інститутів системи НАН України у музейній сфері, послуговується почасти методом домовленостей задля збереження й розвитку дієвих музейних механізмів.

Окреслення проблематики наукової роботи у музейних установах зумовлене, насамперед, внутрішніми потребами вітчизняного музейництва, якісними і кількісними змінами музейної мережі крани, що відбуваються щоденно. Музейна інституція як невід’ємний елемент культурного та інтелектуального середовища потребує чіткого позиціонування у системі організації науки в Україні. Зрозумілі кожному музейнику істини про наукове підґрунтя будь-якої роботи музейної установи, потребують нагадування, популяризації, а у деяких випадках, на жаль, і роз’яснення суспільству. Саме у цьому контексті, іншою важливою зовнішньою причиною проаналізувати стан справ організації і здійснення наукової роботи в музеях стали численні перевірки фінансово-контролюючими органами музейних інституцій, які «викрили» непорозуміння, різночитання, неузгодженість т. з. «академічної» і «музейної» науки, почасти піддаючи сумніву і навіть нівелюючи значний масив інтелектуального продукту, створюваного музейними установами, як то науково-фондова, науково-експозиційна та виставкова, науково-реставраційна, науково-організаційна та ін. напрями роботи (див., наприклад, статтю «Чи є в заповідниках наука?»).

Ініціативна група вбачає своє завдання, насамперед, у тому, щоб проаналізувати, в яких умовах і за якими загальними та внутрішньоінституційними правилами здійснюється наукова робота в музеях, що потрібно для того, щоб кращий досвід окремих установ (як вітчизняних, так і закордонних) став нормою для музейного життя України. За результатами аналітичного етапу буде визначено перелік необхідних кроків (розробка нових або змін до чинних нормативних актів, рекомендацій, інструкцій тощо), які дозволять подолати неузгодженість чинного законодавства в галузі науки і культури в аспекті наукової роботи музеїв, забезпечити науковий статус і права музейних інституцій та їхніх співробітників у галузі науки.

Наразі пропонуємо музейній спільноті ознайомитися з переліком ключових проблем, що стосуються наукової роботи музейних інституцій, укладеним за результатами Музейної зустрічі #2 і перших обговорень, та просимо доповнити цей перелік, спираючись на власний досвід.

Концептуальні проблеми наукової діяльності музейних інституцій України, які потребують вирішення:

1. Відсутність візії наукової діяльності та її напрямів у музейних інституціях; нерозробленість термінології (категоріально-поняттєвого апарату) наукової складової функціонування музейних установ.
2. Відсутність чіткого позиціонування наукової діяльності музейних інституцій у загальнодержавній системі організації науки.
3. Невизначеність критеріїв оцінки наукової діяльності всіх напрямів у музейних інституціях; необхідність вироблення і узгодження цих критеріїв із музейними установами, органами управління та фінансового контролю.
4. Відсутність ефективного менеджменту наукової діяльності та підготовки наукових кадрів:

           - Нерозробленість нормативів наукового навантаження (облік часу, калькуляція, річна норма трудових витрат тощо) та невизначеність відповідних кваліфікаційних вимог.

          - Необхідність регулювання штатних розписів у контексті наукової діяльності музейних інституцій.

          -  Відсутність матеріально-технічної бази для наукових досліджень у музейних інституціях.

          -  Відсутність методичних матеріалів для організації наукової діяльності (планування і звітності) у музейних інституціях.

          - Неефективне залучення музейних інституцій у систему освіти в Україні (всіх рівнів).

          -  Необхідність інкорпорації музейних інституцій до системи підготовки та державної атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації в Україні.

           -  Необхідність вирішення проблеми довготермінових стажувань, наукових відряджень, участі у міжнародних проектах, конференціях в Україні та за кордоном (узгодження вимог щодо провадження наукової діяльності, різних форм підвищення кваліфікації наукових співробітників у музейних інституціях з нормами трудового законодавства; забезпечення заохочення й залучення науковців-музейників до участі у міжнародних проектах, унеможливлення звільнень науковців-музейників через тривалі відрядження тощо).

       5. Слабка горизонтальна (внутрішньогалузева і міжгалузева) комунікація науковців країни. Потреба у створенні інтелектуальної мережі, яка б охоплювала музейні, академічні, освітні інституції з метою взаємозбагачення, співпраці, обміну досвідом тощо.

Проблеми наукової роботи музейних інституцій, висловлені зауваженнями перевірок різноманітними фінансово-контролюючими органами

1. Необхідність усунення непорозумінь і різночитань поняття «наука у музейній інституції» представниками перевірок і музейного співтовариства. Зокрема, науково-організаційна, науково-освітня, науково-фондова, науково-експозиційна та виставкова, науково-реставраційна, науково-методична, пам’яткоохоронна робота музейних інституцій, а також діяльність, пов’язана з науковою атрибуцією, експертизою, класифікацією, державною реєстрацією з метою включення до Музейного фонду України, почасти вважається представниками фінансово-контролюючих органів поточною музейною роботою, зміст поняття «наука у музейній інституції» звужується суто до науково-дослідного її напряму.
2. Необхідність з’ясування доцільності внесення музейних інституцій до Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави. Подібна реєстрація не є обов'язковою з точки зору діючого законодавства, музейні установи є науковими відповідно до законів про «Музеї та музейну справу», «Про культуру», «Про охорону культурної спадщини», а також установчих документів/статутів музейних інституцій.
3. Нез’ясованість принципів розробки планово-звітної документації музейних інституцій, зокрема, тематико-кошторисних планів. Зауважимо, що відсутність загальних вимог спричинила появу зауважень щодо недостатньої розробленості планів музейних установ. Небезпечною тенденцією стає вимога затвердження двох планів роботи музейних інституцій, не лише загального (до якого включена значна частина напрямів наукової роботи, як то науково-фондова, науково-освітня, науково-експозиційна та виставкова, науково-видавнича, науково-реставраційна, науково-методична тощо), але й додаткового тематичного плану, що висвітлює лише науково-дослідний напрям науки в музейних інституціях.
4. Необхідність з’ясування доцільності реєстрації наукових тем в УкрІНТЕІ за напрямами наукової роботи музейних інституцій; різночитання вимог до науково-дослідної роботи під час реєстрації. Відносно нова практика для музейних інституцій – реєструвати науково-дослідні роботи – покликала до життя проблеми, пов'язані з відсутністю відповідної реєстрації, незначними порушеннями її термінів, звітування тощо. А головне, реєстрації підпадають, передовсім, науково-дослідницькі проекти музейних інституцій, тоді як всі інші наукові напрями, які розробляються музейними інституціями, залишаються поза увагою.
5. Необхідність з’ясування доцільності заповнення науково-статистичної звітності (форма 3-Н).
6. Необхідність встановлення принципів калькуляції наукової роботи у музейних інституціях. Специфіка наукової діяльності як такої, а також присутність у музейних установах таких напрямів як науково-фондовий, науково-експозиційний та виставковий, науково-освітній, науково-реставраційний, науково-методичний тощо, залучення співробітників музейних інституцій до побудови та експлуатації експозицій, охорони, моніторингу, обліку, збереження пам’яток, екскурсійного обслуговування тощо ускладнюють калькуляцію наукової роботи співробітників, викликаючи відповідні зауваження під час перевірок, представники яких, зазвичай, розуміють науку в музеї лише як науково-дослідний її напрям.
7. Потреба узгодження/прирівняння стажу музейного (на посадах, які передбачають здійснення всіх напрямів наукової роботи музейних інституцій) та наукового (на посадах у системі НАН України, закладів вищої освіти). Необхідність визначення механізмів відрахування “за науку” до Пенсійного фонду.

Запрошуємо музейну спільноту, ознайомившись із цим переліком ключових проблем, як внутрішньогалузевих/концептуальних, так і зовнішніх, доповнити проблематику з урахуванням власного досвіду.

Сподіваємося, що, як і зустріч, присвячена науковій роботі музейних інституцій, вже традиційні музейні зібрання з ініціативи Управління матимуть своїм продовженням створення тематичних ініціативних груп для розв’язання актуальних питань, що постають перед музейними фахівцями України.