Відвідувач, як об`єкт методологічного дослідження

В українському (пострадянському) музейному світі відвідувачу ніхто й ніколи особливої уваги не приділяв. Була налагоджена система комплексного відвідання, починаючи від дитячого садка і закінчуючи виробничими підприємствами. А були й випадки, коли музеї йшли "в люди", з лекціями, пересувними виставками тощо. І весь цей час ніхто й ніколи серйозно не спитав, чи все було зрозуміло, чи може є якісь зауваження. Всім все подобалось. Всім все мало подобатись. Бо по-інакшому бути просто не могло. Сказати, що експозиція нецікава, а тобі нічого не зрозуміло - означало відкрито визнати СВОЮ недолугість.

Проте час йде, все змінюється. І протягом останніх  десяти років в повільній музейній еволюції відвідувач навпаки вийшов на перший план. Саме через нього і для нього ми почали говорити про музейну етику, про гостинність, про вузьку індустрію розваг і послуг, як то кав`ярні, сувенірні крамниці чи зони відпочинку. Разом з червоною зіркою зникли "потяги дружби", організовані добровільно-примусові шкільні екскурсії, а середньостатистична сім`я пішла вільний час проводити на ігрових майданчиках, в розважальних центрах та на території інших конкурентів, з якими музей відтепер мусить не тільки рахуватися, а й вести боротьбу за нього - ВІДВІДУВАЧА. 

Саме заради нього все більше музеїв сьогодні працює без вихідних, ми збільшуємо кількість річних виставок, вигадуємо космічні майстер-класи та вчимося лазити по деревах під час квестів. Щоб краще зрозуміти відвідувача, музейники проводять бліц-опитування на виході з музею, цікавляться коментарями і враженнями в соціальних мережах, слухаються порад антикризових менеджерів, не пропускають лекції на тему "музей і відвідувач" і потроху створюють особливий тип німих доглядачок.

Власне, для закріплення вже отриманих результатів та розширення кругозору про можливості впливу музейної експозиції й було прийнято рішення (в рамках проекту Promuseum, що реалізується Українським центром розвитку музейної справи за підтримки МФ "Відродження", МБФ "Україна 3000" та Посольства Нідерландів в Україні) про переклад українською мовою та видання книги, без якої не уявляють своєї роботи музейні працівники Європи. Мова про "Теорію навчання Девіда Колба в музеї: Мрійник, Мислитель, Прагматик, Діяч" авторства музейних практиків Елс Гохстрат та Анемарі Велс Гейн з Голландії. Перша презентація книги відбулась у квітні 2015 року під час "Книжкового Арсеналу" в Києві. 11 вересня, під час ХХІІ Форуму Видавців у Львові музейна спільнота також мала можливість не тільки обговорити видання під час презентації, а й послухати вражень і перейняти досвід від тих колег, які вже кілька років працюють за теорією Девіда Колба.

Якщо говорити про автора теорії, то Девід Колб - соціальний психолог, професор університету Кейс Вестерн Резерв у штаті Огайо в США. Його перша наукова праця - "Experiential Learning" грунтувалася на комплексному баченні навчання через досвід та чотири стилі навчання. Також Колб увів поняття "навчання впродовж життя" і описав три його стадії: стадію здобування знань, стадію їх спеціалізації та стадію інтеграції. З часом теорію Девіда Колба різні люди в різні способи доопрацьовували і збагатили нюансами. У музейній справі її вряди-годи використовували в освітніх проектах та для розробки супровідних текстів. Для оформлення музейної презентації концепцію Колба вперше застосували під час створення Британських галерей в лондонському Музеї Вікторії й Альберта.

Девід Колб вважає, що кожний стиль навчання складається на основі поєднання двох способів навчання. Поєднання конкретного досвіду й умоглядного спостереження дає стиль навчання Мрійника. Поєднання умоглядного спостереження й абстрактної концептуаліації - це стиль навчання Мислителя. Прагматик комбінує абстрактну концептуалізацію й активне експериментування, а Діяч - активне експериментування і конкретний досвід.

Як приклад, можемо навести один експонат -  годинник з Літературно-меморіального музею-квартири Павла Тичини, і покажемо, як дивляться на нього носії різних стилів навчання. МРІЙНИК буде заінтригований атмосферою, яку визначають деталі, кольори і форми. МИСЛИТЕЛЬ шукатиме історичного контексту і захоче дізнатися, коли годинник зробили і у якому стилі. ПРАГМАТИКА більше цікавитиме механізм, техніка, чи годинник ще працює та як саме. ДІЯЧ налаштований інтуїтивно, він проявить інтерес, якщо годинник видаватиме звуки і рухатиметься.



Це видання розраховане не лише на музейних фахівців, а й кураторів, дизайнерів експозицій, вчителів та фахівців з позашкільної освіти, науковців та студентів профільних спеціальностей. Відтак, знаючи всі ці тонкощі, ми можемо полегшувати роботу собі і оптимізовувати вплив музейних предметів на відвідувача. Бо коли він переступить музейний поріг наповненим і щасливим - ми будемо знати, що наша місія виконана на "відмінно"!

Фото: Софія Рябчук, Леся Гасиджак, Юлія Коваленко