Любомир (Гузар): "Найкраще пошанування Митрополита Андрея – це наслідувати його справи"

«Український Народе! Урвалася міра Твого терпіння. Мовчати далі не можна! Скрізь, де б’ється українське серце, треба не тільки протестувати проти всіх комуністичних насильств, але й заворушити сумлінням цілого людства, поставити на ноги весь світ, щоби він звернув увагу на Твоє положення й прийшов Тобі з допомогою. Український Народе! Де б Ти не жив, чи на власній землі, чи на еміграції, чи в Європі чи за океанами, ставай одностайно в суцільні лави боротьби з насильством. Мобілізуй опінію світа проти всіх комуністичних страхіть на Великій Україні, чим можеш».

Такий запальний заклик містить відозва «Биймо у великий дзвін на трівогу», оприлюднена у 1933 році Українським громадським комітетом рятунку України у Львові. Моторошно стає від того, що сьогодні, через 80 років, вона не втратила актуальності...

4 серпня 2015 року в Національному музеї "Меморіал жертв Голодомору" пройшла презентація науково-публіцистичної виставки «Надія наша в Бозі!», приуроченої до 150-ліття з дня народження Митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького.

Виставка розкриває маловідомий факт об’єднання у 1933 році громадськості Галичини та Волині (що входили до складу Польщі) для допомоги українцям Радянської України (що вмирали від штучного голоду – Голодомору) і для інформування всього світу про цей злочин більшовицької радянської влади.

Апогеєм більшовицького режиму в Україні став Голодомор, що охопив Україну восени 1932 р. Українські селяни були приречені на смерть. Місію зі згуртування громадськості для допомоги голодуючим взяло на себе Закордонне Бюро УРДП та Українська Греко-Католицька Церква. 24 липня 1933 року весь світ облетіла історична відозва до вірних Галицької Церковної провінції «Україна в передсмертних судорогах», підписана Митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископами. У відповідь на звернення 35 українських громадських інституцій створили у Львові Україн­ський громадський комітет рятунку України (УГКРУ). Його робота заключалась у допомозі тим, кому вдавалося живим перетнути радянсько-польський кордон, зборі коштів для голодуючих, виданні інформаційних брошур та записі розповідей свідків комуністичного свавілля в Радянській Україні. З ініціативи Комітету, в неділю, 29 жовтня 1933 року, вперше в історії,  у сотнях населених пунктів було оголошено День національної жалоби і протесту проти більшовицьких насильств і виголоджування Українського Народу.  В цей день в парафіях УГКЦ  в усіх містах і селах Галичини відбулись богослужіння та народні віча. Результатом міжнародної діяльності УГКРУ став розгляд 29 вересня 1933 року питання про голод в Радянській Україні на закритому засіданні Ліги Націй; створення у Відні спеціального комітету для надання допомоги голодуючим.  Але політичний розкол Європи перешкодив подальшим діям: у 1933 році до влади в Німеччині прийшов Гітлер і країни Заходу пішли на зближення з СРСР. Маючи достовірну інформацію щодо ситуації в Україні, лідери демократичних держав закрили очі на злочини комуністичного режиму. Єдиним, хто виступив на захист українців була УГКЦ, яка показала, що  незалежно від того, в якій державі живуть українці – вони є частинами єдиного великого Українського Народу.